03 Березня 2012, 21:20

Хресна дорога закінчується життям

golgofa.at.ua
фото: golgofa.at.ua
Розмова з отцем Станіславом Нуцковським, священиком храму святого Антонія з Падуї, РКЦ

Упродовж усього Великого посту у храмах і на вулицях міста влаштовуватимуть процесії хресних доріг, в яких віряни зможуть молитовно проходити шляхом Ісусових мук. А співстраждаючи Христові, віднайти також історію власного життя і власного розп’яття. Така форма молитви, покаяння та пошуку Бога стала вже звичною для християн. Утім, доки вона прийшла до наших міст, знадобилося більш ніж десяток століть. А запровадили її монахи-францисканці. Про історію створення хресних доріг ми розмовляли з отцем Станіславом Нуцковським, священиком храму святого Антонія з Падуї Римсько-Католицької Церкви в Україні, який належить до Францисканського Ордену. 

— Отче Станіславе, є припущення, що ще Діва Марія та апостоли могли повертатися на ті місця, якими Ісус Христос ішов на Голгофу. Скажіть, будь ласка, чи це можливо?

— В історії Церкви хресна дорога і взагалі страждання Ісуса Христа протягом перших сторіч християнства були темою табу або побічною. Адже більшість християн були юдео-християнами, тобто з минулою традицією, юдейською, де хрест і того, кого повішали на дереві хреста, вважали проклятими. А для греків, які були дуже освіченими, смерть була дурницею, а смерть через повішання — незрозумілою. І мусив минути час, щоб ця свідомість вимерла, затерлася, щоб народилася і стала чіткішою свідомість сприйняття хреста як символу любові та спасіння. Тож, думаю, теза про те, що вже Марія та учні могли проходити хресною дорогою, — помилкова. Перші християни не ототожнювали себе з хрестом і не позначали себе знаком хреста. Інакше, мабуть, це був би кінець християнства. Тому що юдеї просто не прийшли б до учнів і не стали християнами, адже, за людським сприйняттям, не можна прагнути до чогось, що є прокляттям. 

— Як змінювалося сприйняття самого хреста християнами?

— Вшановувати хрест і ототожнювати себе з ним християни почали в VI столітті.

Утім феодальний лад «накидав» свій ритм пошани хреста як трону Божого. У XII-XIII століттях Ісуса зображали Царем, який панує з хреста, дуже часто в короні та в пишних королівських шатах. Тобто хрест уже сприймали не як поразку, смерть і приниження Бога, а як вивищення. Це також і правда Євангелічна. 

Із приходом святого Франциска в Церкві почався переворот. Франциск відкрив в Ісусі не стільки Царя, дуже далекого, Який панує, скільки брата, Який живе зі мною. Франциск пішов до прос­тих людей, які хворіли, страждали, були пригніченими. І показав їм Ісуса реальним, таким, Який помер за них на Голгофі в простій замученій смерті, нічого не маючи, покинений і усамітнений. І з XIV століття люди починають бачити Ісуса як Бога, Який є дуже близьким для них. Таким, Яким Він є сьогодні в Церкві: Ісус, Який був Богом, але став Людиною, щоб бути з людиною.

— Якими були перші хресні дороги і відколи їх запровадили? 

— Уже за життя святого Франциска Церква розпочала хресні походи до Єрусалима, щоб визволяти його з-під панування ісламу. Святий Франциск також пішов туди, аби порозмовляти зі султаном і навернути його. Султан його прийняв, адже відкрив у Францискові справжню людину, і навіть дав йому розпорядження, з яким той міг безпечно повернутися додому. А в Єрусалимі його не могли заарештувати як християнина. Він також був зі своїми братами. І цей привілей існує донині. Нині в Єрусалимі є одна католицька церква, а опікуються нею францисканці, які там оселилися з XIII-XIV століть. Тоді в Церкві почала розвиватися наука про відпуски — індульгенції, яка була пов’язана з відвідуванням святих місць. Тож францисканці почали розбудовувати в Єрусалимі шлях, який Ісус подолав від моменту засудження в Понтія Пилата аж до Голгофи та до місця Його поховання. Цю дорогу позначали хрестами, які вбивали в землю. Їх було дуже багато — такі маленькі стояння. Паломники, йдучи цим шляхом, молилися, а щокроку зупинялися. Адже дорога була під гірку, людей багато, до того ж край дуже часто був окупований, тож треба було бути обережними. 

— Як практика хресної дороги стала загальноцерковною і поширилася за межі Єрусалима? 

— Із хресної дороги в Єрусалимі люди поверталися іншими. Але не всім було по кишені піти та відвідати святі місця Христових мук. А нас, францисканців, дуже часто змінюють, ми йдемо служити туди, де є потреба Церкви. Тож одні брати йшли до Єрусалима, а інші звідти поверталися, зачерпнувши тієї традиції хресної дороги. І у своїх країнах — це була здебільшого Центральна Європа — при монастирях і церквах починали практикувати подібні Богослужіння, вшанування страстей Господніх. Дуже часто для цього обирали території, рельєф яких трохи нагадував Єрусалим. Там мали бути якісь пагорби, приблизно обраховували кроки хресної дороги, щоб зробити копію Єрусалима в Європі. 

Таку молитовну практику зустріли з великою повагою та пошаною. Оскільки дуже багато людей, незаможних, бідних, звичайних почали приходити на ці місця, щоби вшанувати страждання Ісуса Христа. В них віднайти себе, а також і у власних терпіннях, які переживали. Адже Середньовіччя було важким часом. І хресні дороги, які тоді тільки зароджувалися, були не стільки вказівкою згори — не Церква їх створювала, скільки потребою самих людей переживати страсті Господні. 

— Чим є участь у хресній дорозі для християнина?

— Переживаючи хресну дорогу як молитву, тобто мою зустріч із Богом, я віднаходжу в ній себе, віднаходжу в своєму житті Ісуса, Який був присутній у момент, коли мені було погано, коли мене відкинули, коли мене не зрозуміли, коли мене до чогось примушували. Я починаю розуміти те, що відбулося зі мною навіть 15 років тому, 10, а, може, рік чи 

50 років тому. Також допоможе хресна дорога, мені легше бути учнем Ісуса Христа. І усвідомити те, що треба часто говорити собі «ні!», залишати своє, щоб піти за Ісусом, щоб насправді мати життя. Адже хресна дорога закінчується не покладенням Ісуса Христа до гробу, а надією на воскресіння. Хресна дорога закінчується життям. Вона починається з життя, проходить через страждання, відкинення, смерть, навіть похорон, і закінчується воскресінням, вічним життям, якого ми, християни, очікуємо.

— Великий піст — це час смутку і покаяння. Яким чином ми щодня розпинаємо Ісуса? 

— Хресна дорога — також гарний іспит совісті, який має привести нас до покаяння. Розпинаємо Ісу­са завжди, коли Його не вибираємо, коли не йдемо за Ним. Адже тоді робимо хресну дорогу Ісусового життя Його приватною справою. Вона не впливає на мене, я не переживаю цих подій як мого спасіння. І тоді я проживаю своє життя, як той, хто не спасенний. Починаю перебувати в смутку та бачити, що мої проблеми ніхто не перескочить, ніхто з людей. А Бога я туди не запрошую. Гріх зазвичай мене вбиває, нищить. І лише коли я впускаю у свій гріх Ісуса, виходжу з цього гріха переможцем, адже він перестає для мене бути безоднею, а стає шансом зустрічі із пробаченням, із Божим милосердям.

Розмовляла Ірина Кондратюк

  • testing USD
  • testing EUR
  • testing RUB

      новини

      30 Липня 2014

      29 Липня 2014

      всі новини

      Автомобілі Hyundai: актуальні ціни, кращі пропозиції в Україні.
      Погода у Львові та інших містах України на сайті Sinoptik.ua
      Український та закордонний спорт у новинах на Ukr.net
      Фильмы в кинотеатрах Украины.
      Вакансії, робота у Львові на JOB.ukr.net.
      Актуальная телепрограмма на сегодня.