Львів по-французьки

Напевне, немає в нашому місті такого мешканця, який би хоч раз, навіть ніколи не відвідавши Париж, не порівняв би з ним свій Львів. Чи насправді між цими двома містами є щось спільне? Чи споріднена чимось їх атмосфера? Чим саме? Відповісти на ці запитання і по-своєму подивитися на місто Лева, показати його своєрідний шарм спробував Кирило Горішній. 1 лютого у приміщенні кав’ярні-галереї “Штука” відбулося відкриття його фотовиставки, де представлено світлини з колекції “Львів – маленький Париж”.

Кирило  Горішній – французький фотограф українського походження, в об’єктиві якого відбилися Франція, США, Канада, Іспанія, а з 2001 року й Україна. Він не лише автор власних експозицій у різних куточках світу – Львові, Парижі, Торонто, Берліні, Стокгольмі, Києві, Барселоні, а й організатор визначних подій у фотожитті України: виставки “Моя Франція” фотохудожника Андре Кертеша (2004 р.), ІІ Міжнародного фестивалю фоторепортажу “Кути зору”  (2005 р.). У короткій розмові ми дізналися про україн­ське походження французького художника, роботу фотографом і журналістом (митець співпрацює з міжнародною пресою: Le Monde, The Financial Times, VSD, Elle, “Фокус”, La Croix, Culture France, Twoj Styl...) і, звісно, про Львів.

– Пане Кириле, розкажіть, будь ласка, більше про своє українське коріння, як вам удалося так перфектно вивчити українську?

– О, українським корінням я завдячую своїм дідусеві й бабусі, які родом з України. Вони походять із Заходу України, а поїхали до Франції напередодні війни. Мої батьки вже народилися там, я теж. І незважаючи на те, що батьки – французи, ми завжди зберігали українські звичаї і мову. З дитинства трошки говорив удома українською, в діда з бабою більше, вони жили в Тулузі (ми з батьками – в Парижі). Часто з ними спілкувалися по-галицькому, і такі речі, як “шляк трафив”, “копнув” – знав із малого віку. Слова “вокзал” узагалі не розумів, для мене це завжди був “двірець”, і якось, коли приїхав в Україну, почув, що люди говорять “жи-ди вокзал”. Тоді не зрозумів, думав, що то за єврей­ський вокзал? І був трошки розгублений. Потім уже почав ретельніше вчити мову і краще опанував її, перебуваючи у Львові.

– Коли вперше відвідали Україну?

– Це було після проголошення незалежності. Львів видався мені похмурим містом. Не хотів сюди приїздити, але з часом у мені прокинулася любов до України, любов до Львова, і от уже шість років моя доля пов’язана з цим чудовим містом, дуже часто тут буваю.

– А відколи почалося ваше захоплення фотографією?

– Почав фотографувати, другий-третій рік навчаючись в Америці, а потім уже тут, у Львові. Таке натхнення тут прокидалося. Починав знимкувати ніби несерйозно, жартома, як хобі, але коли мені дали змогу презентувати роботи на столичному рівні, зрозумів: може, я цим трошки займатимуся.

– Що привертає вашу увагу? Які сюжети для фото обираєте?

– Міста фотографую тільки для таких виняткових проектів, а здебільшого роблю репортажі на соціальну тематику, політичну. Я – історик за спеціальністю, але працюю журналістом. Прос­то тут для французів, британців, німців, простіше звертатися до кореспондентів, які знають трошки країну, ніж виселяти когось до Франції. Мені подобається те, чим займаюсь. А ті роботи, що показав у Львові, – це, звісно, Місто у всій красі. Ще на Заході, на жаль, не усвідомили, що місто Лева – красиве, історичне.

– Що спільного, на вашу думку, між Парижем і Львовом?

– Так, у Львові навіть статуя Свободи є така, як у Парижі! Але багато, сказав би, спільного в душах цих міст, атмосфері. В Парижі, звісно, задушно, він надто великий. У Львові мені затишніше, топографія підходить, люди знають одне одного, недаремно ж Львів – “велике село”. І це прекрасно! Власне, львівські кав’ярні істинно паризькі. Спершу мені видалося, що я здійснив подорож у часі. Хочеться, щоб у Львові все-таки було більше таких затишних закладів.

Побачити Львів очима француза, насолодитися вечірньою романтикою нашого чарівного міста, що представлено на світлинах Кирила Горішнього, можна до 28 лютого.