Дітям потрібні добродійність і милосердя
За останні роки кількість безпритульних дітей в Україні, а особливо на Львівщині, значно зменшилася. Поліпшилась економічна ситуація в державі, краще працюють державні та громадські соціальні служби. Проте це не означає, що проблема зникла. Її вирішено лише частково.
Віталій Герасимів, керівник проекту “Консолідація та розширення мобільної роботи з молоддю в Україні”, вважає, що головна причина криється в батьках, які не знаходять порозуміння з дітьми. У підсумку підлітки шукають його на вулиці.
Для соціальних служб особливо важливо якомога раніше розшукати безпритульну дитину. Адже соціологи довели: якщо дитина провела на вулиці більш ніж три місяці, то в неї формується відповідний стереотип поведінки. За цей час вона вчиться давати собі раду: знає, де можна дістати поїсти, переночувати тощо. Якщо ж дитина була поза домівкою менш ніж три місяці, то інколи буває достатньо кількох зустрічей із психологом для усвідомлення своєї помилки.
Якщо ж “хвороба” задавнена, то працівникам соціальних служб необхідно багато часу і не завжди вони отримують бажаний результат.
“Проте останнім часом зіштовхнулися з новою формою дитячої бездомності, – зазначає Віталій Герасимів. – Працівникам соціальних служб буває складно розпізнати дитину з вулиці. Дуже часто підліток може проводити час у компанії інших дітей, нічим від них не відрізнятися”.
Особливо складним для дитини буває так званий перехідний вік – 12-14 років. Здебільшого це хлопці, яким складно знайти спільну мову в сім’ї.
Допомогти таким дітям також можна. Потрібна лише участь батьків. На жаль, порозумітися з ними буває складно. А інколи вони й узагалі відмовляються говорити на “незручні” для них теми.
В. Герасимів зауважує: “Не варто в усіх бідах звинувачувати лише батьків. Вони часто можуть бути невинуватими. Адже ніхто не знає, як складалася їхня доля, що вони пережили. Дорослі також можуть потрапити в ситуацію, з якої не знаходять виходу. Тому найскладніше в таких ситуаціях – терпіння і добра співучасть людей, які їх оточують. А час, як кажуть, лікує всі рани, в тому числі душевні”.
Василь Худицький
|
