“Леґалайз” по-українськи
6 травня у 189 містах світу відбувся Конопляний марш за легалізацію легких наркотиків (“леґалайз”).
Того ж дня в Києві в межах усесвітньої акції вже вдруге мав пройти Марш свободи під гаслом “Легалізуй себе!”
Організатори українського заходу – ГІ “Об’єктивна реальність” – не закликали легалізувати легкі наркотики. Інформування про проблеми розповсюдження наркотиків і загрозливі масштаби епідемії ВІЛ/СНІД у нашій державі; зміна основних принципів сучасної наркополітики – такими були головні цілі вітчизняної Конопляної ходи. З різних причин акція перетворилася на кількагодинне “Стояння свободи” на Михайлівській площі – принаймні так охарактеризували подію її очевидці.
– Ані торік, ані цього року організатори маршу не ставили собі за мету пропагувати легалізацію наркотиків, – розповів “Газеті” Тарас Ратушний, прес-секретар ГІ “Об’єктивна реальність”. – Інша річ, що сили, які виступають проти заходу, навмисне перекручують наші слова. Об’єктивне інформування про ситуацію з наркотиками в Україні – така мета Маршу свободи. Ми прагнемо активізувати суспільство, закликаємо до співпраці експертів, аби започаткувати громадські слухання з проблем наркополітики й отримати достеменну статистику про ситуацію з наркотиками. Наприклад, два роки тому держава дозволила реалізацію препарату “Трамадол” – замінника героїну. Відтоді в Україні з’явився прошарок людей, залежних від нього. Аби зловити кайф, вони постійно збільшували дозу. Врешті, чимало з них перейшло на ін’єкційні наркотики. І нині жоден експерт не скаже вам, скільки таких людей. Невдовзі ця наркотична прірва може стати глобальною для України.
Звісно, кожен, хто приходить на марш, має власне розуміння “леґалайзу”. Хтось бачить ситуацію такою, як в Амстердамі, хтось – як у Чехії, хтось ратує за високі порогові межі, інші вважають, що Україні взагалі не потрібна легалізація наркотиків як така. Для нас важливий факт громадського обговорення, який реалізуємо під час маршу.
Іще вранці суботи організатори Маршу свободи мусили відвоювати в суді право на його проведення: оскільки до Київської міської державної адміністрації надійшли аж три заявки з проханням дозволити публічні заходи на Михайлівській площі 6 травня, то вона “занепокоїлася” про безпеку учасників. Зрештою, суд не задовольнив позову влади, проте заборонив ГІ “Об’єктивна реальність” використовувати звукопідсилювальну апаратуру під час проведення акції.
Коли охочі взяти участь у ході близько 13.00 почали збиратися на Михайлівській площі, їх там уже “очікували” опоненти: представники УНА-УНСО, Української консервативної партії та не зареєстрованої Української націонал-трудової партії (вітчизняні “скіни”), а також стрейт-ейджери (учасники руху за відмову від наркотиків, алкоголю та цигарок); протестувати проти ходи вирішило й “Посольство Боже” – паства цієї харизматичної церковної громади (до неї належить і нинішній міський голова столиці Леонід Черновецький) зібралася неподалік, на Софіївській площі.
Учасники Конопляного маршу надували різнобарвні повітряні кульки, розмахували біло-зелено-червоними прапорами (кольори стяга Ефіопії – вотчини растаманів і леґалайзу), били в барабани, спілкувалися. Опоненти вигукували образи на їхню адресу, а у відповідь на “Ми ненавидимо вас” чули “Ми любимо вас”.
– Ми абсолютно нормально ставимося до людей, які не підтримують маршу, – зазначив Тарас Ратушний. – Провокацію вбачаємо в тому, що активізувалася така маргінальна група, як скінхеди. В Києві їхні акції мають цілком замовний характер, напад групи з кількох осіб коштує 300 доларів. Для самих скінів це фактор залякування – з одного боку, та спосіб привернути до себе увагу – з іншого. На суботню акцію вони вийшли начебто під націонал-патріотичними гаслами, виступаючи за збереження традиційних цінностей. Це їхнє право. Мотиви протестів “Посольства Божого” нам також добре зрозумілі – вони намагаються легалізувати себе як церковну громаду.
Після того, як стрейт-ейджери кинули в натовп димові шашки, виникла шарпанина, правоохоронці затримали декількох осіб. Іще якийсь час сторони протистояли “на словах”. Стражі порядку успішно поборювали спроби “прихильників традиційних цінностей” прорватися до опонентів. “Оточені” міліцією учасники Маршу свободи так і не рушили з місця – таке-от “Стояння свободи”...
До суботньої акції долучилося чимало відомих особистостей, серед них і письменник, редактор і колумніст “Книжкової лавки” в газеті “Дзеркало тижня” Андрій Бондар. Про причину своєї участі в Марші свободи та про враження від події він розповів “Газеті”:
– Повністю акції я не відстояв, бо це не мало жодного сенсу. Годину нас оточувала міліція: вона, так би мовити, захищала учасників маршу від “фашистів” з УНА-УНСО та консервативної партії. Тож не було жодного руху. Биття барабанів, димові шашки... Ну, не дали провести марш. Причому, думаю, винуваті в цьому і Київська адміністрація, і Міністерство внутрішніх справ, і особисто Юрій Луценко, який провокативно висловився на тему легалізації легких наркотиків, заперечивши саму її можливість, що дуже дивно чути від політика лівого спрямування. Він сказав, що може стати в лави противників легалізації легких наркотиків, тобто в лави фашизоїдних за своєю структурою партій і організацій, а також “Посольства Божого”, яке теж влаштовувало в суботу контракцію. Чому я особисто пішов на цей марш? По-перше, якби влаштували ходу, наприклад, за толерантне ставлення до гомосексуалістів або емігрантів-нелегалів, я теж пішов би. Бо річ не в тому, що я затятий прихильник легалізації легких наркотиків, а в тому, що в нашому суспільстві, на жаль, обтяженому дуже багатьма комплексами, заснованими на нелюбові до “іншого”, варто міняти ставлення до проявів оцього “іншого”.
Багато моїх знайомих, котрі взагалі ніколи не вживали марихуани чи будь-яких інших наркотиків, прийшли туди лише з почуття солідарності з людьми, які перебувають у ситуації певного суспільного несприйняття та незнання. Власне, якщо подивитися на тих, хто був у суботу розділений кордонами міліції, то насправді, на відміну від прихильників маршу, люди, які кричали: “Наркомани – виродки!” й антисемітські й антиєвропейські гасла, небезпечніші для нашого суспільства.
Щодо “леґалайзу”, то не можна порівнювати українців, скажімо, з голландцями. Як ідею, що може “зіграти” в майбутньому чи віддаленому майбутньому, – підтримую. Проте не знаю, якими можуть бути наслідки, якщо це зробити нині, й не беруся сказати, що це стане поштовхом до зменшення вживання важких наркотиків. Тобто є така теорія: в суспільстві, в якому толерантне ставлення до легких наркотиків – наприклад, не кидають за ґрати на скількись років за знайдений у кишені “косяк” чи грам зілля, – меншає ін’єкційних наркоманів.
Ольга Колесніченко
За даними Відкритого інституту громадського здоров’я, нині понад мільйон українців вживає наркотики. 400 тисяч із-поміж них робить це ін’єкційно. За даними установи, найбільшими наркотичними центрами в нашій державі є міста Київ, Донецьк та Одеса, повідомив “5 канал”.
довідка
Термін “леґалайз” походить від гасла Legalize It, автором котрого став Пітер Тош – гітарист, один із перших виконавців музики в стилі реггі (грав із Бобом Марлі) й активний учасник растафаріанського руху. 1976 року він випустив перший сольний альбом, одна з пісеньок у цьому збірнику закликала до легалізації марихуани (вважають легким наркотиком) і мала назву Legalize It.
1997 року велика група людей в інвалідних візках вирушила з Бостона у Вашингтон – до офісу управління з питань харчових продуктів і ліків (FDA) уряду США. Учасники тієї акції (нині її вважають першим Конопляним маршем) вимагали, щоб онкологічним хворим дозволили використовувати марихуану для медичних цілей. Опісля схожі заходи відбулися в багатьох містах світу та переросли в рух – у різних куточках Землі він має свої нюанси. Торік в Україні вперше провели Марш свободи – акцію в межах Усесвітнього конопляного маршу.
|
