Як у Львові роблять кіно для незрячих українською мовою

У  доробку проекту «Кіно для незрячих» вже понад 60 мультфільмів та фільмів з аудіодискрипцією

     387  

Фото: pixabay.com

Минулого тижня у Львові презентували ще один фільм з аудіодискрипцією, про досвід журналіста «Львівської газети» ми  писали тут. Тоді ж вдалося поспілкуватися з жінками, які втілюють у життя цей проект – Оксаною Потимко та Лесею Бонковською. Тож, про ідею, її реалізацію та особливості роботи – читайте далі.

«Ідея з’явилася ще у 2010 році, тоді у грудні я була у Варшаві на Міжнародній конференції для незрячих і по незрячих. В один із днів нам показали 20-хвилинний фрагмент документального фільму з аудіодискрипцією. Я навіть, якщо відверто, не зовсім зрозуміла що це таке: не могла відрізнити де аудіодискрипція, а де звичайні слова героїв. Тепер я зрозуміла чому так: у фільмі був головний герой і коментар до фільму подавав також чоловік, то не було контрасту в голосі. Тоді ж з’явилося розуміння, що це кіно, яке б мало бути доступним для незрячих і відтоді в мене періодично з’являлися думки, як би це зробити в Україні. Ми неодноразово запитували в поляків – вони не хотіли поділитися своїми секретами, лише пропонували купити готову продукцію, але нам це не підходило. На початку 2013 року ми з пані Лесею і її чоловіком Юрієм Саєнком сіли і подумали: щось би його здалося зробити», – розповідає пані Оксана.

Першою такою роботою став український мультфільм «Сонячний коровай», на створення аудіодискрипції творчині витратили близько двох місяців.

Читайте також: «Якщо ти не зазнавав поразки, то ніколи не знатимеш, наскільки солодка перемога»: історія паралімпійки Наталі Морквич

«Ми на ньому вчилися – це була перша проба пера. І вона була успішною, успішною чому? Тому що зібралися небайдужі люди,тому що був вже великий досвід пані Лесі, яка багато років спілкувалася з незрячими людьми, яка навчилася їх розуміти і мислити їхніми категоріями. І тому в 2013 році був створений перший український мультик з аудіодискрипцією, далі пані Леся зробила перший художній фільм «Щоденник пам’яті», а потім до нас звернувся Олесь Санін з проханням зробити такий коментар до фільму «Поводир» і так далі. Вже маємо трошки більше, як 60 одиниць такого відеоконтенту з аудіодискрипцією – все українською мовою», – згадує Потимко.

Фото зі соціальних мереж

Леся Бонковська розповіла, що до того, вони встигли попрацювати над адаптацією книжки для дітей:

«До мультфільму ще був такий досвід: пані Оксана «Абетку» Малковича продублювала прозорими сторінками, на яких ті віршики вибиті шрифтом Брайля, щоб дитинка могла пальчиками читати. Книжка дуже гарно проілюстрована і мені стало шкода, що дитина цього не зможе побачити. І Оксана тоді запропонувала, щоб я описала ці малюнки: як виглядають ті ведмедики, зайчики, лисички. Це було простіше, бо не було тих обмежень часових. Я попросила свого чоловіка, щоб він написав музику: йшла мова про те, що він напише кілька тем і ми будемо їх підкладати, а з’ясувалося, що він під кожну літеру написав окремий музичний трек. І це така вийшла творча робота, я дістала від цього величезне задоволення. А найголовніше, що ми побачили як це сприймають незрячі діти – це стало найбільшою мотивацією. В мене теж були емоції зашкальні, до сліз. Це так важливо – подарувати хвилинку щастя дитині, яка, в принципі, не є дуже щаслива».

Творчині наголошують також на важливості праці звукорежисерів, які доводять їхню роботу до кінцевого результату.

«Коли ми почали працювати з першим мультфільмом – було дуже складно, бо є часові межі, коли не можна перебити персонажа, а хочеться пояснити. Без Оксани я б цього не зробила, вона мене вчила будувати фразу, будувати опис так, щоб людина не заплуталася. Так хочеться кучеряво, красиво розказати, а має бути просте речення, бо складніші синтаксичні конструкції важче сприймається», – каже пані Леся.

Фото зі соціальних мереж

Дикторка каже, що завжди потрібно віднаходити баланс і жалкує, що не може передати все те, що хотілося б, адже час – обмежений:

 «Цілком зрозуміло, що якісь особливі нюанси тонкого акторського проживання дуже важко описати, дуже важко це передати. Треба робити відбір, де я мушу сказати такі речі, які дадуть розуміння сюжету, а де я повинна залишити простір для фантазії, уяви і внутрішньої роботи».

Читайте також: Львів`янка, яка хвора на рак, розвінчала міфи про онкозахворювання

Це кропітка праця, на яку потрібно витратити багато часу: деколи, доводиться жертвувати своїми вихідними або ж відпустками. Однак, розуміючи всю важливість своєї роботи – жінки не скаржаться, а навпаки, намагаються зробити якомога більше і якомога якісніше. Після кожної презентації вони цікавляться у своїх глядачів: чого бракувало, чого було забагато і що змінити.

Усі фільми з аудіодискрипцією можна переглянути на порталі usi.org.ua

Усі права на текст захищені та належать “Львівській газеті”. Повний або частковий передрук публікації вважатиметься порушенням авторських прав.