Як жила найстаріша українська бібліотека у часи чужої влади: “совєти” – німці – “совєти”

Станом на 1949 рік до спецфондів потрапило 13472 томів літератури

   Мар'яна Галькович   823  

Цьогоріч Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені І.Франка виповнилося 410 років і вона офіційно є найстарішою книгозбірнею України. Зважаючи на такий поважний вік, було в історії існування бібліотеки чимало і доброго, і поганого. Сьогодні “Львівська газета” розповість вам про часи, які були найнебезпечнішими для книг – про окупацію німецьку та радянську. Як тоді функціонувала бібліотека та чому деякі книги “ховали” від читачів, відправляючи їх у спецфонд нам розповіла завідувач науково-бібліографічного відділу, к. і. н. Леся Купин.

Радянізація проходила під маскою українізації

– Чому так? Щоб якомога більше українців прихилити на свою сторону. Наочним прикладом українізації був наказ про призначення на посаду директора бібліотеки українця – Богдана Барвінського. Однак, більшу частину складу бібліотеки, знову ж таки, займали поляки. Ректор університету Михайло Марченко прокоментував це так: “… На чолі бібліотеки стоїть бібліотекознавець – історик професор Барвінський, який під час польсько-шляхетського панування протягом довгих років не міг дістати праці – був безробітним”. Це мало звучати як: “От за польсько-панських часів такого видатного українця не поставили на жодну посаду, а от прийшли “совєти” і дали зелене світло”. Тоді ж до роботи бібліотеки залучили відомих українців, зокрема, історика Миколу Андрусяка, однак він на посаді затримався лише місяць. Дочка громадського діяч ЗУНР, Оксана Пачовська, на посаді бібліотекаря пропрацювала всього два місяці. Такий парадокс: українізація, але українці надовго не затримуються у бібліотеці. Щодо кадрової політики, то поляки були усунені на зовсім малі посади, але потім вони знову повернулися на свої місця. Декого з них звільняли з роботи декілька разів на місяць, до речі.

Після ревізії книги відправляли у спецфонд

– Спецфонд мав дещо особливу форму. Юридично, згідно бібліотечних звітів, він оформився у 1948 році, але існував ще з 1940 року. Цікаво, що станом на 1948 рік, у цьому відділі працювало дві або три особи нештатних, а таких, які працювали в інших відділах. Це означає, що штатних працівників тут не було.  Як виглядала робота спецфонду: всі працівники бібліотеки в межах робочого часу, плюс лаборанти, асистенти різних кафедр Університету приходили щодня на роботу і по поличках перевіряли зміст тисяч книжок. Вони читали кожну книгу, а вкінці посторінково писали: на такій сторінці – антирадянське висловлювання. Деякі книги знищували, але такого указу про знищення, очевидно, не було – лише постанова про переміщення до спецфонду.

А вони могли відмовитись від цього?

– Звичайно, що ні. Той, хто погодився працювати в Університеті радянського часу, апріорно погоджувався з правилами організації тої роботи. Спочатку це було дещо під прикриттям українізації, але вже в 1941 році стало зрозуміло, так би мовити, хто є хто. Вже були закриті окремі відділення і діяла заборона видачі певної літератури. Можна лише уявити мікроклімат роботи бібліотеки: це тотальний нагляд за тим, щоб до читального залу не потрапила заборонена література, трудова дисципліна, фахових книгознавців понизили, а керівниками відділів стали люди, які навіть не мали вищої освіти.

До спецфонду відправляли навіть книги, написані іноземними мовами, в яких йшлося про українців чи Україну

Незвичайна прибиральниця

– Цікаво, що працівники бібліотеки просили призначити у відділ спецфонду хоч якусь прибиральницю, бо звичайну особу туди не підпускали. Історія  вийшла така: взяли туди прибиральницю без вищої освіти, а за деякий час вона стала завідувачем спецфонду. Очевидно, що це була не звичайна прибиральниця. Можемо уявити собі рівень захисту відділу.

Плани “чистки” бібліотечних  фондів перевиконували

– До спецфонду потрапляла будь-яка література, яка могла скомпрометувати радянську владу або ж просто та, яка написана українською мовою. Існує така думка, що були списки імен науковців та літераторів, чиї твори були заборонені. Однак, особи, які виконували “чистку” – перевершували ці списки, вони перевиконували норму. Ось ця посторінкова ревізія збагачувала норму. До речі, до спецфонду відправляли також літературу з кафедр Університету.

Читайте також: Відділення «реанімації» просто у бібліотеці: Історія про те, як повертають життя книгам

Українці не влаштовували й німців

– З 1941 по 1944 рік, після нападу Німеччини, Університет був закритим, однак бібліотека залишилася єдиним структурним підрозділом, де тривала робота. Чому? Тому що у Львові створено єдину державну бібліотеку під німецьким керівництвом, щоби виявити зміст літератури у всіх книгозбірнях. І, звичайно, щоб краще потім вивезти – це й було зроблено. Тоді, якщо не 100, то відсотків 80 бібліотекарів залишились тут працювати. Прикметно, що українець Барвінський на посаді директора бібліотеки пропрацював всього рік,  потім німці його усунули і призначили поляка – Євстахія Ґаберле. Тобто, німцям українці також не підійшли, очевидно, з лояльними поляками легше було домовитись.

Книги, які колись були у спецфонді

А хто міг користуватися книгами?

– Тоді до бібліотеки могли входити лише німецькі службовці та особи, які займалися науковою роботою, за окремими дозволами.  Було дозволено вивчати, в першу чергу, медичну або технічну літературу слухачам відповідних курсів. До речі, коли до Львова повернулась радянська влада, то всі бібліотекарі при заповнені листка у відділі кадрів писали, що вони робили під час німецької окупації. Потім ця вимога багатьом пошкодила.

А чому?

– Здавалося, що все йде добре, але коли у 1944 році  зробили перепис населення, з’ясувалося, що поляки становили майже 67% населення міста, а українці – всього 26,4%. І тоді стояло питання: кому належатиме місто, Радянському Союзу чи Польщі? Тоді відбулися антипольські акції: поляків виселили до відповідних таборів, але потім їх поновили на роботі в бібліотеці.

Бібліотека і війна

– За час війни в бібліотеку влучило 5 бомб: було знесено дах, великий читальний зал, робочі кімнати і сходову клітку – вціліло лише книгосховище. Лише там, де книги, бомба не потрапила.

Вхід у книгосховище

Читайте також: Воєнний стан у Львові: як це було у минулому і чого навчило?

Зараз всі книги зі спецфонду переміщені до інших відділів бібліотеки і , при бажані та потребі, доступ до них можна отримати просто.

Усі права на текст захищені та належать “Львівській газеті”. Повний або частковий передрук публікації вважатиметься порушенням авторських прав.