Християнська етика VS загальнолюдські цінності?

Щоразу, коли десь поруч заходить мова про релігію – я стараюся змовчати, але не завжди витримую. А особливо тепер, коли все частіше про масову катехизацію чути у контексті школи і дошкілля. Катехизм  у навчальних закладах: серйозно???
   Лілія Криницька, блогерка   869  

Пишу перші речення і вже відчуваю перші стріли, які летять зусібіч. Обмовилася подрузі, що я категорично проти введення уроків саме християнської етики у школі, і що коли подібне питання постало у садку, то теж була проти. Такої ж думки були і більшість інших батьків. А вона здивовано вигукує: «Чому? Хай краще ходять на християнську етику, ніж мають цікавитися тільки дурницями із соцмереж!» Але хіба це те, що треба протиставляти? «А компанія, наркотики, усякі ігри на смерть!» – продовжує моя Оксана. «Ні, тобі легше, бо в тебе – Ель, а в мене – хлопець…» І вона не чує моїх питань, чи серйозно вірить у те, що саме урок у тиждень врятує її сина від біди в житті. Не чує, бо вже повірила, що хтось за неї зробить те, що треба було б робити у сім’ї.

Читайте також: Наталка Петрик. Історія добромильчанки, яка підкорила «1+1»

Тонка гра на батьківських почуттях

Так, це звучить жорстоко, але я вважаю, що тему введення уроків християнської етики періодично піднімають неспроста. По-перше, питання релігії – завжди дражливі і на них легко заробляти політичні дивіденди. Особливо на Заході України. По-друге, «турбота» про дітей – це ще одне благодатне поле, з якого напередодні кожних виборів легко зібрати урожай. Ну, бо ж піклуємося про майбутнє України і так далі за сценарієм. Але є ще і по-третє: гра на почуттях батьків. Кожен із нас мріє про те, щоб хтось нам хоч у чомусь допоміг, узяв на себе хоч частку відповідальності, забрав із наших плечей якісь турботи. І от школі ми вже давно делегувати обов’язок навчати наших дітей, то чому б ще і не доручити трохи повиховувати? Це ж нікому не зашкодить, правда? А от і не правда, думаю собі я, бо це – підміна понять і перекладання відповідальності. Тим паче у світській державі.

Священик окроплює дітей свяченою водою, українська школа

Еліанка у свої 4,6 добре знає про віру, але ще мало розрізняє релігії. Проте часто звертається до Бога і її не дивує, що різні люди називають його по-різному. Вона ще не знає, хто вона за визначенням соціуму, але упевнена, що Бог її дуже любить. Їй «не пощастило», бо її батьки належать до різних релігій, і «пощастило», бо вони обоє розповідають про віру і Бога. Кожен по-своєму. Про одні і ті ж принципи. Але в розумінні загалу – це все ж «кожен про свого Бога».

Для  мене не стоїть питання – чи має Бог бути присутнім у школі. Адже начання – це частина життя, і кожен із нас сам вирішує, як і з ким це життя жити. Я розмежовую віру і релігію, бо для нашої сім’ї – це абсолютно не тотожні поняття. І, до речі, чому саме християнська етика, а не просто етика?

Читайте також: Тваринні принти, унісекс та відсутність ліфчиків. Чи готові українки до такої моди?

А як у світі?

Ми живемо у світській державі, і чи повинні школи знайомити дітей з основами релігій або ж занурювати їх у них із головою – одна з найгостріших тем для освітніх дискусій. В українських школах та університетах викладають релігієзнавство, де вивчають історію і принципи головних світових релігій.
Церква в США відокремлена від держави, це позначається і на освітній політиці. У державних школах, де вчаться 85% дітей, релігію не викладають.

Типовий клас у США

Проте там доволі поширена мережа католицьких шкіл. У Китаї проживають представники різних релігій, але в державних школах жодну з них не вивчають. Зате в загальноосвітній програмі є такі предмети як «Мораль», «Етика», «Ідеологія» і «Політика».

Китайські школярі

У Німеччині держава в цілому гарантує право викладання релігії в школах, але на практиці це питання кожна земля вирішує самостійно. Наприклад, в Баварії та Гамбурзі уроки релігії обов’язкові у всіх школах. А в Берліні у програму входить тільки предмет під назвою «Етика».

В Ізраїлі школи розділені на чотири типи: державні, державно-релігійні, релігійні та арабські. Більшість дітей (близько 70%) відвідують державні, тобто світські, школи, де релігію не викладають. Близько 25% дітей ходять в державно-релігійні школи. У них вивчення релігійних предметів займає орієнтовно 40% часу. Невелика кількість дітей відвідує релігійні, тобто ортодоксальні школи. А в арабських школах, окрім звичайних предметів, вивчають арабську історію, релігію і культуру.

Школа в Ізраїлі

У польських школах діти вивчають Закон Божий, який формально не є обов’язковим предметом. Тому існує така практика, що школи просять батьків учнів писати заяви з проханням вивчати релігію. Натомість законодавство Франції забороняє вивчення релігії в державних школах. А з 2004 року в школах також заборонено носити будь-яку релігійну символіку або атрибути. У той же час, більшість приватних навчальних закладів – католицькі.

Школа у Франції

А от у Пакистані, де іслам є державною релігією, усе геть навпаки. Вже при народженні кожна дитина отримує спеціальну дитячу книгу з основними положеннями Корану. Згодом діти вивчають релігійні книги при мечеті. На основі вивчення Корану також формують і програму в традиційних школах.

Школа у Пакистані

У Фінляндії батьки школярів повинні зробити вибір, що будуть вивчати їхні діти: релігію або етику. Якщо батьки вибрали релігію, її починають викладати вже з першого класу. У більшості класів – це основи християнства: 94% вивчають лютеранство.

Лютеранський священик у фінській школі

У Туреччині релігію вивчають у початковій і середній школі. Програма знайомить учнів з більшістю світових релігій, але істотна частина курсу присвячена вивченню ісламу. Нерелігійні сім’ї воліють віддавати дітей в приватні школи, де релігію не вивчають взагалі.

Християнська етика і релігійна нетерпимість

За останні роки рівень і характер релігійності українського суспільства змінився. Про це свідчить дослідження Центру Разумкова. На сьогодні число людей, які вважають себе віруючими, становить 72%. А число тих, хто підтримує принцип відокремлення церкви від держави і школи від церкви, – 43%. У той же час 58% опитаних вважають, що релігія є важливою у житті.

Я вирішила опитати і своїх знайомих, та результати виявилися відмінними від тих, які нам називають соціологи. Принцип відокремлення церкви від держави і школи від церкви підтримують 80% сімей, із якими я спілкувалася. Інші розділилися приблизно навпіл: одні – обома руками «за» катехизацію, інші – ще не визначилися остаточно, але швидше «за», аніж «проти». Зауважу, що ті, хто проти союзу школи і церкви – загалом толерантні до сповідування різних релігій, а от інші 20% – виявляють негативне ставлення до ісламу, євангелічних і харизматичних церков, юдаїзму та протестантизму і наголошують на прийнятті лише традиційної для нашої країни релігії – християнства.

Додати до обов’язкової шкільної програми предмет християнської етики – це ще не все, дехто іде далі: пропонують школярам молитися перед уроками. А я собі мислю так: християнська етика чи загальнолюдські цінності – чого я хочу від навчального закладу, в який ходитиме моя донька? І радію, що моя Еліанка молиться зі мною, а не в садку, бо це особисте і не для загалу.

Читайте також: Люди вірять у фейкові новини передусім тому, що вони доповнюють їхню вже наявну упереджену картину світу

Усі права на текст захищені та належать “Львівській газеті”. Повний або частковий передрук публікації вважатиметься порушенням авторських прав.