Люди вірять у фейкові новини передусім тому, що вони доповнюють їхню вже наявну упереджену картину світу

Отар Довженко, експерт організації «Детектор медіа»
   Отар Довженко, експерт організації «Детектор медіа»   929  

Фото: Отар Довженко

Цього року на BookForum Андрій Куликов висловився надзвичайно влучно: є неправдиві новини, а є несправжні, й потрібно відрізняти одне від іншого. Неправдиві – це ті, що створені з вигаданих фактів або цитат повністю або частково. Несправжні – це коли факти чи цитати правдиві, але спотворений масштаб, значущість, розставлені маніпулятивні акценти.

Що таке «фейки»?

Фейками зазвичай називають неправдиві новини, хоча несправжні теж дуже небезпечні. Вочевидь виявити фейк можна, перевіривши інформацію. В більшості випадків споживачі новин або не мають для цього вмінь та інструментів (не знають, де шукати інформацію, як її перевіряти, до кого звертатися), або просто лінуються це зробити. Тому фейки бувають дуже грубими – правда або розуміння їхньої неправдивості лежить на відстані простягнутої руки, але їхні творці впевнені, що людина цю руку не простягне.

Щонайменше треба зважати на джерело, з якого взята інформація. Якщо воно сумнівне, неіснуюче, замасковане під поважне (наприклад, нещодавно фейк про Олега Рибачука був поширений за допомогою блогового допису на сайті The Washington Times, який люди легко плутали з The Washington Post), або якщо джерела нема взагалі, інформацію не слід сприймати як достовірну, а отже, правдиву.

Різну інформацію треба перевіряти в різних місцях. Наприклад, для статистики та всяких тверджень, які стосуються влади та держави, підходять офіційні джерела. У деяких випадках можна просто заґуґлити і почитати, що на цю саму тему пишуть інші, поважніші видання. Бувають випадки, коли перевірити щось можна тільки за допомогою ретельної і кропіткої роботи. Наприклад, якщо фейк стосується минулого і докази є лише в архіві.

Фейки у соцмережах

Соціальні мережі – первинне середовище комунікації та споживання інформації для мільйонів українців. І саме тут ідеально працюють вірусні технології поширення інформації. Наприклад, нещодавно невідомий сайт запостив «лист друзів Наталії Бурейко», і його поширили сотні людей, зокрема й мої цілком медіа грамотні знайомі. Я запитував у них, чи не викликає в них сумніву джерело, на що вони відповідали щось на кшталт: «так, джерело сумнівне, але…» Медіа все-таки більш якісно фільтрують інформацію, хоча іноді схильні поширювати фейки, які вписуються в «редакційну політику» або просто політику власника. Наприклад, свого часу Януковича намагались дискредитувати фейком про те, що він сидів за зґвалтування, й цю інформацію охоче поширювали опозиційні до нього видання. А віддані йому видання навпаки – охоче вхопились за вигадану історію про те, як чесний Вітя взяв на себе провину друзів і потрапив до в’язниці замість них. Але в соцмережах легко шириться будь-яка, навіть геть неправдоподібна інформація. Є люди, які просто шерять не читаючи, купившись на заголовок.

Хто такі «диванні експерти» та чи вірити їм?

«Диванні експерти» — це образливий і досить примітивний штамп, як на мене. Більшість експертів у гуманітарних сферах «диванні», й не обов’язково бути експертом для того, щоб висловлювати свою думку щодо чогось, що тебе болить. Інша справа, що люди, які не знаються на специфічних питаннях на зразок морського права чи ціноутворення на ринку нерухомості, пишуть щось навмання, можуть свідомо чи мимоволі дезінформувати свою аудиторію. Для мене уособленням цього явища був юний користувач Вконтакті з Росії, який розповідав своїм друзям дуже авторитетним тоном «а знаете ли вы, кто такой Ринат Литвинов? Это самый богатый человек Донбасса!» Чіткої межі між коментарями «експертів» і «не експертів» не існує. Просто розвинена, начитана, розумна людина може висловитись влучно і глибоко зі специфічної теми. Справжні експерти, тобто люди, які довго займались якоюсь темою або здобули спеціальну освіту, можуть писати дурниці через заангажованість або бажання виглядати компетентними, коментуючи події, які до кінця не розуміють.

Набагато краще, коли звіряєш коментарі бодай декількох різних експертів.

 

Фейки у ЗМІ

Заява/думка політика може бути важливою для аудиторії тоді, коли вона або пропонує якийсь новий вихід із проблемної ситуації чи спосіб бачення цієї ситуації (тоді це може бути корисно для розв’язання проблеми), або коли анонсуються певні конкретні дії або характеризуються наміри (тоді суспільство буде готовим до цих подій), або тоді, коли вони допомагають скласти про цього політика уявлення. Наприклад, якщо політик робить заяву з засудженням ґей-прайду, ліберальна аудиторія відвернеться від нього як від гомофоба, натомість консервативна може прихилитися. Інша справа, що заяви дуже часто бувають порожніми, наприклад, твердження прем’єр-міністра про те, що в Україні чудово ростиме економіка. Тут робота журналіста – поставити запитання й витиснути з прем’єр-міністра конкретику. На чому заснована ця оцінка? Які темпи зростання? Що для цього потрібно і що може піти не так? Інший тип порожніх новин, складених із оцінок/думок політиків, – популістичні висловлювання. Ними славний, наприклад, Олег Ляшко, який у медіа, які його піарять, щодня коментує абсолютно будь-що, наприклад, пропагує пиття молока та меду у школах. Звісно, журналісти, які дотримуються стандартів, можуть подавати щось подібне лише як курйоз або ілюстрацію в матеріалах про популізм як явище й тенденцію української політики.
Фейкові новини на Львівщині я не відстежував. Поза тим, і не дуже популярні фейки, які не потрапляють до ЗМІ, часто живуть своїм життям і охоплюють потрібну маніпуляторам аудиторію. Часто вони потрапляють у велелюдні спільноти на зразок «Варти-1», розлітаються звідти по сторінках користувачів і встигають зачепитись деінде. Думаю, що фейків буде набагато більше наступного року, перед виборами.

Чому люди вірять у фейкові новини?

Люди вірять у фейкові новини перед усім тому, що вони доповнюють їхню вже наявну упереджену картину світу.

Якщо ти погано ставишся до львівського мера, то новина про те, що мер дере з кожного львівського бізнесу тіньові податки, буде сприйматись як правдоподібна, навіть якщо вона опублікована на сайті-«зливному бачку». І навпаки, якщо якась новина не вписується в цілісну картину світу (наприклад, віру в те, що Юлія Тимошенко чесна людина, яка вболіває за простий люд), то людина просто пропускає її повз вуха. Це посилюється так званим ефектом ехокамери, коли людина оточує себе іншими людьми та джерелами, які поділяють її погляди й підтверджують її упередження. Тоді будь-який співзвучний з її очікуваннями фейк, який потрапляє в цю ехокамеру, сприймається як правда. Ще одна причина полягає в тому, що люди насправді не сприймають новини як щось реальне. Вони стежать за ними як за шоу. Вони не розуміють, як новини впливають на їхнє життя, й часто не думають про це. Вони також не свідомі того, що своїми діями, наприклад, сплатою/несплатою податків або голосуванням за того чи іншого кандидата, впливають на ситуацію, яку описують новини. Відповідно, новини для них – це паралельний світ, і загалом нема різниці, вірити чи не вірити в черговий фейк, адже вартість правдивих і неправдивих новин у їхньому світі приблизно рівнозначна.

Читайте також: Психологи порадили, як діяти, якщо введуть воєнний стан