Відчиніть, поліція! Історія найсильнішого дільничного офіцера поліції Львова Михайла Домінюка

Майстер спорту України міжнародного класу, чемпіон Європи та світу з гирьового спорту, 28-річний старший лейтенант поліції підіймає двадцять тонн за одне тренування, ще й інших навчає
   Наталя Васьо   3312  

Сьогодні, 21 листопада, християни відзначають день Собору Архистратига Михаїла або Михайлів день. У таке свято ми й героя обрали відповідного. По-перше, він Михайло у квадраті – Михайло Михайлович, по-друге, відомий спортсмен і рекордсмен. І по-третє, цікавий той факт, що церква шанує святого Архистратига Михаїла як поборника зла і темних сил, а наш герой також певним чином бореться зі злом, адже  служить у поліції. Отож, читайте історію Котигорошка в формі.

Михайло Домінюк народився у селі Сороки  Бучацького району Тернопільської області. До Львова потрапив у 2007 році, вступивши до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, там і захопився гирьовим спортом. Отак чоловік ще й приклад того, що успішними стають не лише ті спортсмени, які займаються спортом з самого дитинства. Ба більше, Михайло усього досяг власними силами, адже навіть тренера як такого не мав, усі консультації отримував  через телефон.

– Мій тато працював в міліції, – розпочинає розповідь Михайло Домінюк, – тривалий час був дільничним, дослужився до майора, зараз на пенсії.  Не дивно, що в школі до мене приклеїлось прізвисько «мєнт», і, певно, всупереч тому я вирішив обрати професію пожежника, а не міліціонера. Закінчивши ВНЗ, залишився викладати на кафедрі фізичної підготовки, однак невдовзі таки перевівся до Львівського університету внутрішніх справ, де також  навчав курсантів. А в грудні минулого року я потрапив і до Сихівського відділу поліції як дільничний.  Викладачів перевели в райвідділи для набуття досвіду роботи в практичних підрозділах, щоби ми досконало розуміли, що відбувається всередині системи і передавали курсантам найякісніші знання.

Читайте такожЗ осколком у нозі добігти до «золота» Ігор Нескорених. Історія Богдана Оксентюка

Скажімо слово «мєнт» не  образливе, адже жартівливо розшифровується як «Мій Єдиний Надійний Товариш». Отож, тато таки передав Вам гени поліціянта, а любов до спорту також від нього?

– Думаю, що так. У Бучацькому райвідділі  тато відповідав за спорт та й сам ним займався – волейболом, бігом, навіть гирі підіймав – на любительському рівні, сказало начальство «треба» – почав підіймати. Я ж захопився спортом років з восьми, вправлявся як міг – бігав, підтягувався, тягав гирю вдома, бо у селі не було жодних  секцій. Професійніше ж почав опановувати спорт, потрапивши  до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.  З першого  курсу пробував себе у волейболі,  пожежно-прикладному спорті, бігу, але найбільше сподобався гирьовий спорт. У 2009 році, коли навчався на третьому  курсі,  виконав норматив кандидата в майстри спорту України. І зрозумів, що можу рухатися далі та досягнути значно більшого.

Ваш шлях до успіху насправді був стрімким, адже вже за чотири роки ви стали чемпіоном світу з гирьового спорту. Як вдалося так швидко з любителя перетворитися на справжнього професіонала?

– Якось на змаганнях на Волині я познайомився з тренером Андрієм Книшем. Ми знайшли спільну мову з півслова, я відчув, що саме він зможе допомогти мені у вдосконаленні спортивної майстерності. Домовились тренуватися у телефонному режимі. Андрій Миколайович давав поради та навіть підтримував морально, адже не все було так легко, як виглядає з боку.

Кожна медаль приховує за собою титанічну працю. До прикладу, за одне тренування доводиться піднімати не менше 20-ти тонн. Отож, натхненний появою наставника я почав тренуватися ще наполегливіше і вже за чотири місяці захистив звання «Майстер спорту України».

Читайте також«Якщо ти не зазнавав поразки, то ніколи не знатимеш, наскільки солодка перемога»: історія паралімпійки Наталі Морквич

Так розумію, Ви підкорили всеукраїнську арену, а коли вирішили продемонструвати свою силу світові?

– У 2011 році я став віце-чемпіоном України, що дозволило мені потрапити до складу юніорської збірної на чемпіонат світу у Греції, який проводився того ж року. Я переміг у класичному двоборстві. Двоборство складається з двох вправ, які виконуються упродовж 10-ти хвилин: поштовх від грудей двох гир вагою 32 кг кожна та ривок  гирі від колін спочатку однією, потім другою рукою – результат сумується.  Тоді у Греції я переміг, набравши в сумі 207 підйомів. Це були такі неймовірні відчуття – хотілося переживати їх знову  і знову.  Відтоді я собі й постановив – виступатиму постійно на міжнародних змаганнях.

Вже наступного 2012 року Михайло на чемпіонаті світу в Італії завоював срібну медаль у двоборстві серед юніорів та став чемпіоном світу серед дорослих у командній естафеті. В естафеті п’ятеро представників команди (кожен в іншій ваговій категорії) почергово підіймають два 32-кілограмові снаряди.  Тривалість вправи 15-ть хвилин – по три хвилини для кожного члена команди, кількість виконаних ними підйомів  додається. Оскільки команду на такі змагання формують за результатами чемпіонатів України, то, щоби потрапити до складу збірної, необхідно бути першим номером в Україні. Михайло неодноразово захищав титул чемпіона України і гідно виступав під синьо-жовтим прапором на міжнародній арені. Є дворазовим чемпіоном світу та дворазовим чемпіоном Європи серед дорослих, неодноразовим срібним та бронзовим призером, майстром спорту України міжнародного класу (це спортивне звання має ще з 2014 року), рекордсменом.

Михайле, стільки здобутків! А чи є серед них особливо цінна для вас перемога, і чим?

– Так, найціннішими вважаю перемоги над росіянами. У 2013 році наша команда стала чемпіоном світу, на 5 очок випередивши Російську Федерацію. Ця перемога була історичною, бо росіяни є лідерами в світовому гирьовому спорті і майже постійно забирають перші місця на чемпіонатах світу.

І вже два роки поспіль українська команда, в складі якої виступаю і я, є чемпіоном Європи (2017 та 2018 рр.), знов-таки залишаючи позаду росіян. Ми тішимося, що вкотре обходимо їх.

Ви відзначалися і рекордами, чи не так?

У 2012 році я встановив  рекорд України у поштовху серед  юніорів у ваговій категорії до 75 кг –  113 підйомів гир за 10 хв . До того кращий показник був 110 разів.

У 2013 році на чемпіонаті світу, про який щойно розповідав, я виступав не тільки у команді, але й у двоборстві, виборовши друге місце. І мій результат у поштовху – 101 раз – виявився новим рекордом України серед чоловіків у ваговій категорії до 73 кг. Тож приємним додатком до медалей став ще й рекорд. По дорослим мій рекод протримався роки два і його перевершили, а юніорський чинний до нині.

І мій особистий рекорд – 60 підйомів двох гир вагою по 32 кг кожна упродовж трьох хвилин.

На сторожі спокою сихівчан

Ви обслуговуєте найбільш густонаселену дільницю – ЛКП “Під Зуброю”, що на Сихові. Яка вона робота дільничного офіцера поліції?

– На трьох дільничних – понад 35 000 населення. Оскільки я тут нещодавно, то основний тягар роботи лежить на моїх напарниках – старшому дільничному офіцеру поліції Мирославі Столяровій та дільничному Назару Островському, який, до речі,  має досвід бойових дій – півтора року перебував в зоні бойових дій в АТО.

Насамперед дільничний працює на профілактику. Основний принцип роботи – злочину легше запобігти, ніж потім його розкрити.

 

Читайте такожВолодимир Мисак: коротка інструкція, як стати IRONMAN

Напевно, доводиться мати справу зі справжніми злочинцями?

– На обліку – 48 осіб звільнених з місць позбавлення волі, 39 умовно засуджених, 44 сімейних бешкетників. Резонансних злочинів не було, але влітку затримали злодія, який вчинив близько 20 крадіжок з магазинів в районі Санта – Барбари. Найбільше проблем створюють крадіжки з автомобілів (відеореєстратори, магнітоли і все, що погано лежить). Можу дати пораду громадянам, щоб не залишали в автомобілі на видному місці цінні речі (ноутбуки, телефони), сумки (навіть якщо в них нічого немає), бо розіб’ють вікно, нічого не вкрадуть, проте матеріальні збитки будуть немалі. Існує і таке негативне явище, як крадіжки з квартир. Рекомендації – квартири під охорону ДСО, закривати на два замки, двері підвищеного захисту тощо. Також відколи запустили трамвай – почастішали кишенькові крадіжки.

Як Вам вдається поєднувати роботу у поліції і спортивну діяльність?

– Власне з огляду на те, щоби успішно поєднувати роботу і тренування, я все-таки надаю перевагу викладанню в університеті, ніж практичній діяльності. Тому незабаром переведуся з райвідділу назад в університет, так встигатиму і працювати, і тренуватися. Я ще й сам треную. Якраз в університеті є з кого вибрати і кого тренувати. Додам, що були навіть і дівчата, які займалися гирьовим спортом.

Читайте такожІз провінції на світові подіуми: як борчиня Оксана Чудик торувала  шлях до олімпійського п’єдесталу

Отакої, ще й тренер. Не боїтесь, що виховаєте на свою голову – і одного дня ваш же учень перевершить Вас?

– Так вже й сталося. Я настільки люблю спорт, що майже одразу як розпочав займатися, відчув потребу передавати свої знання та спортивний запал іншим. Серед моїх вихованців – майстри спорту, переможці чемпіонатів Європи, призери чемпіонатів світу. Є серед них й такі, які перевершили мої здобутки, і мене це анітрохи не засмучує, радше, навпаки радує, адже зумів виховати таких козаків.

Вітаємо Вас з іменинами. Михайло, ще й Михайлович. Нечасто зустрічала, щоб ім’я та по батькові співпадали. Це якась сімейна традиція називати хлопчиків Михайлами?

– Тепер вже, напевно, традиція. Перший Михайло – дідусь. Тато ім’я сам собі  приніс, народившись на Михайла.  Тож, він і став першим Михайлом Михайловичем, а я, як бачите – другим. Щоб не порушувати цю гарну традицію, свого синочка, якому зараз 9 місяців, я також назвав Михайликом.

Усі фото надані Михайлом Домінюком.

P.S. Авторка висловлює подяку заступнику начальника сектору превенції патрульної поліції Сихівського ВП ГУНП у Львівській області, майору поліції Василю Паньківу за допомогу у підготовці матеріалу.