«Страх зникає після першого удару»: хто й навіщо грає в американський футбол у Львові

Гравець клубу Lviv Lions – про шлях від дворової команди на Сихові до срібного медаліста Чемпіонату України
   Орест Дрималовський   1134  

Фото: Володимир Зайцев

Прохолодний недільний полудень. Гравці «Львівських левів» – єдиної у місті команди, що грає в американський футбол – чекають, коли звільниться одне з полів зі штучним покриттям за стадіоном «Україна». До тренування – 10 хвилин. Перекидаючи з рук в руки подовгастого коричневого м’яча, хлопці голосно жартують. Назвати себе професійними спортсменами не можуть – зарплати за гру не отримують. На матчі і тренування, що відбуваються тричі на тиждень, доводиться відпрошуватись з роботи. Серед них – ІТ-фахівці, лікарі, архітектори, кухарі і не тільки. З гравцем захисної ланки «левів» Віктором Янчаком, який також є головним менеджером клубу, відходимо вбік, аби поспілкуватись про те, як команді, створеній кількома хлопцями на Сихові, вдалось стати віце-чемпіоном України.

«Це вже значно більше, ніж команда, це – сім’я»

– Закінчився довгий і виснажливий сезон, що тривав з травня по листопад, – розповідає Віктор, тримаючи обидві руки в кишенях чорно-зеленої куртки з логотипом команди та ігровим номером – 50. Він керує відділом продажів в одній з місцевих ІТ-компаній. – Цього року нам вдалося вибороти срібні медалі найвищого українського дивізіону. У фіналі, що відбувся 4 листопада у Львові, програли київським “Патріотам”.

– Задоволені загальним результатом?

– Звичайно, хотілось перемогти. Але гріх жалітися: не кожного дня станеш віце-чемпіоном України з якогось виду спорту. Починався сезон доволі важко, багато травм тягнулись ще з минулого року. Один з наших хлопців захворів на кір – довелось призупинити тренування і перенести одну гру через карантин.

“Ми відразу потрапили під каток – і це нас загартувало”, – Віктор Янчак. Фото: Орест Дрималовський

– Клубу Lviv Lions – сім років. Чи можна вас назвати професійною командою?

– Напівпрофесійною. Професіонали отримують зарплату за свою гру. Ми нічого не отримуємо.

– Що мотивує грати в американський футбол – знаходити час на тренування, виїзні матчі?

– Важко відповісти, що мотивує… Напевно, природнє бажання змагатись, перемагати. Це вже значно більше, ніж команда, це – сім’я. Хлопці товаришують між собою, разом проводять вільний час, подорожують. Якщо говорити про виїзні матчі, то в цьому теж є щось романтичне. Якось їхали на гру в Одесу. Вдалось викупити цілий плацкартний вагон. Або гра з польськими «Титанами» з Любліна. На дворі 17-градусний мороз. На вулицю навіть страшно вийти, не те, що на футбольне поле. Дорогою додому водій щось наплутав. Виїхав десь під Червоноградом. З тяжкою бідою добрались до Жовкви – і тут автобус зламався. До Львова добирались на окремих таксі. Ну, хіба не весело?

– У грі з «Титанами» перемогли?

– Так. Мені здається, що в Україні американський футбол жорсткіший, ніж у Польщі. Як тільки заявились на чемпіонат, ми відразу почали грати з сильними командами. Ті ж ужгородські “Лісоруби” чи київські “Бандити”. Відразу потрапили під каток – і це нас загартувало. У польській лізі конкуренція слабша. З іншого боку, у Польщі про американський футбол знають маже всі – там добре розвинена медійна підтримка цього спорту. Є належна інфраструктура, сприяння з боку місцевих органів влади. Наприклад, люблінські «Титани» грають на стадіоні, який будувався як одне із запасних полів на ЄВРО-2012. А от нашою роздягальнею ще донедавна були лавочки стадіону на Кастелівці.

Це тренувальне поле (показує на обгороджений високою сіткою стадіон, де щойно почалась розминка – О. Д.) нам дають в користування львівські «Карпати». По добрій волі, без жодних контрактів. «Юність» у Парку культури зайняли регбісти. У них багато секцій – стадіон зайнятий майже кожних вихідних. Тому ми грали на СКА. Сам газон там непоганий, але інфраструктура бажає кращого. Наші матчі транслюють по супутникових каналах, а ці сірі, вбиті роками трибуни виглядають на екрані відверто жахливо…

«Подивився на суперників – і вжахнувся. Вони були величезні»

– Що потрібно, аби грати в американській футбол? Чи міг би я спробувати зі своїми шістдесятьма кілограмами?

– Вага має значення, але не вирішальне. У нас є хлопці, які важать і 120 кг, і 68 кг. Головне – не боятися. Також важливо мати хоча б якусь фізичну підготовку. Якщо ви у школі пропускали фізкультуру – краще не пробувати.

– Як побороти страх? От біжить на тебе суперник з вагою понад 100 кг – душа в пяти тікає!

– Гравці мають захисне екіпірування. Все не так боляче, як може здаватись збоку. Зрештою, менше болить тому, хто б’є першим і б’є сильніше, хто краще рухається, швидко думає. Страх зникає після першого удару – треба просто спробувати.

Мені теж було страшнувато виходити на першу гру п’ять років тому. Подивився на суперників – і вжахнувся. Вони були величезні. Просто гігантських розмірів, як мені тоді здавалось. Але це до першого зіткнення. Ти піднімаєшся – і все нормально, нічого страшного не стається. Адреналін зашкалює!

“Не можемо випустити на поле гравця, який не має медичного страхування”. Фото: Володимир Зайцев

– Напевно, це дуже травматичний спорт.

– Не більше, ніж звичайний футбол. Копнути ногою можна сильніше, ніж вдарити рукою. Моя найбільша травма – перелом пальця. Але таке у мене траплялось і раніше, коли до того займався волейболом. Як і в інших видах спорту, трапляються пошкодження менісків та зв’язок колінного суглоба. В Америці бувають проблеми, пов’язані з ударами в голову. Там сильна конкуренція, гравці отримують шалені гроші, йдуть на ризик свідомо. У нас цей спорт не такий жорстокий.

Але ж свого часу у Lviv Lions було травмовано 55% складу.

– Це був важкий сезон, коли ми ледь набрали в команду 20 людей. Аби виступати ефективно, потрібно мати у складі мінімум 35 гравців. Травматичність в основному провокується фізичною виснаженістю. Коли людей бракує – немає заміни. Грають одні й ті ж хлопці. Бувало, що ми виходили проти столичних «Бандитів», маючи у складі 15 футболістів. Грали без заміни. Дивом ніхто не травмувався.

– Після травм спортсмени відновлюються теж за власні кошти?

– Ми усі застраховані. Не можемо випустити на поле гравця, який не має медичного страхування. У планах на наступний сезон – знайти партнера серед страхових компаній, аби покрити ці витрати.

– Кажуть, у вашій команді багато людей, які працюють в ІТ-сфері.

– Не зовсім. Так, є шестеро ІТ-фахівців. Але є і лікарі, адвокати, архітектори, кухарі. Є майстер спорту з гірських лиж і колишній гравець молодіжної збірної Білорусі з хокею.

“Травматичність в основному провокується фізичною виснаженістю”. Фото: Орест Дрималовський

– Як знаходять час, аби тренуватись тричі на тиждень, їздити на тривалі виїзні матчі?

– Домовляються з керівництвом, відпрошуються. На тренування у вівторок і четвер приходить близько 70% складу. У неділю – майже всі. Зараз міжсезоння – хлопці трохи в роз’їздах.

«Історія американського футболу у Львові бере початок на Сихові»

– А з чого взагалі почався американський футбол у Львові?

– Жив собі на Сихові такий Богдан Гащук. Чи то він привіз зі Штатів м’яч чи йому привезли – достеменно не знаю. І от він з місцевими хлопцями почав кидати його на дворовому майданчику. Компанія зацікавилась іграми Американської ліги, вивченням правил. Згодом до них приєднались хлопці з інших районів міста. Дізнались, що в Україні теж є свій чемпіонат з американського футболу. Зібрали команду з 15-ти хлопців – і подали заявку. Програли, звісно, все, що можна і не можна (сміється – О. Д.).

Згодом нам пощастило – у Львові займався місіонерською діяльністю Джош Лансфорд, який тренував нас три роки. Чесно кажучи, за цей час ми програли не менше. Але Джош багато зробив для становлення нас як команди. Ми ставали щораз сильнішими. Вже два сезони ми провели без американського тренера. За кермом у нас – один з найдосвідченіших гравців Роман Ткач, який має проблеми з коліном і не може грати. Але ці два сезони ми закінчуємо з медалями.

– В Україні всі команди функціонують фактично без бюджету?

– Майже всі. Причому наша команда – найпрогресивніша у роботі з партнерами. Лише на організацію фіналу (гра проти київських «Патріотів» на стадіоні СКА 4 листопада – О. Д.) ми витратили близько 50 тисяч гривень. Майже всі витрати покрили партнери. Інші команди повністю функціонують за власні кошти. А це і виїзди, і готелі… Чистий ентузіазм.

“Ми ставали щораз сильнішими. Останні два сезони закінчуємо з медалями”. Фото: Володимир Зайцев

– Які плани на найближче майбутнє?

– Зараз ми займатимемось підготовкою новачків. Хоч цього року в нас був найоптимальніший склад, нам потрібні нові гравці. Хочемо започаткувати дитячі секції. На нещодавній зустрічі з мером Львова Андрієм Садовим ми говорили про побудову тренувального поля для американського футболу. Наші польські партнери – команда Panthers Wrocław – є для нас прикладом, як за 5-8 років збудувати професійну команду, гравці якої отримують зарплатню. Цей клуб займає перші сходинки польського чемпіонату і не останні місця в європейських кубках.

Як коротко пояснити суть цієї складної гри – для людей, які ніколи не були на таких матчах?

– Дійсно, це одні з найскладніших правил у світі. Але я спробую. На полі – 22 гравці. По 11 в команді. Якщо у «Левів», скажімо, на полі команда нападу, то у «Патріотів» – захисту. І навпаки. Нападу дається 4 спроби на те, щоб пройти 10 ярдів. Якщо йому це під силу – дається ще 10 ярдів. Завдання нападу – занести м’яч в залікову зону (6 очок). Завдання захисту – не допустити цього. Якщо команді нападу за чотири спроби не вдається пройти 10 ярдів – команди міняються. У «Левів» виходить захист, у «Патріотів» – напад. Є чотири чверті по 15 хвилин чистого (тобто ігрового) часу, тому кожна чверть триває фактично півгодини.

– Яке особисто ваше завдання на полі?

– Моя позиція – Defensive end. В лінії захисту я граю зліва. Основне завдання – зупинити гравця суперника, який біжить з м’ячем. Або якщо квотербек намагається зробити пас – створити максимальний пресинг на нього. В ідеалі – схопити його і не дати кинути.

“Українська спільнота команд американського футболу є доволі дружньою”. Фото: Володимир Зайцев

– Американський футбол – контактний вид спорту. Чи часто виникають бійки?

– Бійки жорстко караються. Гравця можуть вилучити і навіть дискваліфікувати на кілька наступних ігор. За 5 років в американському футболі я пригадую лише один такий випадок. Грали «Бандити» з «Лісорубами». Гравець вдарив суперника рукою в обличчя. Він був змушений покинути поле.

Микола (показує на гравця міцної статури – О. Д.) – колишній гравець молодіжної збірної Білорусі з хокею. Там він був тафгаєм. Гравцем зі специфічними завданнями, якого випускають, коли на льоду виникає бійка. У хокеї до цього лояльніше ставлення. Нам спершу теж доводилось постійно заспокоювати Миколу. Після кожного зіткнення він відразу шукав, кому дати «тягла». Зараз він спокійний (усміхається – О. Д.)

Зрештою, українська спільнота команд американського футболу є доволі дружньою. Навіть якщо і виникають конфлікти на полі, то після фінального свистка все забувається.

“Хоч цього року в нас був найоптимальніший склад, нам потрібні нові гравці”. Фото: Володимир Зайцев

P. S. Одразу після закінчення розмови один з гравців Lviv Lions під час тренувальної гри зламав ногу. За словами Віктора Янчака, це найбільша травма за весь період існування клубу. «Львівська газета» бажає хлопцю якнайшвидшого одужання і повернення на футбольне поле!