Відчиніть – прийшли з військкомату

Як розшукують ухилянтів від строкової військової служби – репортаж «Львівської газети»
   Орест Дрималовський   27589  

Шоста година вечора. Спорожнілу вуличку Яворницького у Залізничному районі Львова освітлюють тьмяні ліхтарі. Біля будинку №11 стоїть декілька чоловіків у військовій формі і полісменка. Остання заклопотано натискає кнопки домофона. Врешті, хтось відповідає. «Відчиніть, будь ласка. Поліція». Чоловіки похапцем зникають за дверима під’їзду. Хто тут живе? – запитую у військовослужбовця, коли той нервово тисне на дзвінок біля однієї з квартир. «Ухилянт, – каже, не відпускаючи кнопки. – Злісний ухилянт».

«Дівчина голову задурила. Каже, в армію не відпустить»

Коли надія на те, що двері відчиняться, зникає, чути перемикання замка. Виходить сивий чоловік у картатій сорочці і квадратних окулярах з жовтуватою оправою.

– Добрий вечір! Військкомат турбує. Шукаємо Лук’я…

– Добрий! Заходьте, – відповідає хриплим голосом, не бажаючи слухати військового до кінця.

На ліжку у тісній квартирі лежить юнак. До скла серванту прикріплений синьо-жовтий прапорець. В кухні по радіо радянський рок-гурт «Кино» грає «Группу крови».

«Саня!» – прохально гукає чоловік, заходячи в кімнату. Той миттю зривається у вертикальне положення. «Його шукаєте?» – з усмішкою дивиться на непроханих гостей батько. Поки хлопець шукає у шафі паспорт, стає зрозуміло, що об’єктом уваги військкомату є не він. Йому тільки 19.

– А де старший син – не знаю, – каже чоловік. – Чи в Польщі, чи в Україні…

– Коли ви бачили його останній раз?

– У понеділок. На станції технічного обслуговування. Розумієте, він тут не живе. Має дівчину… Голову йому задурила. Каже, в армію не відпустить. То ж не мала дитина – не можу я за нього такі речі вирішувати.

Решта уточнюючих запитань залишається без відповідей.

– Але ж ви самі служили у силовій структурі – невже не можете на нього вплинути? – Не витримує представник військкомату.

– Та казав я йому, казав… У мене ж знайомих – одні генерали й полковники. Кажу, будеш служити тут під боком, зі звільненнями на вихідні проблем не буде. Вперся – і все. Як горохом об стіну.

«Найпоширеніший міф – відправлять на війну»

Дорогою до наступного під’їзду військовослужбовець районного комісаріату Роман Мельник розповідає, що це один з найпоширеніших випадків: «Батьки і діти – як два паралельні світи, які не перетинаються. Хлопцю 20 років, а де він – не знають. Працює у Польщі, живе у дівчини, орендує квартиру. Третє-десяте. Ні адрес, ні номерів, ні зв’язку. Кажу, так він же пропав! Треба подати заяву в поліцію! Відповідь одна: ні-ні, не треба…».

Тупіт військових берців прокочується луною по всій сходовій клітці. Піднімаємось на п’ятий поверх. Військові жартують: працівники військового комісаріату завжди у хорошій фізичній формі – часто доводиться бігати по сходах вгору.

Дзвінка немає. На гучний стукіт офіцера за дверима реагує собака. Чоловік стукає дві хвилини, не припиняючи. Створює психологічний тиск на господаря помешкання. Схоже, працює. Через деякий час двері відчиняються. Звідти вигулькує голова дівчини.

– Ви мені двері виб’єте!

– Вибачте. Військовий комісаріат. Шукаємо…

Дівчина каже, що квартиру орендує. Погоджується зателефонувати власникам – не беруть слухавки.

Читайте також: «Відкосити» від армії – дорого. Переховуватись – соромно»: репортаж з військкомату

У наступній квартирі – традиційна мовчанка. Військові разом з лейтенантом поліції Марією Панькевич опитують сусідів. Дивлячись на фото призовника в особовій справі, кажуть, що хлопця не знають і ніколи не бачили.

Аналогічна ситуація і в наступних під’їздах. Офіцер Львівського обласного військового комісаріату Роман Поронюк каже, що найпоширенішим міфом про строкову військову службу є те, що юнаків відправлять у зону бойових дій. Насправді жоден строковик в  Операції об’єднаних сил на території окремих районів Донецької та Луганської областей участі не бере. Хлопці виконують завдання в межах своїх військових частин. Другий міф – «дідівщина», яка, як кажуть військові, зникла як пережиток радянщини з початком війни на Донбасі.

«Наша мета – переконати хлопця виконати свій обов’язок перед державою, бути чоловіком»

Просторий кабінет військового комісара Личаківсько-Залізничного об’єднаного військкомату. Полковник Андрій Дубовой завершує розмову з іншим військовослужбовцем і пропонує сідати.

– Призов на строкову військову службу проводиться у плановому порядку, – розпочинає військовою мовою Андрій Володимирович. – Проблемні питання є завжди. Це масове ухиляння призовників від виконання свого обов’язку. Звісно, є багато хлопців, які приходять до нас свідомо і після медичного огляду відправляються у військові частини. Але це далеко не масове явище. Найважче – вручити повістку. Як ви мали змогу побачити, оповіщення призовників відбувається з певними труднощами: важко зайти у під’їзд, батьки не відчиняють дверей, а коли відчиняють, то дітей не знають і не бачили кілька років.

– Що ви робите, коли знаходите призовника?

– Вручаємо повістку. Якщо він не прибуває – передаємо матеріали у Нацполіцію, аби та визначила місце перебування призовника і доставила у військкомат.

– Доставляють?

– В осінньому призові таких випадків не було. У поліції кажуть, що у них немає чіткого алгоритму дій. А призовник, який отримав повістку і не прийшов, ще не є правопорушником.

– Тобто призовники не відповідатимуть за ухиляння?

До них спершу застосовуються адміністративні заходи у вигляді штрафу. Це 120 гривень. Оплативши цей штраф і не з’явившись у військкомат за наступною повісткою, він підпадає під 335 статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає до трьох років позбавлення волі. Під час весняного призиву на Львівщині п’ятеро юнаків отримали дворічні умовні терміни. А це вже судимість, клеймо на все життя.

– Чи можуть представники військкоматів застосовувати фізичну силу, аби доставити хлопців до військкомату?

Ні. У жодному разі. Наша мета – бесіди. Переконати хлопця виконати свій обов’язок перед державою, бути чоловіком. Минулого року у нашому військкоматі було близько двох тисяч ухилянтів. Що цікаво – значна частина з них, сама того не знаючи, має право на відтермінування. Хлопці не оновлюють у військкоматі своїх облікових документів, а ми відповідно не знаємо, що у юнака є малолітні діти або ж його дружина вагітна. Тому, аби полегшити нам роботу, просимо хлопців, які мають підстави для відтермінування на проходження військової служби, приносити документи у свій військкомат. І нам вже не доведеться витрачати ресурси і стукати в їхні двері в п’ятницю ввечері.

Фото: Орест Дрималовський

Читайте також: Українська армія потрапила у ТОП-30 світу