Все почалося з плетіння маскувальних сіток, – волонтерка Світлана Божко

Львів`янка розповіла, як змінилося волонтерство за 4 роки війни, та яким подарункам найбільше радіють воїни на передовій
   Святослав Драбчук   438  

Фото: з соцмереж

Організаторка волонтерського руху «Hand Made по-львівськи для Армії руками волонтерів» Світлана Божко каже: асортимент їхньої допомоги на сьогодні настільки великий, що всього й не перерахувати. А розпочиналося все з плетіння маскувальних сіток

Недостатньо смілива

Я не їздила на Майдан. Увесь цей час переживала вдома біля комп’ютера чи телевізора. Скажу чесно – не їздила тоді до Києва, бо недостатньо смілива людина (посміхається – прим. авт.). До того ж, доньці тоді було тільки 12 років. Але бажання допомогти тим всім людям не покидало мене аж до початку війни на Донбасі. Коли почалися бойові дії, я дізналась про плетіння маскувальних сіток, і, по-суті, той рух на Західній Україні розпочався зі Львова. Пам’ятаю, відкрила тоді в місті декілька точок плетіння маскувальних сіток.

Фото: з соцмереж

Волонтери шили, готували і навіть робили польові пічки

Маскувальні сітки – це з вересня 2014. Потім, упродовж чотирьох місяців, ми відкрили напрямки пошиття: балаклави, дощовики, маскхалати, рукавиці, розгрузки, форми і навіть шкарпетки – такі високі, під берці з флісу. Тобто, на той момент ми шили все, що могли. Люди вдосконалювали під домашні машинки викрійки, і на початках працювали здебільшого по домах.

Крім напрямку пошиття, ми ще робили буржуйки, спочатку – також у великих кількостях. Буржуйки – це польові, саморобні пічки. І запустили напрям кулінарії: випікали солодке, «сухі» борщі, супи, каші й чаї теж робили своїми руками.

Читайте також: «Лікарі собі не належать – вони належать роботі»,– військовий хірург

Допомогали всім бригадам, яким могли

Для себе ми спочатку прийняли рішення, що не будемо допомагати конкретно якійсь бригаді чи, наприклад, лише львів’янам. Бо там, на Донбасі, хлопці стоять не тільки за Львів, Київ чи Дніпро. Вони там стоять за нас всіх з вами, за Україну. І коли звертаються до нас з будь яких бригад, відповідно, ми не можемо відмовити в допомозі. Тобто немає значення. Усі вони – наші хлопці, тож питання про те, кому допомагати, не стояло ніколи. На початках лунали пропозиції допомагати тільки львівським, але, уявіть собі ситуацію: приїжджаємо ми на позицію до хлопців з допомогою і з порогу питаємо – а хто тут львівський?.. Ну, це було б неправильно.

Фото: з соцмереж

Фото: з соцмереж

Збірки від волонтерів – це …

Головна мета наших волонтерських збірок – це, насправді, не збір коштів. Це швидше популяризація волонтерського руху, щоб заохотити людей, розказати – хто ми, що ми, для чого ми, яка реальна ситуація на Сході. Плюс – до нас приходять волонтери інших організацій, з якими ми товаришуємо, і, таким чином, це об’єднує всі наші меседжі від того, що потрібно щось робити, не бути осторонь, не бути байдужими .

Різне волонтерство

Є волонтери-виробники, є волонтери, які збирають кошти чи допомогу, є волонтери, які їздять на передову. От ми – ті виробники. Ми не їздимо на Схід. Найчастіше – відправляємо поштою або передаємо через знайомих і перевірених людей. Тому ми не бачимо тих емоцій, коли військові отримують від нас презенти. Бачимо хіба що фотозвіти, які вони нам надсилають.

Фото: з соцмереж

У волонтерстві є плюси і є мінуси. Дуже багато незрозумілих людей долучаються у волонтерські рухи. Є люди які приходять у волонтерство, щоб зробити собі кар’єру. Є люди, які приходять, щоб реалізувати якісь свої власні потреби. А хтось дійсно допомагає душею. Так от: раніше ми не дуже переймалися тим, кому віддаємо свої передачі, якось не часто просили фотозвіти, не дуже цікавились, чи дійсно ті військові потребують цієї допомоги. Тобто ми готові були зі щирою душею всім допомагати. Але за ці 4 роки ми зіткнулися з різними ситуаціями, і зрозуміли, що свою працю треба почати більше цінувати. Тепер ми ретельніше перевіряємо, що за люди до нас звернулись, чи дійсно їм потрібна наша допомога, і після відправки просимо звіт, що все дійшло до адресатів.

Сила рідних людей

Зараз 2018-й і 2014-й роки не порівняти. Тоді і люди були активніші, та й потреби були зовсім інші. Сьогодні змінилась ситуація, на фронті вже немає голодних і босих. Я впевнена, що якщо б зараз знову були якісь активні дії, то люди знову об’єдналися б. Наша сила в тому , що ми – команда, дружній колектив. І за 4 роки ми всі, як рідні люди. Це – наша сила, бо тільки спільно ми чогось можемо досягати.

Читайте також: Як Оксана Чепурна відроджує Львівську кахлярню 19 століття