Як Оксана Чепурна відроджує Львівську кахлярню 19 століття

Та як вдається мисткині берегти вікові традиції виробництва кахелю, а приміщення фабрики — від рейдерів
   Мар'яна Галькович   1283  

Колись тут була одна з найвідоміших кахлярень Галичини, а зараз — підприємство ТзОВ «ОКС» Оксани Чепурної, яка продовжує справу засновника Берло Нойвонера. Тут виготовляють неймовірно красивий кахель, який прикрашає багато домівок та ресторанів не лише в Україні, а й за її межами.

Пані Оксана потрапила сюди одразу після навчання в коледжі, майже 50 років тому:

Тут було підприємство “ширвжитку”: був тільки страшний кривий пресований кахель.  Мене взяли сюди як молодого спеціаліста у відділ кераміки, щоб я щось зробила.

І що Ви робили?

– Я почала з кераміки, горнятка різні, якийсь посуд. Але не було ні технології, ні форм — нічого. Тож я почала все робити з нуля: і модель, і форму, і відливку. Треба було пройти всі технологічні етапи, щоб дійти до певного рівня. Окрім того, нам ще треба було в тій кераміці знайти щось таке, що характеризувало б тільки нас. Я працювала над цим багато років.

В 90-х роках ми належали до Львівського заводоуправління будівельних матеріалів. Кераміка тоді стала вже не така актуальна, грошей на існування заробити було практично неможливо… Тоді мені запропонували стати тут директором і постаратися «витягнути» все це із занепаду.

Пані Оксано, бачу, Вам це вдалося. Але як?

– Ще у 80-х роках я почала працювати над технологією виготовлення кахлю. Не такого пресованого, як робили колись, а литого – як кераміка. І от ми почали той кахель робити, почали його розмальовувати і він став кращим. Ми робили все самі: фриту для поливу, поливу, масу і примітивні печі теж. Якось я потрапила в Австрію на такі підприємства, побачила як це все відбувається в них. І ми в своїх умовах намагалися вийти на певний рівень.

Коли викупили кахлярню?

Коли у 2000-их всі заводи почали «летіти», викупили частину кахлярні у Податкової за борги. Коли воно стало приватною власністю, ми почали боротися за життя. Ми цілеспрямовано боролися за кожен день, за кожен місяць… Другу частину ми згодом викупили у зовсім інших власників, так і «дотягнули» до теперішнього часу.

Розповіла пані Оксана також про те, що вже неодноразово кахлярню хотіли купити, а точніше навіть примусово «забрати». Причина цьому – хороше місце розташування, на якому багато бізнесменів хотіли б збудувати щось прибуткове.

Які ще негаразди довелось Вам тут пережити?

– Старе приміщення кахлярні Берло Нойвонера – пам’ятка архітектури промислового значення, але документи «загубилися». Зрозуміло ж для чого це сталося. Але я шукала по всіх архівах і знайшла всі потрібні документи, поробила їх офіційно і відновила її статус. Тепер намагаємось цю пам’ятку утримати в належному стані, а це не дуже просто.

Що Ви маєте на увазі?

– З одного боку там гора, яка, природно, суне на корпус. То ми зі середини зробили другу бетонну стіну.

А скільки зараз тут працює людей?

– Колись було 70, а зараз 20. І ми мусимо заробити на себе і на податки. Намагаємось робити все дуже якісно та індивідуально. З виробництва ми фактично перетворились у майстерню, де робота наша більш рукотворна.

Оксана Чепурна веде нас у майстерні, де кахель набирає форм

До речі, траплялися тут і такі випадки, коли люди підводили. Чепурна розказує, що одного разу, коли вони навчили одного новачка всьому, що роками розробляли самі, то потім ця людина звільнилась і відкрила власний бізнес, де застосувала всі технології, побачені тут.

Та незважаючи на всі перепони, пані Оксана відчуває історичну цінність цього місця і мріє створити музей на базі Нойвонерового корпусу кахлярні.

Усі фото – Мар’яна Галькович