Вокзальне життя: як готуються до зими львівські безхатьки?

У Центрах допомоги не вистачає теплого одягу – небайдужих просять про допомогу
   Орест Дрималовський   897  

Художник і скульптор Вадим Мовчанов живе у притулку для бездомних 5 місяців. Фото: Орест Дрималовський

До обіду – дві години. Двері притулку для бездомних на вулиці Мазепи відчиняються кожних дві хвилини. Під дверима їдальні на першому поверсі вишиковується чимала черга. Про центр допомоги, який утримують римо-католицькі монахи, знають майже всі львівські бездомні – тут годують п’ять днів на тиждень. Як виживають в суворих умовах нічного передзимового міста ті, хто втратив дах над головою, – дізнавався журналіст «Львівської газети».

Вокзал – на двох

Притулок для безхатченків на Збоїщах запрацював рівно рік тому. Охайний фасад і сучасний ремонт всередині контрастують з характерним запахом, що наповнює весь перший поверх. На обід сюди впускають усіх, хто голодний. Без будь-яких умов і реєстрацій. Правда, за винятком однієї – людина не може бути у стані алкогольного сп’яніння.

У коридор заходить жінка середніх літ у довгій чорній «шкірянці». В її руках – радіо з натягнутою стрілою-антеною. Грає «Червона рута». Жінка помічає вільне місце біля стіни в глибині коридору і направляється туди аристократичною ходою. «Білий танець, – коментує хриплим голосом її подруга. – Дами запрошують кавалерів».

Підперши ліктем підвіконник, 40-річний Олександр розповідає, як опинився на вулиці.

– Був одружений. Розлучився. Після розлучення квартира відійшла дружині. Куди мав йти? Вибір не великий – вокзал.

– Довго ви вже на вулиці?

– Пару років.

– А діти у вас є?

Так.

–  Не цікавляться вашою долею?

– Ні. Напевно, погано виховував…

Притулок для безхатченків на вулиці Мазепи, 48 запрацював у листопаді 2017 року. Фото: Орест Дрималовський

Дивлячись на Олександра, важко повірити, що він живе на вокзалі. На ньому чиста коричнева куртка, сині джинси і чорні кросівки. Акуратно зачесане на лівий бік волосся і світле обличчя.

«Просто треба дбати про себе, – каже чоловік. – У цьому притулку працює душ. Для чоловіків – тричі на тиждень. У понеділок, середу і четвер. Для жінок – у вівторок і суботу. Можна поголитись і попрати речі. Всі засоби для цього – мило, рушник, бритву – тут видають безкоштовно. Також можна отримати теплі речі. Зараз в цьому є особлива потреба».

Похолодання приковує бездомних до вокзалів або до власних нірок на покинутих горищах чи в підвалах. До опівночі Олександр перебуває у приміщенні залізничної станції на Підзамчі. Далі, каже, можна перейти на Головний вокзал. Якщо й там не складеться – бракує місць, поліція виганяє – можна сісти на одну з приміських електричок і вийти на станції у невеличкому містечку. Там спати спокійніше. Документів в Олександра немає – поцупили, коли спав.

«Розумієш, – важко видихає чоловік, – на вокзалі є таке прислів’я: «Вокзал – на двох». Вдумайся в ці слова. Не доганяєш? Дуже просто: на вокзалі важко бути «одиночці». Треба ділитись. Не ділишся – у тебе будуть красти. Можуть і відлупцювати. Всяке буває…».

«Готуємо щодня для 150 людей»

Брата Марека у римо-католицькому притулку для бездомних знають усі. Він виходить з кабінету в кінці коридору і йде назустріч. Високий монах у чорній рясі, підперезаній білим міцним шнурком, що звисає з одного боку. Вітається зі мною і тими, хто чекає на обід.

«Наш притулок виконує декілька функцій, – розповідає польською брат Марек. – Перша і основна – це дім для тих, хто втратив житло. Такі люди можуть жити тут постійно – вдень і вночі. Потрібно працювати в міру своїх можливостей на благо цього дому, мати бажання змінити своє життя і жити за правилами нашої спільноти. Основна вимога – позбутись алкогольної або наркотичної залежності, якщо такі є. Притулок може вмістити до сорока мешканців. Також ми п’ять разів на тиждень з другої до третьої години годуємо усіх потребуючих. Окрім п’ятниці і неділі. Ну, і третя наша функція – це лазня, де бездомні мають змогу привести себе до ладу. Попрати і посушити речі, отримати теплий одяг».

За словами брата Марека, двері притулку відчинені для всіх потребуючих. Фото: Орест Дрималовський

На обід дають суп, хліб і чай. Готують щодня з розрахунку на 150 людей. Монах каже, що зараз в середньому приходить 70-80 осіб. Залежить від погоди і того, як у місті працюють інші пункти годування. Є можливість брати декілька порцій. Потребуючі часто приносять власний посуд і беруть їжу для близьких – їм не відмовляють.

Вадим Мовчанов живе у притулку п’ять місяців. Скоро йому виповниться шістдесят. За освітою – скульптор. Випускник Львівської академії мистецтв.

«Як опинився на вулиці? Моя жінка колишня… То була її квартира. Дітей не мали. От так і сталося. Маю хворобу – церебральні звуження судин. І від того зводить то ногу, то руку. Таке буває з періодичністю раз в місяць. Навіть втрачаю свідомість. Роботу знайти важко», – розповідає чоловік.

Вадим не вживає алкоголю вже п’ятнадцять років – раніше, зізнається, зловживав. Про поневіряння у часи бездомності розповідати не хоче. Значно цікавіше йому говорити про творчість. «Творчість мене завжди тримала, – зізнається Вадим Мовчанов. – Постійно малюю, займаюсь графікою. Навіть коли жив на вулиці – малювати не переставав. То, мабуть, в мене від батька, який був мистецтвознавцем».

Вадим Мовчанов, попри життєві негаразди, продовжує займатись улюбленою справою. Фото: Орест Дрималовський

Зараз у притулку мешкає 26 чоловіків. Будинком опікується троє монахів з чернечого згромадження братів-альбертинців, покликання яких – турбуватись про бідних. Мешканцям допомагають влаштовуватись на роботу, аби ті отримували власний заробіток і влаштовували своє життя заново. Більшість бездомних, які приходять сюди на обід, знають про можливість постійного прожиття у притулку. Але погоджуються одиниці. Хтось не хоче позбуватись залежності від алкоголю, інші – дотримуватись режиму і працювати на благо спільноти. А хтось просто настільки звик до життя біля теплої підвальної труби й міняти абсолютну свободу на відповідальність бажання не має.

«Бракує теплого одягу»

У Центрі обліку і нічного перебування бездомних громадян на вулиці Кирилівській, 3а кажуть, що з похолоданням до них звертаються частіше. Реєстрація на нічліг триває з 18:00 до 22:00. Але перш ніж стати на облік, укласти угоду про нічліг, людей направляють у лікарню швидкої допомоги – зробити флюорографічний знімок.

«Усі, хто ночують у нас, забезпечуються вечерею, – розповідає керівник Центру обліку і нічного перебування бездомних громадян Олександр Бородін. – Це перші і другі страви, салат, гарячі напої. Кухня починає роботу о восьмій годині. Найбільша потреба зараз – це поповнення нашого банку одягу, бо не це бюджетні кошти не виділяються. Бракує теплих зимових речей – курток, штанів, особливо взуття. Тож якщо хтось має можливість принести нам речі – будемо вдячні».

Спільний обід у притулку для безхатченків. Фото: Орест Дрималовський

В середу, 24 жовтня, у нічліжці на Кирилівській ночувало 26 людей. Три жінки і 23 чоловіки. Тут вони також можуть прийняти душ. Засобами гігієни забезпечують безкоштовно. Загалом у центрі зареєстровано майже три тисячі бездомних громадян. Кажуть, це лише ті, які звертались з проханням про нічліг. Реальна цифра може бути в декілька разів більшою.

Щоденне харчування для потребуючих о 13:00 здійснює і згромадження монастирів «Мілес Єзу» Української греко-католицької церкви за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 189а.

Громадська організація «Вектор дороги» щовівторка о 13:00 роздає їжу у Левандівському парку (біля кінотеатру «Супутник»), щосереди о 13:00 біля кінотеатру «Сокіл» на вулиці Володимира Великого та щочетверга о 13:00 на вул. Клепарівській, 33 (за готелем «Власта»).

Також потребуючих забезпечують обідом кожного четверга о 14:00 біля Порохової вежі (ЛМГО «Оселя»).