«Бувало, у транспорті люди старанно вдавали, що шукають щось у телефоні, хоча насправді фотографували нас»,- львів’янка про стажування у китайській провінції

−У Китаї дивує все, особливо, якщо ти приїжджаєш туди вперше,− зізнається дівчина. Розповідь львів`янки про життя та стажування у провінції Піднебесної
   Роксолана Лещук   4145  

Іванні Ланцуті двадцять два.  Близько трьох років тому дівчина захопилась вивченням  китайської мови. Спершу були мовні курси. Згодом − навчання в університеті на філологічному факультеті, а зовсім нещодавно − подорож до Піднебесної та стажування в університеті Ланьчжоу. Який він, Китай  зі середини очима львів’янки?

− Найперше мене зацікавила китайська мова. Ієрогліфи, тони, відсутність алфавіту – це те, що абсолютно не характерне для нашої мови, і що неодмінно вабить філолога. А вже згодом зацікавила сама культура Китаю, його давня історія.

Східний світ є доволі закритим, туди не легко потрапити, а ще важче – прижитись там.

У зв’язку із стрімким розвитком, Китай постійно прогресує. А знання мови, як на мене, відкриває хороші перспективи. Цього літа я пройшла стажування в Китаї  − університет Ланьчжоу, провінція Гансу. І отримала неоціненний досвід.

− Що найбільше вразило у Піднебесній?

− Китай дивує своєю неординарністю, екзотичністю та швидким розвитком. Китайці мають зовсім інше ставлення до життя, кардинально в інший спосіб мислять. З побутового − дивують навіть ті фрукти, які бачиш на прилавках магазинів. У Львові складно знайти око дракона, карамболу, маракую.

Пересічній людині вони просто не по кишені, а в Китаї ці фрукти є зовсім недорогими та загальнодоступними. У Піднебесній дивує все, особливо, якщо ти приїжджаєш туди вперше. Сучасні технології наскрізь прошивають кожну сферу життя.

У транспорті люди розраховуються телефоном. Існує додаток Alipay, яким користуються навіть пенсіонери.

− Як китайці проводять дозвілля?

− Китайці міста Ланьчжоу багато часу проводять на свіжому повітрі,  полюбляють гуляти у парку. У період цвітіння лотосу, саме коли ми були там, вони роблять безліч фото цієї рослини.

Китайці дуже люблять і шанують квіти лотосу, які для них символізують чистоту.

Фото – uain.press

Також нас відверто здивували вуличні тренажери, які можна побачити у найрізноманітніших місцях, в тому числі й обабіч дороги. Часто ми помічали там не лише молодь, але й людей похилого віку.

− А як щодо фінансової забезпеченості китайців? Переважає бідність чи багатство?

− Як на мене, існує певна межа між бідними та багатими. Ми за час подорожі побачили обидві сторони життя місцевих. Через місто Ланьчжоу протікає Жовта річка, або Хуанхе, і ділить його на декілька частин.

До прикладу, коли ми їхали підйомниками на гору, то бачили справжнісінькі бараки – сіру, неохайну, забруднену місцину. А є й інша частина міста − з дорогими готелями, розкішними автомобілями, великими торговими центрами із захмарними цінами.

Тому можна стверджувати, що у деяких районах проживають дуже заможні китайці, а в деяких, зокрема на околицях – дуже  бідні.

 

− Яке ставлення до освітян? Адже ви навчались в університеті міста Ланьчжоу, тому бачили освітній процес зсередини.

− Безсумнівно відчувається шанобливе ставлення, повага до викладача чи наставника, певна стриманість. Наші діти є більш розкутими  у поведінці, їм дозволено значно більше.

− Чим ВИ здивували китайців?

− Ми, справді, неабияк дивували місцевих своєю присутністю. Діти та дорослі проявляли до нас зацікавлення та постійну увагу. Пильні погляди до людей, які мають світле волосся і світлу шкіру − неминучі. Симпатія відчутна, не зрозуміло чи вона хороша, чи погана, але вона була. Китайці постійно нас фотографували, знімали відео відкрито і потайки.

Пригадую, коли ми стояли у парку, до нас підійшла сім`я, мати просто дала нам свою грудну дитину, щоб ми зробили фото на згадку.

Ми відчували себе справжніми зірками. Бувало, у транспорті люди старанно вдавали, що шукають щось у телефоні, хоча насправді фотографували нас. Неймовірно, але завдяки кольору нашої шкіри ми навіть отримували знижки. Зокрема, у сувенірному магазині, коли їздили дивитись на Велику китайську стіну. Це було дуже несподівано.

− Як вважаєте, чи легко українцю інтегруватись у китайське середовище?

− Думаю, нелегко. І на це є декілька причин. Найперше − інша раса,  я зустріла у Ланьчжоу дуже мало європейців, тож ви завжди будете «чужими» для них,  наступне − мовний бар`єр, у громадських місцях складно орієнтуватись, люди абсолютно не знають англійської мови: ні у транспорті, ні у торгових центрах, усі вивіски та цінники лише китайською мовою, ще інший момент − не дешеве проживання та специфічне харчування, до якого потрібно звикнути.

До речі, китайці полюбляють прісну їжу. Мені найбільше смакували парові булочки – маньтоу. Їхня історія є досить давньою, адже готували їх ще у час династії Цінь. У Китаї також готують картоплю, але оскільки додають багацько приправ і соусів, то страва виходить зовсім інша, ніж у нас. Також мене здивували теплі консервовані огірки, у нас такого не зустрічала. Їдять здебільшого паличками.

Палички, зазвичай, виготовляють з дерева, також є й металеві. Але треба бути справжнім професіоналом, щоб впоратися із ними. До речі, тими ж паличками роблять абсолютно все: збивають яйця, розрізають продукти, змішують інгредієнти.

− Чого варто повчитись у китайців?

− У китайців, з якими мені довелось спілкуватись, легко помітити такі позитивні людські риси, як дисциплінованість, відповідальність, організованість. Вони відкриті, розкуті, активні і дуже позитивні.  Загальнопоширеним є поняття «to save face», що означає зберегти обличчя, репутацію. Для китайців дуже важливо проявити себе з найкращої сторони у будь-якій ситуації. Я гадаю, цього нам варто було б повчитись.

 

Фото героїні публікації та з відкритих джерел.