«Якби зі мною була сім’я – я би залишився жити в Антарктиді»: львівський полярник Ігор Дикий

Про тонкощі полярної експедиції з перших вуст
   Світлана Самборська   6118  

Фото Ігоря Дикого

Ігор Дикий – доцент зоологічної кафедри Львівського університету.  Він тричі бував у Антарктиді і називає станцію «Академік Вернадський» другим домом. Захистивши наукову дисертацію у Києві його помітив полярник з досвідом,який подарував Ігорю шанс вирушити у експедицію.

Ігорю, розкажіть, як це відбувалося?

– Я називаю це «волею випадку». У мене ніколи не було мрії побувати у Антарктиді. У 31 рік,  після захисту дисертації я познайомився з науковцем, який декілька разів бував у експедиції. Він розповідав багато цікавих історій та записав мій номер. Не минуло й року, як до мене зателефонував цей чоловік і запропонував зібрати документи та поїхати зимувати. Це було дуже терміново.  Адже тоді в останній момент відмовився їхати біолог і потрібно було знайти заміну. На роздуми я мав ніч. Робота,студенти, розписаний графік лекцій на рік. І найважливіше – дружина, двоє маленьких дітей. Донечці на той час ще не було двох років, а сину 3,5. У нас дуже дружна сім’я. Вважаю, що у мене по житті бонус – дружина-біолог. Вона з розумінням віднеслася до цього і сказала їхати, тому що такий шанс випадає раз у житті.

Скільки у вас було часу на збори?

– Коли їдеш на експедицію вперше – потрібно зібрати дуже багато довідок. Ти є невідомим для центру і тому документів у рази більше. У мене було три дні. Це був так званий «марафон». Узгодити всі справи на роботі, домовитись з керівниками на всіх ланках і ще й зробити всі медичні довідки. Я був перший з університету, хто вирушив у експедицію. Тому було складно документально. Ніхто не знав,як це грамотно зробити.

Фото Ігоря Дикого

Ви як досвідчений полярник розкажіть з якими труднощами зустрічалися і як їх вирішували?

– Найважче – це ізольований колектив. Ти рік перебуваєш на острові і фактично обрубуєш усі канали із зовнішнім світом. Це не місяць і не два. Коли людина їде на рік на заробітки, то вона перебуває у соціумі, а у Антарктиді цілий рік одні й ті ж обличчя. Нас було 13 осіб. Ми жартували:хочеш, чи не хочеш, але на твій день народження завжди прийдуть гості Дуже важливо, щоб кожен з членів команди був не лише хорошим фахівцем, а й вмів знайти спільну мову з усіма. Бували випадки, коли люди зривалися і відмовлялися працювати. Наставав складний період і починалася апатія до всього. Дуже важливо надати цій людині підтримку.  На початку, коли всі обідають у їдальні – спілкуються, знайомляться, а після 9-го місяця настає мовчанка і тільки чути стукіт ложок. Аж смішно.  Ловиш себе на думці, що всі починають набридати. Тому важливо коли у колективі є люди, які як батарейки-можуть підняти настрій, розвеселити. Також, не всі потенційні полярники розуміють, що окрім красивих світлин, айсбергів та пінгвінів трапляються ситуації, попри які доведеться працювати. Якщо щось трапиться з рідними, або хтось захворіє неможливо завершити зимівлю швидше. Лише у випадку критичної загрози життю полярника.

Бували вже такі випадки?

– Так. Чув про випадок коли у біолога був апендицит. На місці зробили операцію, проте були ускладнення. Аби врятувати життя довелося евакуювати його зі станції. Чилійці допомогли це зробити: криголамом доправили до більшої станції де був аеродром і літаком транспортували на материк. Це дуже затратна операція і не без наслідків. Коли одна людина вибуває з команди доводиться переплановувати весь графік роботи та чергувань.

Фото Ігоря Дикого

Ігорю, у чому полягала ваша робота на станції?

– Я їздив у експедицію, як біолог. Перша експедиція була нелегкою,адже цю роботу виконував я один. Перед зимівлею я написав проект, який пройшов через науковий антарктичний центр і протягом року мав виконати цей план. Займався морськими ссавцями, зокрема, тюленями. Паралельно я був колектором-збирачем матеріалу для інших установ. Для ботаніків у період арктичних весни та літа збирав лишайники та мохи. Для гідробіологів щотижня збирав проби води по спеціальних реперних точках. Я брав дванадцятилітрову каністру і йшов на лижах по семи точках. З океанологами та метеорологами на човні відбирали проби води на рівень солі в океані та контролювали температурні режими. Коли океан замерзав, то свердлили отвори. Також проводив орнітологічні дослідження. Вони полягали у обрахунку колонії пінгвінів. Потрібно було зафіксувати успіх розмноження, коли відкладалися перші гнізда та яйця. А після появи пташенят – рахував смертність. Це займає дуже багато часу. Колонія складалася з 3000 пар, тобто це 6000 пінгвінів. За день цю роботу не виконати. Допомагали колеги, також об’єднувалися з американцями, аби зробити точніші розрахунки. Дуже легко було збитися. Рахуєш собі гнізда, послизнувся на камені і вже не пам’ятаєш чи було 734 чи 634 (прим.автора – усміхається).

Чи важко працювати у такому температурному режимі?

– Наднизьких температур на «Вернадського» немає. Здебільшого -30. Інколи фіксували -40 за Цельсієм. Станція розміщена на острові, а це за 11 кілометрів від Антарктиди. Ми перебуваємо у західній частині материка, а там набагато тепліше. Робота справді залежить від погоди. Коли у Антарктиді період полярного дня – сонце світить 24 години на добу. У цей час материк оживає. Для тварин це період активного розмноження. Відповідно і роботи стає більше. Буває, що навпаки дощить, шторми. Пам’ятаю, коли  дощ падав більше 30 днів. Дуже психологічно давило і робота практично стояла на місці. Найбільше лякають вітри. Інколи вони сягають 30 метрів на секунду і руйнують все. Або ж острів забиває кригою і жоден корабель не може наблизитись.

Фото Ігоря Дикого

Якою була ваша перша реакція на станцію?

– Захоплення. Я натураліст. З дитинства мене цікавить природа, географічні особливості. Ми вилітали з Києва коли було -30, а прилетіли до Чилі, де +30. Із зими у літо. Вперше я був на іншому континенті: зелена трава, літають папуги, діти купаються у фонтані. Довелося переодягатися в аеропорту. Такі подорожі розширюють межі пізнання світу. Мене вразив океан. Хвилі…коли корабель ховається у хвилях і не видно горизонту. Альбатроси здаються маленькими мартинами у масштабах океану. Але коли вони пролітають над головою – розмах крил у три метри вражає. Хотілося все зафіксувати на камеру: кожен пейзаж, камінець, лишайник. Цей захват триває близько 3 місяців, а далі все стає буденністю. Приходить усвідомлення того, що ти тут надовго. День за днем і нічого не змінюється. Влітку ще є кольори, а зима в чорно-білих тонах. Такі собі сірі будні. Тоді починаєш цінувати силу сонця на планеті. Перед першою експедицією колега дав хорошу пораду – ніколи не рахувати дні. Потрібно уявити, що ти тут назавжди і буде легше.

Як адаптувалися до цивілізації після річної зимівлі?

– Я швидко адаптовуюсь до всього. Досвідчені полярники казали, що буду лякатися машин. Але, на щастя, такого не було. Єдине, коли я вийшов з порту і побачив кущі, то довго вдихав аромат і торкався до них. Це мої слабинки. У Антарктиді не користуєшся грошима. Ти ніби ізольований, але водночас забезпечений всім необхідним. Пішов на склад, взяв все що потрібно. А тут довелося включитися у побут.

Фото Ігоря Дикого

Фото Ігоря Дикого

Цього року також плануєте вирушати у експедицію?

– Я вже подав анкету та документи. Налаштований на 99%. Мають ще лікарі сказати свою думку. Весь час присутня ностальгія за станцією. Я прожив там більше двох років. «Вернадський» став другим домом. Приїздиш, відкриваєш двері і відчуваєш запах рідної домівки. Це можна порівняти із відчуттями, коли навідуєшся до бабусі – все таке рідне. Заходиш до себе у кімнату, а там ще залишився пакет з особистими речами. Коли хлопці розуміють, що це другий дім, вони є справжніми зимівниками. Якби зі мною була моя сім’я – я би жив на Вернадському.

Як три експедиції вплинули на вашу викладацьку діяльність?

– Я почав інакше мислити. Це позитивно вплинуло на мою роботу. Є що показати, розповісти. Привіз багато матеріалів у університетський музей. Студентам завжди цікаво коли ти розповідаєш  свої справжні історії. Показуєш світлини, які зробив сам і доповнюєш тим, як тебе вкусив пінгвін доки ти робив це фото. Впевнено кажу, що студенти не сплять на лекції.