Як Руслан Гаджієв пішов в армію і змінив своє життя

Красивий, сильний  та має безліч медалей, а все ж могло скластися зовсім не так, якби одного дня він кардинально не змінив своє життя
   Наталія Васьо   2241  

Фото героя матеріалу

Спецінтерв’ю з 24-річним сержантом 2-ої Галицької бригади Національної гвардії України Русланом Гаджієвим, присвячене Дню захисника України.

Кожному із нас легко уявити «вуличного» хлопчину, який не надто заморочується правильним життям. Так би й жив цей юнак, не прагнучи ні до чого, та й узагалі руйнуючи свій світ. Але, одного разу …

«Стоп»,  – напевно, зупините ви мене, дивлячись на фото героя, яке хоч на обкладинку давай,  – «а до чого зараз про поганих хлопців,  якщо бачимо мужнього військового». Отож, давайте з цього факту  й розпочнемо.

– До спорту та армії мій спосіб життя навряд чи у кого б  викликав захоплення, були й такі моменти, про які взагалі згадувати не хочеться, – зізнається Руслан Гаджієв. –  І зараз говорю про це лише тому, що сподіваюся, комусь моя історія допоможе стати на правильний шлях та радіти життю, замість гаяти його. У 20 років я зрозумів –  треба щось міняти, бо все сильніше затягувало у вир негідного життя, то був шлях у НІКУДИ. Але зміни мали бути кардинальні, щось на кшталт хірургічного втручання – рубати так рубати. Я вирішив, що служба в армії переломить  мене. Родом я з Херсона, отож прийшов до місцевого військкомату і попросив не просто взяти мене до армії, а відправити якомога далі від рідного міста.  Я не міг більше перебувати у тому місті, мене вбивало моє оточення. До того ж передбачав, що залишившись у частині в Херсоні та бачачи за парканом свій будинок, можу дати слабину. Отак, я потрапив до Львова, у другу Галицьку бригаду Національної гвардії України.

Це вольове рішення, але чи не пошкодували про нього, коли розпочалося армійське муштрування?  

– Ви знаєте, я мав зовсім іншу думку про армію, ніж виявилось насправді. Мені все легко вдавалося, якби фантастично це не звучало. Командири були  хороші.

Якщо чесно, мене не дивує, що Ви хвалите командирів… Хто ж відгукнеться погано про керівництво?

– (прим. автора – сміється) Про командирів кажу щиру правду, а не прихвалюю тому, що це начальники. По-перше, багато з них вже не служить. По-друге, я ж зараз не в підрозділі, а залишився в управлінні військової частини як інструктор з фізичної підготовки та спорту. То тепер не мої командири, я часто бачу цих офіцерів і ми вже друзі. Ні, реально, тоді мені все давалося легко. Важко було лише на початках, бо мав зайву вагу та задався ціллю схуднути, тому щодня бігав поза основними заняттями. Ось власне через скидання ваги було трохи складно.

Фото героя матеріалу

Біг із Вами: так розумію, розпочали з прагненням пострункішати, а потім й фахово захопилися – он скільки медалей маєте

– Це не лише з бігу. Спочатку був біг, потім додалися й інші види спорту. До прикладу, ще у дитинстві мріяв стріляти. На першому занятті зі стрільби я відстріляв найкраще з усіх новоприбулих 135-ти хлопців. Сам був шокований, адже вперше взяв автомат у руки. Та й узагалі не мав до того уявлення, як правильно стріляти, лише те, що пояснили командири на першому уроці. Мені сподобалось і я почав розвиватися в цьому напрямку. Нас вчили заслужені майстри спорту зі стрільби. Хочу подякувати їм за те, що вмію сьогодні, а особливо – полковнику Вінарчуку.

Але власне як виникла ідея займатися спортом професійно та виступати на змаганнях ?

– Командири помітили, що я тягнуся до спорту, займаюся додатково і самостійно та й взяли це на замітку. І вже незабаром я готувався  до змагань.

Тоді попрошу Вас похвалитися спортивними успіхами, адже з кількості нагород зрозуміло –  пишатись є чим

– Я змагаюся у бізі, стрільбі, військово-прикладному семиборстві, воєнізованому кросі. Виступаю як в особистих заліках, так і в команді.  Маю перші розряди з легкої атлетики та стрільби. У стрільбі був переможцем у змаганнях серед батальйонів Львова, Рівного, Тернополя та Ужгорода, мені забракло кількох очок до виконання кандидата у майстри спорту (КМС), отже це моя мета на наступний рік.

Цікавим є військово-прикладне семиборство, яке охоплює плавання на 50 метрів, стрільбу з бойвої гвинтівки (10 пострілів лежачи), біг на 100 м та 3000 м,  підтягування на поперечині, подолання чотирьохсотметрової смуги перешкод, метання імітаційних гранат. Наша команда завжди перша у змаганнях батальйонів Львова, Рівного, Тернополя та Ужгорода. Як переможці кваліфікуємось на змагання вищі рангом – серед військових частин усього Західного ТрУ (територіального управління). Там поки що не перемагали, але посідали другі та треті місця.

Є ще змагання з воєнізованого кросу – це біг на 5 км при повній бойовій викладці  – зі зброєю та спорядженням (примітка автора – тобто біжать, додатково обтяжені вагою близько 27 кг). Під час бігу долаємо дві смуги перешкод, стріляємо з автомата на влучність, кидаємо гранати, несемо 25-ти кілограмові ящики на 50-метровій відстані. У змаганнях Західного ТрУ я посів друге особисте місце та потрапив до збірної команди, яка взяла участь у чемпіонаті України серед всіх оперативно-територіальних об’єднань (ОТО) НГУ – це Західне, Південне, Північне, Східне, Центральне ОТО та окремі військові частини, які також підпорядковуються Головному управлінню Національної гвардії України, як от наприклад, окремий загін спеціального призначення НГУ «Азов» і т.д.

Фото героя матеріалу

Овва, тобто це дуже масштабні та серйозні змагання. Чи вдавалося й там завоювувати медалі?

– Так. Наша команда посіла третє місце на чемпіонаті України. Я отримую неймовірне задоволення від того та  хочу вдосконалювати й вдосконалювати себе.

А як із солдата стали інструктором з фізичної підготовки і спорту Національної гвардії?

– Я відслужив півтора року та пішов на дембель. За два місяці до закінчення служби командир батальйону запитав, чи не хочу я вчитися на спортінструктора. Звичайно, я хотів. Адже улюблена справа мого життя, спорт, могла стати й моєю роботою. Але спершу я з’їздив додому, щоб трохи перепочити. Однак твердо знав, що повернуся. Так і сталося, продовжив служити за контрактом, побував в зоні АТО у Луганській області, а вже після вирушив до Золочева у навчальний центр Національної гвардії України, аби вчитися на спортивного інструктора. Я вчився і отримував задоволення. Проходили заняття з фізичної підготовки, «Курс лідера», опановували навички щодо роботи з підлеглим особовим складом та його навчання. Крім провідних українських інструкторів, нам передавали свій досвід й іноземні військові фахівці з країн НАТО. Я намагався запам’ятати все до найменших подробиць,  щоб привезти ці знання до нашої частини.

Якщо відверто, як вважаєте, Ви стали першокласним інструктором?

– Напевно, так. Я проводжу заняття  зі строковиками, з контрактниками і навіть з офіцерами. І всім, на подив, подобається.

Фото героя матеріалу

Чого ж на подив?

– Тому що мої заняття не з легких. І я суворий, надзвичайно вимогливий не лише до себе, а й до інших. Моїм учням важко, але, диво, вони хочуть займатися ще. Ото найбільша радість для мене. Хлопці приїздять після служби, о шостій вечора, вони втомлені, але у них є прагнення. Я стовідсотково знаю, що те, чи буде хтось займатися чи ні, аж ніяк не залежить від віку чи відсутності часу, лише  від бажання.

P.S. Редакція «Львівської газети» вітає зі святом усіх українських військовослужбовців –  наших мужніх захисників, нашу гордість і надію. Дякуємо, що ви є! Хай Береже вас Бог!