«З підпухлою щокою теж фотографувався»: історія ультраса “Карпат”, який став моделлю

Як це бути затятим ультрасом «Карпат» і водночас працювати у модельній сфері
 |  Мар’яна Галькович   960  

Якими ви собі уявляєте футбольних фанатів, ультрасів? Шибайголовами, яким би тільки побитися десь чи випити алкоголю? Досі думаєте, що ультрасами можуть бути лише несерйозні молодики? Ми розвіємо такі міфи. По-перше, фани, звісно, б’ються, але в крайніх випадках, а по-друге, серед них є багато дорослих чоловіків: юристи, підприємці, лікарі. А як ви уявляєте собі чоловіків-моделей? Теж є стереотип? Ця розмова допоможе зрозуміти, що настав час відмовлятися від шаблонів – вони не діють.

Цього разу, за кавою, я зустрілась з юнаком, який добре живе в двох іпостасях, він – ультрас клубу «Карпати» і модель. Як це поєднати, не відмовитись від того, що любиш і залишитися з друзями розповів «Львівській газеті» львів’янин – Андрій Юр.

Фото з архіву Андрія Юра

«На першому матчі не мав навіть рози»

Андрію, розкажи, будь ласка, як ти потрапив у фанатський рух «Карпат»?

Коли я навчався в школі, в класі 10, на той час це був сезон 2009-10 року, з однокласниками пішов на футбол. Наче й нічого такого особливого, але це був мій перший матч «Карпат». Ми тоді прийшли зі звичайними квитками, у звичайний сектор. Пам’ятаю, як зараз, що весь час моя увага була прикута до фан сектора. Власне, тоді я вперше своїми очима побачив запал піро, почув гучні заряди, які «гнали» команду вперед. І саме в той час, захотів потрапити на 16 сектор, відчути цей дух і енергію.

І коли ти вперше зайшов у 16 сектор?

На наступну гру я вже йшов на фанатську трибуну, сам. До речі, в той час потрапити туди було не так просто: потрібно було пройти ряди беркуту, які тебе перевіряли на наявність заборонених предметів та квитка. Але це ще таке, більше переживання було вже, коли я був на самому секторі, бо не знав як мене сприймуть старші фанати. Будучи вже там,  а я не знав нічого, ні зарядів,  навіть не мав «рози», тобто фанатського шарфу (купив її собі зразу після цього матчу, до речі). Я був під враженнями, як всі дружно підтримували команду, тому заряди закарбовувались в голові «на раз-два». Атмосфера, яка царювала на трибуні проникла в мене, і запалила цей вогник зеленого лева, який ще досі горить в моєму серці!

Яка зараз твоя роль на фанатській трибуні?
В даний період, я належу до одних з найактивніших груп фанатів в русі, перебуваю в фанатському угрупуванні. Крім цього, беру безпосередню участь в управлінні та вирішенні організаційних питаннях, щодо фанатської трибуни. Як то кажуть не остання людина в «двіжі» (прим. автора – сміється).

Фото з архіву Андрія Юра

«Можна сказати, що все модельне і почалось через футбол»

Як тобі, хлопцю з такої «тусовки» вдалось потрапити у модельний світ?

У модельну сферу я потрапив теж через футбол. Якось, роки два тому назад приблизно, до мене подзвонив один зі старших фанатів і сказав, що потрібно фанатів на рекламу для збірної України, яку знімав один із титульних спонсорів збірної України з футболу. Він запитав, чи не хотів би я спробувати, а мені стало цікаво спробувати себе в новій сфері, тому – погодився без вагань.

Яким же був для тебе цей досвід?

Ми мали зіграти фанатів збірної на секторі, і от режисер обирав серед всіх… Так, мені і випало зіграти головного ультраса, такого собі «заводилу». Сказали покричати, завести трибуну, а в мене така мрія фактично була. Було багато реквізиту, символіки… Ми знімали не один дубль, але все вдалось.

Після цього ти зрозумів, що це цікаво і продовжив роботу у цій сфері?

Ну, мені сподобалось, це цікаво. Але якось далі, просто жив як і до того.

А що ж сталось далі?

Через деякий час знову мені подзвонив старший фанат, сказав, що на СКА зніматимуть документальний фільм і там треба ультрасів «Карпат». Я знову подумав: чому б і ні? Ми мали зіграти фанатів, які йдуть по Москві і співають українською мовою «Черемшину» після того, як наша команда там у 1969 році здобула Кубок СРСР. Одягнули нас в старомодні речі, і ми йшли по підземних переходах типу Москви та співали. Я тоді поцікавився, чому вони не наймали просто акторів, а покликали нас і, як пояснили організатори, вони хотіли побачити справжній фанатський дух, щирий. Після цього я вже подумав, що це круто працювати в моделінгу.  І ось це вже вдруге все через футбол. Взагалі, можна сказати, що все модельне і почалось через футбол.

Після цього ти  почав займатися моделінгом всерйоз чи далі чекав знаків долі?

Ні, після цього я ще не задумувався про кар’єру чи взагалі роботу в цій сфері, але знову таки вкотре через футбол, отримав шанс побувати в цій сфері. Цього разу це був кастинг-менеджер проекту «Топ-модель по-українськи», вони вирішили робити перший змішаний сезон і якраз шукали хлопців. Люди, які займались приверненням людей на передкастинги, шукали хлопців з характером, які можуть за себе постояти і мають цікаві історії. Списались ми з тими людьми, розказав хто я і чим живу. Я йому розказував про життя футбольного фаната з середини: про погляди, про сутички, веселі історії з поїздок, а після цього отримав велике заохочення від цих людей прийти на передкастинг.

Я так розумію, ти погодився. Що ж було далі?

Склалось так, що за тиждень до кастингу я просто ламаю собі палець на руці. Історія умовчує як це сталося (сміється). І тут в мене пару неглибоких ран на тілі, лице подерте, палець зламаний – рука в гіпсі. Добре тоді пережив: ну а як інакше, тиждень до кастингу – синці то може заживуть, якщо лікувати, а з гіпсом що? Взагалі не розумів, що робити далі. Тому, вирішив, що треба порадитись з тим менеджером, пояснив йому все, а він каже: «Так це ж круто. Розкажеш там як все сталось, це буде твоя фішка».

Фото з архіву Андрія Юра

Андрію, то ти пішов на кастинг? Як все пройшло?

Настав день кастингу, я зібрався, і йду з цим гіпсом. Прийшов, кажуть заповнювати анкету, а як це мені зробити? Ну, попросив одну дівчинку, яка заповнила замість мене. Взагалі хлопців було багато, всі в костюмах, волосся позализували і тут я такий: футболка, гіпс, кросівки та й залишки царапин на обличчі . Заходили ми по 10 людей, і тут вже моя черга – тільки ввійшов всі зразу на гіпс подивилися і давай питати що і як. Розказав, що фанат, як це сталося, було дуже багато питань щодо фанатського життя, і  пізніше почався сам кастинг.

Що саме відбувалося?

Спочатку ми мали пройти дефіле. Я в черзі був десь 6, і поки всі там проходили – стояв, в мене починали пітніти руки. Хлопці переді мною йдуть, всякі точки роблять, а я навіть не придумав свою. І от йду, рука в  гіпсі хитається, а я прямо дивлюсь. Ну, вкінці трохи смішно вийшло з тою точкою, але то таке (якби це хтось на відео зняв, я б зараз зі сорому помер). Але нам треба було зробити два виходи: на першому ти сам, а на другому ніби рекламуєш якусь річ. Дали мені якусь тумбу, вона велика, а рука в мене зламана. Я тим гіпсом її ледве тримаю, йду і тут на точці перед суддями та тумба в мене падає. Серце мало з грудей не вирвалось, думаю, ну все, пропала моя модельна кар’єра…

Ти пройшов?

В наступний етап – так, але потім так і не подзвонили. Через рік я знову спробував, але кастинг був в день весілля моєї сестри і я більше хвилювався за це ніж за кастинг, тому йому уваги не приділяв. Можливо, спробую ще.

А взагалі був готовий до участі в такому популярному шоу?

Та ні, взагалі в ніч перед кастингом мама мене запитала чи я ходити вмію так, як моделі. Але ж де там, хто мене коли такого вчив? Тут я почав шукати в Інтернеті, знайшов відео, дивився все, що тільки можна було… Потім почав ходити вдома в коридорі, з одного кінця в інший. Насміялись ми тоді добряче. Все ніяк не вдавалося зробити серйозне лице. Але нічого, якісь ази я вже знав.

Бачу, що кастингом все не закінчилось. Як все закрутилось далі?

Вирішив, що все-таки хочу цим займатися. Пішов в модельну школу, але від футболу не відмовився. Навіть деколи прогулював там заняття, щоб піти на домашній матч команди або через те, що їздив підтримувати свою команду в інші міста. Потім був контракт з агенцією, але його я розірвав – для мене їхні умови виявились зовсім невигідними. Але через співпрацю з ними мене почали кликати на зйомки.

На які саме?

Я фотографуюсь і для брендів одягу, і на деякі стокові сайти. А ще у показах моди участь беру. Взагалі за цих два роки встиг вже й у рекламах знятись, і у кліпах теж. Навіть майстер-класи для дітей проводив.

Якийсь солідний контракт вже маєш чи, може, мав?

Були пропозиції від модельних агенцій з Китаю, там дуже цінують моделей європейської зовнішності. Я вже навіть документи готував, хотів летіти, але дізнався багато поганого від тих знайомих, які вже були там. Взагалі з таким треба бути дуже обережним: все дуже гарно описують, а насправді розвод чистої води, в якому навіть не пахне модельним бізнесом. Тож зараз я тут.

Фото з архіву Андрія Юра

«Люди сприймають мої заняття як крайнощі»

Андрію, як твої друзі-ультраси реагують на те, що ти модель?

Спочатку трохи насміхалися. Деякі, з дальшого оточення, навіть придумували якісь прізвиська, але я швидко дав зрозуміти, що зі мною таке не пройде, бо я не остання людина в фанатському двіжі. Зараз деколи саркастично називають мене «маладаямадєль», а один друг через зміну моєї зачіски почав називати мене «Гребінь». Звісно, це все жартома, тому я нормально на це реагую і сміюсь. А, жартують вони переважно тоді, коли ми десь з дівчатами знайомимось і що цікаво, мені це лише на руку, та і їм теж.

Друзі не ображаються, що десь в якихось сутичках ти можеш стояти осторонь, бо в тебе мають бути зйомки? Чи такого не буває?

Вони вже звикли, що я трохи бережу лице. Деколи і через цю тему підколюють, а деколи самі питають чи я «в справі», і чи з ними, чи нема в мене якихось зйомок, але я стараюсь все робити акуратно, тому з тим не виникає проблем.  Друзі ж розуміють, що я в цій сфері гроші заробляю, і що це моя робота.

Фото з архіву Андрія Юра

А було таке, що перед фотосесією чи показом все-таки доводилось битися?

Ну раз вийшло так, що перед зйомками для одного бренду я трохи попав в «ситуацію», абсолютно випадково. Трохи напухла щока, головне, що ніяких там синців не було під очима чи ще десь. То я щоку трохи замастив тоналкою і намагався працювати іншим боком лиця. Все добре закінчилось, ніхто нічого не помітив, а я нікого не підвів. Отак і з підпухлою щокою фотографувався, але це виняткова ситуація.

Андрію, як інші люди реагують на твої такі різні заняття?

Коли зі мною знайомляться людьми, дізнаються, що я ультрас або модель,  при кожному знайомстві треба знати ким себе поставити. Люди не вірять, що ультрас може бути моделлю. Буває, що коли люди знають мене, як модель і згодом дивляться мій профіль в соцмережі – дивуються і одразу питають: «Ти що, ультрас?». Відповідаю, що так, це часто взагалі шокує людей і знову звучить питання: «І при тому, що ти модель, ти ще й б’єшся, серйозно?». Знову ствердно відповідаю, пояснюю, що буває різне. Цікавить нових знайомих і те, чи не боюсь я прийти на зйомку після бійки трошки «розмальованим» і через це просто втрачу роботу. Люди сприймають мої заняття як крайнощі. Бо ж є оцей шаблонний образ фаната, який п’є, влаштовує дебоші і таке інше, побитий, вічно в синцях,  а тут ти приходиш такий з зачіскою, в костюмі – зовсім інша людина. Завжди розпитують як я можу поєднувати ці зовсім різні сфери свого життя. Деколи навіть фотографи з яким працюю не вірять, що я ультрас, але потім показую їм фото чи відео – переконуються і захоплюються.

Якби тобі зараз дали вибір, працювати моделлю чи бути ультрасом, що б ти обрав?

Такого питання я не чекав, не думаю, що хтось би змусив мене обирати… Але, все-таки, я – «Завжди Вірний»!