Якби я, який створював «o’Torvald», побачив себе сьогоднішнього, я б сам собі «наваляв»,-Женя Галич

Фронтмен «o'Torvald» про творчу перерву, останню роль у кіно і вплив Кузьми Скрябіна
   Мар'ян Радковський, Оксана Сенів   621  

Колаж Оксани Сенів

Жень, як у тебе пройшло фестивальне літо?

– Літо було цікавим, адже це своєрідна фіналізація нашого робочого року, і тепер ми перебуваємо у творчій відпустці як група. Навіть не знаю, де «o’Torvald» всім складом можна буде почути найближчим часом.

Часто буває, що гурт каже: « Ми йдемо у відпустку», і ніби йдуть, але один з них хитрий і запускає сольний проект.

– Я так і зроблю. Я вже все спланував. Буде багато цікавого. Це буде не один проект. Один з них йтиме в кадрі. Розумієте, форма «o’Torvald»  не буде існувати якийсь час, через те, що ми в творчому пошуку, але будуть інші форми. До них потрібно буде звикати, їх потрібно буде приймати і це буде дуже круто. До речі, цікаво, чи назва проекту «Галич» сподобається людям?

Групі «o’Torvald» вже 13 років, розкажи про еволюцію гурту за цей час.

– Якби я, який створював «o’Torvald», побачив себе сьогоднішнього тоді, я б сам собі «наваляв». Але тим не менш, ми робимо багато роботи, постійно щось вигадуємо, працюємо, і мені здається: постійний рух дає енергію. Якщо не рухатися, то ніякої енергії не буде, а ми – найрухливіший, на мій погляд, механізм серед усіх моїх знайомих. Їм зручно в комфортному стані і не виходити з цієї зони, а нам навпаки – по приколу, щоб постійно вилазити із зони комфорту і робити для себе експерименти.

Говорячи про зону комфорту, як ти з неї вилазиш?

– Я встиг зіграти у фільмі, але це було останній раз.

У тебе була важка підготовка до фільму?

– Так, і сам фільм.

На екранах тебе більше не буде?

– Ні, я буду займатися далі тільки музикою, бо щось кіно не зайшло мені, аж занадто не зайшло.

Ти часто граєш на днях памяті Кузьми, можеш розказати про нього особливу історію?

– Цих історій так багато. Якщо говорити про 45-річчя, яке ми святкували на фестивалі «Zaxid» чи 43-річчя, точно не пам’ятаю, але так сталося, що ми зустрілися раніше і сиділи, говорили. Це були вже трагічні події для нашої країни. І для мене він мій друг і наставник, який завжди у доброму гуморі, постійно сміється, розказує якісь анекдоти, «стібеться», під час цієї розмови, а це десь 2014 рік,  перетворився в абсолютно серйозну, діючу людину. Ми говорили, що потрібно нашій армії для допомоги, він аналізував ситуацію. Ми спілкувалися на теми, на які раніше не говорили – тоді я дізнався: це настільки свідома, переживаюча за свою країну людина, що… я його знаю з 2001 року, але от в такому форматі, таким зібраним вперше. Я зрозумів, що за кожною людиною, не залежно чим вона займається чи вона б смішила людей, чи грала на сцені або працювала на радіостанції, або підмітала двір – для неї не важливо, чим вона займається в повсякденному житті – головне наскільки вона свідомо ставиться до своєї країни, до своєї сім’ї. Для мене тоді Андрюха відкрився, і мені хотілося йому довести ще в той день, хотілося показати, що я також дуже хочу наслідувати його приклад. З того часу ми не так багато спілкувалися, потім сталася трагічна подія. Я дуже сумую за тим, що я не встиг йому все показати та розказати…

Читайте також: Бути сім’єю Скрябіна: спогади про Андрійка