Інклюзивна освіта. Як адаптуватися дитині з інвалідністю

У рамках 25 Book Forum, зокрема Освітнього кластеру, відбулися відкриті лекції, дискусії та воркшопи щодо впровадження інклюзивної освіти в українських школах
   Ріна Ісаєва   1067  

Анна Косарєва, мама дитини з розладом аутистичного спектру, одна з кофаундерів дитячого інклюзивного садочку та засновниця ГО MakerSpace Lviv, поділилася практичними порадами – як правильно взаємодіяти з дітьми з особливими освітніми потребами.

Про прийняття

Працювати щодо прийняття таких дітей необхідно всім спільно: батькам дитини, вчителям, вихователям, батькам здорових дітей.

Важливо – самим спершу прийняти інакшість, а потім навчати цьому дітей. Навіть (а особливо) батькам дітей з інвалідністю необхідно вчитися правильно реагувати на особливості поведінки дитини тощо. Оскільки вашу реакцію можуть і повторять діти.

Після трьох років діти починають помічати фізичні відмінності. Але важливо говорити з дітьми на цю тему до виникнення першого запитання. Необхідно навчати їх, що всі ми різні, але всі ми – люди. Тоді не доведеться перепрошувати за чиюсь інакшість.

Не жалійте

Не знецінюйте, не зневажайте, не жалійте, не применшуйте. І також не формуйте у своїх учнів і дітей знецінення. Усі діти в рівних умовах. Хтось щось робить краще, щось гірше. Усі діти вміють щось, дайте їм себе проявити.

Не порівнюйте поведінку дітей. Необхідно приймати дитину з особливостями розвитку такою, яка вона є. Однак над вихованням треба багато працювати і вдома, і в освітньому закладі.

Не потрібно робити зайвих винятків для дітей з особливими освітніми потребами. Є чіткі правила інклюзивного процесу для всіх. Якщо в класі чи садочку є певне правило, його не можна порушувати нікому: ні вихователям/учителям, ні дітям.

Шукайте спільне й показуйте різноманітність

Шукайте в дітях спільне – вік, риси, інтереси, вподобання, щоб довкола цього будувати сталі відносини. Найпростіша активність, яку можуть робити всі діти, – малювати. Хтось малює руками, хтось ногами, хтось ротом. Але кожен може намалювати автопортрет. Дітям дуже добре вдається розуміння різниць на візуалізації. І саме малювання автопортрету й особистий підпис до нього дає перше розуміння дитині, що всі ми різні та маємо власні особливості.

Показуйте дітям різноманітність світу на уроках толерантності. Дайте відчути важливість кожного.

Необхідно пояснювати, що всі діти можуть гратися один з одним, не боячись заразитися тощо. Знайомити дітей із певними особливостями їхніх ровесників потрібно не відразу. Спершу дітей знайомлять між собою за допомогою різноманітних активностей. Діти виявляють свої здібності так чи інакше, тим самим демонструючи свої сильні сторони. А також діти наочно переконуються, що всі вони однаково мають і переваги, і слабинки. Якщо відразу поінформувати клас чи групу, що дитина має особливі потреби в здобутті освіти, її почнуть жаліти, і так не виникне щира дружба. Повідомляючи про інакшість дитини, не потрібно перепрошувати за діагноз. Повідомте про певні особливості – і все. Всі ми різні – і це нормально.

Важливо відразу відповідати на сторонні запитання «Що з дитиною?» Ні в якому разі не уникати відповіді, адже може скластися хибне уявлення про заборону цієї теми. Якщо дитина хоче запитати в іншої дитини, «що з нею?», нехай запитує. Це краще, ніж стояти й дивитися.

Варто наводити не тільки дітям, а й батькам приклади, що людина на екзо-протезах біжить швидше за звичайного олімпійського чемпіона, що Стівена Гокінга вважають найвідомішим фізиком, а він був прикутий до інвалідного візка й замість нього говорив комп’ютер.

Для кращого розуміння інакшості можна подивитися мультфільм Андрєя Міронова про «Блакитне цуценя» та прочитати «Гидке каченя».

І головне пам’ятати – в дитинства немає інвалідності. Інклюзія – винятково про те, що в одному дитсадочку чи в одній школі є різні люди.