«Файна Бері»: як доброволець організував оригінальний полуничний бізнес

Микола Стецьків – доброволець-бізнесмен, з якого треба брати приклад
 |  Святослав Драбчук   2461  

Його фермерська історія розпочалася у 2015. Тоді, повернувшись зі Східного фронту,  де служив у складі добровольчого батальйону, він отримав від держави десять соток землі неподалік від Львова.  На площі, яка спочатку була схожа на молодий ліс, вони з дружиною вирішили вирощувати полуницю. Нині їхня ділянка у 10 разів більша і там росте 8 сортів ягід. Їх люблять і знають як «Файна Бері». І це – лише початок історії.

Про власну справу

Я був у добровольчому батальйоні, тому самостійно приймав рішення – їхати мені на Донбас чи ні. Одного разу зрозумів, що досить мені вже бути там, і треба щось робити тут. Звернувся у Львівський центр зайнятості, і там мені запропонували скористатись програмою, яка допомагала розпочати власну справу. Я одразу на це погодився, але, зізнаюсь чесно, тоді ще поняття не мав, чим буду займатись. Мені сподобалось те, що однією з умов цієї програми було просто  продумати бізнес-модель чи бізнес-ідею щодо того, чим ти хочеш займатися.

Ми з дружиною – львів’яни, тож фермерством чи іншими пов’язаними з господаркою речами ніколи не займались. А тут – ділянка, 10 соток – невикорчувана, на ній росте ліс. Ми обоє вирішуємо, що будемо там вирощувати полуницю.

Про вибір ділянки

Пам’ятаю, була ротація. Я приїхав до Львова і почув, здається, по телевізору, що учасникам АТО дають земельні ділянки. А я – хлопець, як то кажуть, швидкий на підйом, чую дзвін – шукаю, де він. Відтак, пішов шукати «землю»  у кабінетах чиновників. Там мені сказали, що земельну ділянку дійсно можна отримати, і показали райони Львівщини, де була вільна земля.  Я не знав жодного із запропонованих мені населених пунктів, але на одному з планів побачив знайому назву – Раковець. Сказав, що хочу ділянку там. Я був тоді першим із тих, хто отримував у тому районі  землю і міг обрати ділянку, яку захочу. Того ж дня ми з другом поїхали дивитися ділянки. Я собі придивився одну під ліском, на горбочку. Та, як з’ясувалось пізніше, ми дещо переплутали плями на супутниковій фотографії, і замість тієї, що я вибрав, мені дісталась інша. Тоді, ще собі подумав, хотів отримати в найкращому місці, а отримав, як я тоді вважав, у найгіршому.

Про знайомство з фермерами

Із нас місцеві мешканці так сміялись, що я просто передати не можу. Ми шукали людей серед фермерів, які б нам ту ділянку зорали. Як з’ясувалось, спершу потрібно було зрізати дерева, потім – покорчувати все коріння, і аж тоді – орати. Так я перезнайомився з усіма місцевими господарниками. І всі казали, що в нас нічого не вийде, бо на тій землі ніколи нічого не родило. Мовляв, вона пісна, цю землю роками потрібно підживлювати гноєм, і так далі. Ми тоді наслухалися історій про те, що все – зрада, і що там виростити нічого неможливо.

Про перший врожай

Перші саджанці ми купили  в інтернеті, там шукали також інформацію про різні сорти та види трускавок. Це тепер я вже «спец» у справі і можу з фотографії визначити, який де сорт ягід. А тоді ми були початківцями, і всім вірили на слово, бо агронома в нас у сім’ї і близько немає. Я – юрист, дружина – біолог. Ми не знали всіх тих технологічних процесів, тобто як робити, коли садити, як вирощувати. Усе це ми вивчали з нуля, тому наш перший врожай був, скажімо, дуже сумним. Ми начитались в інтернеті, що з одного куща, ягід якого ми купили,  отримаємо кілограм  полуниці. Відтак, посадили 800 кущів, сподіваючись зібрати 800 кілограмів. Та коли я приїхав на своє поле, то побачив на кожному кущі по одній, ну, максимум, по 2 ягідки… Ми зрозуміли, що тут щось не так. Та коли я зібрав ці всі ягоди в кошик, зробив фото і виклав його на своїй сторінці у Facebook, то зрозумів, що попит на них шалений.

Про агротуризм

Так ми дійшли до того, що треба нарощувати об’єми. Тепер ми досягли гектара поля, хоча сьогодні й продовжуємось рухатись далі. Нині на нашій ділянці росте 8 сортів полуниці, а ще ми активно розвиваємо агротуризм.

Як це все виглядає? Люди до нас приїжджають, я їм розповідаю, де який сорт, даю можливість скуштувати різні сорти ягід, бо ж смакові рецептори у всіх людей різні. Звідси й кількість сортів. Коли люди знаходять свій смак полуниці, вони починають його збирати. У процесі їм дозволено дегустувати, смакувати, але не наїдатися (посміхається, – Авт.).

Про вибір назви

Я не соромлюся звертатись за допомогою до друзів і людей із соцмереж. Так було і з назвою нашого проекту «Файна бері». Як сьогодні пам’ятаю, коли писав цей пост: «Друзі, для того, щоб ви знайшли мене і мою ягоду серед інших запропонованих на ринку чи в магазині, нашому кораблю потрібна назва. Щоб він поплив і не потонув, назва повинна бути оригінальною і цікавою». І то був справжній ажіотаж, більше сотні коментарів лише під моїм постом , а ще багато людей поширили допис і в них люди теж коментували. Так я назбирав десяток оригінальних назв, потім влаштував ще одне голосування у Facebook, і в лідери вийшла назва «Файна Бері», тобто файна ягода.

Про помічників

Нині мені допомагають двоє осіб, але вони вже не справляються, тому доведеться набирати додаткових помічників. Усі місцеві – з двох сіл: Новосілок і Красева. Охочих потрапити до мене на роботу – дуже багато, бо зарплата є досить пристойною для села. На мене навіть скаржаться деякі місцеві підприємці, що за рахунок зарплати і ставлення до працівників у «Файна Бері», люди на них не хочуть працювати. Тобто вони вимагають підняття зарплатні, шантажують їх, що на роботу до Миколи.

У мене часто запитують, куди я збуваю свою ягоду. Я завжди відповідаю, що в мене є місто Львів, яке хоче їсти хорошу ягоду цілий рік, та не мають вибору. Ми ж із радістю готові їм це вибір дати.