На низькому старті, або Як підготувати до школи батьків

П'ять правил, як почати навчання з радістю
     1167  

З понеділка в українських школярів розпочнеться повноцінне навчання. Батьки докуповують останні необхідні речі, озброюються заспокійливими пігулками й негативним налаштуванням на важкий і нерадісний етап життя. Настрої легко вловити у соцмережах, які останніми тижнями рясніють «кумедними» нагадуваннями про тяжкі дитячі й батьківські будні: суперечки до ночі, стомлені батьки над підручниками, «жахайки» про батьківські збори як метод витягування грошей тощо. То тут, то там вигулькують «бородаті» анекдоти на кшталт «Маріє Іванівно? Ви спите?» «Так, адже це друга година ночі!» «А ми не спимо, досі вашу математику робимо!»

Родини першокласників – це взагалі окрема тема. Дитятко щоразу частіше чує мудрі напучування про «новий важливий етап у житті», хтось мусить сказати «Бався, дитино, поки можеш, бо ж далі буде ШКОЛА, там уже не до ігор…», інший обов’язково запитає: «А ти вже читати вмієш?» і несхвально похитає головою, почувши негативну відповідь. Хтось згадає про непідйомні ранці й рюкзаки, власну нелюбов до вчителів та окремих (або й усіх) предметів… А тоді приходить 1 вересня, дитина нарешті йде до першого класу – і починаються істерики, плачі, страхи…

Знайомо? Мені теж. Я не змогла вчасно зупинитися сама й не відгородила власну дитину від «настанов» перед її «важливим етапом у житті». Моя донька, яка тішилася новому рюкзаку, гарним бантикам та іншим обновкам перед своїм першим класом, уже за кілька днів стала боязкою і капризною. Ранки починалися зі схлипування «Я не хочу сьогодні йти до школи, там новий учитель, а раптом він буде строгий, мені буде важко». І це дитина, яка у свої три-чотири роки без комплексів витанцьовувала на рок-фестивалі, без вагань дерлася на гірки і турніки, любила все нове й комунікувала з усіма, хто тільки виявляв бажання! Чому так сталося? Та через нас, дорослих! Перестаралися зі своїми порадами-розмовами. Тепер це, на щастя, вже в минулому, але вчитися довелося на власних помилках. Будьте мудрішими й починайте навчання з радістю.

По-перше, видихніть, заспокойтеся і припиніть урешті лякати своїх дітей і вганяти їх і себе в депресію! Згадайте, скільки всього доброго ви пережили за ті 10-11 років, поки ходили у школу. Друзі, улюблена вчителька (була ж така, ви тільки подумайте добре), веселі жарти, спільні поїздки на екскурсії, перше захоплення, нові відкриття та дискусії на важливі підліткові теми. Згадали? А тепер розкажіть про це дитині й «заразіть» її такими емоціями, які пережили ви, поки це згадували.

По-друге. Не шукайте в паніці десятки гуртків, які, на вашу думку, обов’язково мусить відвідувати дитина. Якщо у вас першачок і він досі не ходить ні на які додаткові гуртки й у секції – узагалі зробіть паузу й дайте йому час адаптуватися. Якщо старший школяр – вирішуйте спільно. Нещодавно на ринку я підслухала, як мама розповідала подружці про сина, який уміє гарно рахувати за однією відомою методикою. Цікавилася цією методикою, тож запитала: «І як вам, подобається? Син задоволений?» «А що, його хтось питав? – відказує. – Я сказала, що ходитиме – от і ходить…»

У школі й поза нею пропонують дітям чимало цікавого. Якщо дитина хоче спробувати – не відмовляйте. Але в жодному разі не силуйте! Може, у вас підростає математичний геній, а ви хочете записати його на кілька іноземних мов, бо ж «треба». Вгамуйтеся і придивіться до вподобань дитини. Де в неї «горять очі»? Про що вона любить розповідати? Чим цікавиться? В які ігри бавиться? Чи любить читати книги і які саме? Проаналізуйте – і ви точно знайдете те, що добре для дитини.

По-третє. Відпустіть дитину. Дозвольте їй стати самостійнішою. Я бачила з десяток мам, які щоранку перевзували перед дверима школи своїх першокласників. Тих, які ще рік тому в дитсадку прекрасно справлялися з цим самі. Навчіть дитину обслуговувати себе самостійно: взуватися, зав’язувати шнурівки, заправлятися, мити руки після туалету, переодягатися тощо. Навчіть не соромитися відпроситись у вчителя вийти посеред уроку, якщо дуже треба. Або – якщо критично треба – не боятися вийти, не відпрошуючись. Нехай вивчить напам’ять номери телефонів мами й тата і домашню адресу – це надважливо. Обговоріть, як діяти у різноманітних прикрих ситуаціях (якщо дитина забула перезувне, коли порвалися колготки, якщо подерла одяг, щось загубила в чужому кабінеті тощо), щоб ваше дитя не розгубилося. Повірте – ці вміння будуть значно кориснішими, ніж знання української й англійської абетки, вміння читати й рахувати до тисячі у 5-6 років.

По-четверте. Забудьте про гонитву за оцінками. На щастя, нині в молодших класах не буде оцінок як таких, але з часом вони таки з’являться. Припиніть вимагати від своїх школяриків суцільних «дванадцяток», сварити за погані оцінки й боронь Боже казати «От у Маринки – все на 12, а ти!..» Здоров’я і психічний стан ваш і вашого школяра – це головне. Оцінюйте прогрес дитини, порівнюючи її з нею ж тиждень, місяць, рік тому, але не з однокласниками чи родичами. Спільно з’ясовуйте причини, якщо щось не вдається, і обов’язково хваліть за досягнення. А поряд з цим пояснюйте, що не все завжди може бути об’єктивним, що вчитель міг помилитися з оцінкою, що перепитати в учителя, чому знижено бал – це не вияв непокори, а нормальне явище, аби дитина могла звернути увагу на помилки і виправити їх згодом.

По-п’яте. Усі діти люблять дізнаватися щось нове й цікаве. Завдання дорослих – посприяти в цьому, допомогти й не відбити таке бажання. Це робота не лише вчителів, а й нас, батьків. Навчіть дитину вчитися – не тільки у школі, а й отримуючи інформацію від цікавих людей, шукаючи її в мережі Інтернет, буваючи у музеях, бібліотеках і на різноманітних публічних заходах. Учіться разом з дитиною, цікавтеся її захопленнями й будьте розумними.