Львівські політики: в передчутті «королівської битви»

Це літо – останнє перед стартом нового надактивного політичного сезону. Наступних півтора роки для Львівської міської ради навряд чи виявляться етапом конструктивної роботи
 |    2935  

Сьогодні завершилась остання перед літніми депутатськими «канікулами» сесія Львівської міської ради. Не обійшлось без уже звичних за останні роки бійок, скандалів, проривів до трибуни, взаємних звинувачень та демаршів. Це літо – останнє перед стартом нового гіперактивного політичного сезону. Наступних півтора роки для Львівської міської ради навряд чи виявляться етапом конструктивної роботи. Практично кожна з політичних сил, представлених в Ратуші, братимуть активну участь у майбутніх парламентських виборах. Більше того, практично кожна матиме свого кандидата в Президенти. І у львівському вимірі майже усі партії будуватимуть виборчу стратегію на протистоянні з львівським міським головою Андрієм Садовим та його політичною силою.

Відкладене розлучення

Дуже довго стосунки  президентської сили у львівській міській раді і «Самопомочі», а швидше міського голови Львова, були унікальними. Незважаючи на відкритий політичний конфлікт лідера «Самопомочі» Андрія Садового та команди Президента Порошенка, що перейшов у гостру фазу в часи «сміттєвої кризи», Блок Петра Порошенка у львівській міськраді і зараз перебуває в промерській більшості. Однак цей статус  все більше набуває формальних рис. Публічні суперечки  представників фракції та міського голови стають все частішими, а самі депутати БПП все частіше не підтримують ініціативи Садового. Інколи складається враження, що ці стосунки залишаються конструктивними лише стараннями депутата від БПП Григорія Козловського, який дуже часто виступає неформальним посередником між міським головою та норовливими обранцями.

Політичні перспективи БПП на всеукраїнському рівні лишаються невизначеними. Народним депутатм вдалось вистояти проти ініціатив оточення Президента розпустити ВРУ вже в липні. Тож шансів на дострокові парламентські вибори залишається все менше, а це означає, що очільники президентської партії намагатимуться консолідувати прихильників все ж навколо постаті чинного Президента. Та на відміну від інших уже відомих учасників виборчих перегонів, в БПП далі суперечок щодо розподілу посад в виборчому штабі так і не посунулись. Тож немає розуміння і щодо союзників в майбутній «останній» битві. Однак з великою імовірністю можна сказати, що Садового серед партнерів там не буде.

Реалії великої української політики все ж накладають відбиток на стосунки БПП і міського голови у Львові, тож, партія Президента у Львові залишається найслабкішою ланкою у промерській більшості Львівської міської ради. І зі стартом активних дій на передвиборчих фронтах у вересні ці стосунки можуть зіпсуватися остаточно.

Послідовна «Громадська позиція» та самотній секретар

Залежатимуть від всеукраїнських «розкладів» стосунки і інших партнерів міського голови Львова – фракції «Громадянська позиція». Перемовини Андрія Садового та Анатолія Гриценка про спільну участь в президентській кампанії залишаються невизначеною історією, чутки про яку змінюються чи не щодня. Причому статуси основних перемовників міняються кардинально – від майбутніх союзників (з розкладкою Гриценко – Президент, Садовий – Прем’єр-міністр) до запеклих опонентів. Анатолій Гриценко на правах більш рейтингового кандидата не поспішає долучати до кола прихильників партію Садового. Натомість, міський голова продукує аморфні меседжі щодо вимог до єдиного кандидата та умов об’єднання. У будь-якому разі, якщо ситуативне об’єднання двох політсил і може стати реальністю на президентській кампанії, то на парламентських виборах їхні шляхи розійдуться.

Однак міцні позиції «Громадянської позиції» у Львівській області і у Львові зокрема, де представник цієї партії Анатолій Забарило є секретарем міськради все ж додадуть аргументів для співпраці Гриценка та Садового. Наразі ж соратники Гриценка є найбільш послідовними  партнерами Садового та «Самопомочі» в Львівській міській раді. Анатолій Забарило готовий приймати удари на себе в найбільш гострих та конфліктних ситуаціях, яких, уже традиційно, міський голова намагається уникати, просто не з’являючись в сесійній залі.

Несподівані союзники

Поки стосунки Садового та Гриценка залишаються загадкою, до кампанії Гриценка несподівано приєднався лідер партії «Народний контроль» Дмитро Добродомов. Такий союз, схоже, став несподіванкою не лише для пересічних українців, але й для соратників лідера «Народного контролю». Хоча цей «шлюб з розрахунку» буде корисним для обох політиків. «Народний контроль» отримує лідера для президентської кампанії зі значним (для українських політичних реалій) особистим рейтингом та можливість «гри в довгу» на всеукраїнському рівні. Натомість, поспішне приєднання Добродомова суттєво зменшує шанси участі в цьому союзі Садового. Адже в 2015 році експерти стверджували, що «Народний контроль» створений на замовлення Банкової для того, щоб відбирати голоси в базовому Львівському регіоні від партії Садового – «Самопоміч». Сам же Дмитро Добродомов брав участь у виборах міського голови Львова в 2015 році, виступаючи нещадним критиком свого опонента, чинного мера Андрія Садового. З того часу їхні стосунки навряд чи покращились.

Намагаються не відставати у своїй нелюбові до міського голови Львова і соратники Добродомова у  міській раді. Фракція «Народного Контролю» та її лідери послідовно критикують діяльність міського голови, зокрема, лідер фракції Валерій Веремчук виступив з деталізованою критикою звіту міського голови Львова про роботу виконавчих органів міської влади. Щоправда, слід зауважити,  ані звіт, ані його оцінка депутати завідомо не мали жодних практичних наслідків у вигляді хоча б гіпотетичної відставки Садового.

Вимушена самотність «Самопомочі»

Партія міського голови Львова «Самопоміч» підходить до великого виборчого сезону не в найкращій формі. Принаймні у порівнянні з минулими роками. Особистий рейтинг Андрія Садового знизився з 2014 року ледь не втричі і  міський голова випав з п’ятірки лідерів президентських рейтингів. У такому ж рейтинговому піке і його політична сила. Зараз однопартійці Садового переймаються уже не президентськими амбіціями лідера, а необхідністю збереження електорального ядра та імовірністю проходження до парламенту наступного скликання. І прагматичний розрахунок вказує на те, що представник «Самопомочі» має бути представлений в виборчому бюлетені на президентських виборах. Тому участь «Самопомочі» як суб’єкта виборчої кампанії – підготовка до парламентської кампанії-2019.  Адже якщо партія пропустить цю кампанію, в парламенті 2019 року може і не з’явитись. З іншого боку, низький результат на президентських виборах лідера партії Андрія Садового (а він буде таким, судячи з результатів соціологічних опитувань), може негативно вплинути на настрої виборців та результати парламентських виборів для його партії. Одним з варіантів виходу з такої ситуації може стати висування від «Самопомочі» іншого кандидата, приміром, віце-спікера парламенту Оксани Сироїд. Та незалежно від кандидата і союзників, основна стратегія передвиборчої кампанії «Самопомочі» буде будуватись на протистоянні з Банковою. Тож восени Львову варто очікувати чергового загострення  стосунків з центральною владою з боку Андрія Садового та його команди.

Майже галицький «УКРОП»

Похмуру атмосферу останньої сесії львівської міськради розбавили хіба що обранці від «Укропу», які з прапорами святкували три роки від створення своєї політичної сили. Львівським депутатам від УКРОПу і справді є що святкувати, адже за цей короткий період партія від незрозумілого дніпропетровського політичного обєднання російськомовних патріотів імені Коломойського перетворилась на майже галицьку партію. У результаті кулуарної «боротьби бульдогів під килимом» лідером УКРОПу став львівський нардеп Тарас Батенко. А «батьки-засновники» партії Корбан та Філатов розсварились і фактично усунуті від впливу на політичні процеси.

Зараз УКРОП зайнятий захопливою, однак не зовсім зрозумілою для більшості сторонніх спостерігачів, внутрішньою грою в партійні праймеріз. Новоспечений лідер партії зафіксував уже щонайменше п’ять кандидатів на право балотуватись  від УКРОПу на посаду Президента України. Серед «щасливчиків» – і нардеп Віталій Купрій, і багатій, власник «Буковелю» Олександр Шевченко. Зважаючи на наявність вільних фінансових ресурсів та реальні впливи в партії саме останній має найбільше шансів перемогти у партійних праймеріз і стати кандидатом в нардепи від УКРОПУ. Однак вплив львівської «ячейки» укропівців від того ніяк не зменшиться, зважаючи на активність міської організації партії та непримиренну позицію стосовно міського голови Львова.

Протоптана стежина Свободи

Після фіаско на парламентських виборах 2014 року та порівняно низьких результатів на місцевих виборах, націоналісти з партії ВО «Свобода» перегрупувались, змінили стратегію, обзавелися новими партнерами і фактично уже почали підготовку до виборчої кампанії. На відміну від попередніх років,  свободівці не ризикуватимуть з ідеологічними експериментами і не намагатимуться вийти на нові електоральні групи. Парадоксально, але їхня стратегія багато в чому нагадуватиме кроки їх непримиренних опонентів з «Самопомочі»  – це робота з найбільш відданими і послідовними прихильниками та намагання не розтратити електоральне ядро своїх виборців.

Саме з цим пов’язане збільшення агресивної публічної риторики націоналістів, в тому числі і в Львівській міській раді. У базовому для себе регіоні свободівці мають зручного і зрозумілого для себе і своїх виборців опонента  – Андрія Садового. І саме тому міський голова Львова і далі буде уособленням  майже інфернального зла в риториці восьми депутатів від свободи у львівській міськраді.

Однак, цього разу окрім суто політичної боротьби між націоналістами та Садовим, львів’яни бачитимуть посилення ще одного компонента – вуличних методів боротьби. Останні скандали, пов’язані з молодиками в формі «Національних дружин» (віднедавна – це соратники, підозрюю – не зовсім бажані для львівських свободівців) та молодіжного крила «Свободи» – ГО «Сокіл» – первістки нових методів боротьби з Садовим. І якщо в політичній сфері Андрій Садовий, як власник потужних медіаресурсів навчився опонувати суперникам, то проти регулярних штурмів міськради молодиками в одностроях він наразі безсилий.

У порівнянні з «великими» колегами, Українська Галицька Партія, яка не має розвинутої всеукраїнської структури і потужних спікерів, залишається клубом галицьких інтелігентів з політичним ухилом. На тлі підвищення агресивної риторики інших партій, УГП ризикує просто загубитись в хорі такої зручної для більшості партій критики міського голови Львова. Відтак стратегія політичного позиціонування, побудована виключно на протистоянні з міським головою Львова, яка досі сприяла цій партії, може зіграти злий жарт. Звичайно, партія  братиме участь в парламентських, а можливо – і президентських виборах. Однак розраховувати на вагомі результати на всеукраїнському рівні партії, яке апелює до цінностей лише одного регіону навряд чи варто.

Через півтора роки політичний ландшафт України кардинально зміниться. Партії, які сьогодні є найбільш впливовими, можуть взагалі зникнути з політичної мапи. І цей процес багато в чому визначатиметься, в тому числі і львівськими політиками.