Сьогодні – Різдво Івана Хрестителя

У східних слов’ян і народів Прибалтики це свято за часом збігалося з язичницьким святом літнього сонцестояння, тому з’явилася ще одна назва – Івана Купала

     904  

Івана Хрестителя вважають найбільшим святим після Діви Марії. Про нього Ісус Христос казав: «Серед народжених жонами не поставав пророк, більший від Івана Хрестителя» (Лк.7:28).

Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкують аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Івана Хрестителя після Богоявлення. Різдво святого Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.

З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами – його називали «світлим торжеством» і «десницею Сонця правди». На початку IV століття свято було введене у християнський календар.

За старозавітнім вченням, перед приходом Месії мав явитися його попередник – предтеча, яким, відповідно до пророцтвом Малахії (Мал. 4:5), вважають пророка Іллю.

У християнстві вчення про провісника Спасителя-Месії – Ісуса Христа – пов’язане з образом пророка Івана Хрестителя, який відновив і продовжив служіння святого Іллі.

Коли Іванові виповнилось 30 років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі – в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки і вади тогочасного суспільства і закликав людей до щирого покаяння і навернення, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Його зовнішній вигляд також відповідав описам вигляду пророка Іллі: він носив одяг з верблюжого волосу, підперезаний шкіряним ременем, а їжею йому служили сарана і дикий мед (Мк. 1:10-16).

Проповідь Івана була настільки сильною і переконливою, що навколо нього невдовзі почали збиратись учні, які заснували общину його послідовників. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іван вибрав добре відомий тодішнім іудеям старозавітній обряд хрещення – омиття у воді й занурення у неї (звідси і його ім’я – Хреститель). Прийняти хрещення від нього прийшов і Ісус із Назарету. Тим самим Іван Предтеча, котрий виконував роль своєрідного з’єднувального «містка» між Старим і Новим Завітами, проклав шлях служінню і вченню Ісуса Христа, а затим – діяльності заснованої Ним новозавітньої Вселенської Церкви Сходу і Заходу.

У слов’янських народів із часів язичництва на початку липня (в кінці червня) святкували день літнього сонцестояння. Цього дня відзначали свято сонця, плодів і врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після його сходу вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі – це додає здоров’я та краси.

Також цього дня люди розводили вогнище, яке було символом сонця. Його розкладали на березі річок чи озер, через нього стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парами: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалося за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, щоб очиститися. А та пара, яка стрибала через вогнище і не розірвала руки, буде назавжди пов’язана.

Згодом це свято почали пов’язувати з ім’ям язичницького бога Купала, який був богом земельних плодів. Відтоді головними атрибутами свята стали Купало й Марена. Згідно зі слов’янським міфом, Марена – зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Купало ж – символ родючості та достатку. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалася: робили опудала — Купала з вербової гілки, яку прикрашали квітами та стрічками, а Марена – опудало із соломи, одягнене у жіночу сорочку. Потім навколо цих опудал водили хороводи та співали купальські пісні.

Досхочу натанцювавшись навколо «Купала» й «Марени», молодь урочисто спалювала їх або топила. Після цього дівчата тікали від хлопців, щоб ворожити. Плели віночки, до яких прилаштовували свічки, та пускали на воду. Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці,– то ще дівуватиме, якщо ж потоне – взагалі не вийде заміж. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то це означає, що туди дівчина заміж піде.

Хлопці ж чудово знають, що цієї ночі дівчата ворожать на судженого, часто підстерігали кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби наздогнати потрібний вінок. А вже наступного дня похвалитися перед коханою здобутим вінком.

Існує легенда, що цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважають, що той, хто побачить цю квітку, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо – таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря – вона впаде просто на те місце, де закопаний скарб.

За матеріалами acc.cv.ua