Лесь Панчишин: «Не називатиму свій стиль «панчишинізмом»

Про те, як це – бути художником в Україні, звідки черпати натхнення, і чому за кордоном більше цінують українське мистецтво
   Святослав Драбчук   998  

У підлітковому віці він, як і тисячі інших дітей, шукав способи самовираження у різних напрямах: відвідував гурток народних танців, займався живописом та скульптурою, професійно грав у міні-футбол. Та коли прийшов час робити вибір, він обрав живопис.

Про правильний вибір

У дитинстві я хотів бути скрипалем, як мій брат – Остап Панчишин. Але, на моє щастя, пішов у художню школу. Паралельно – професійно займався міні-футболом у команді СК «Енергія». Та коли настав момент, що потрібно вибрати щось одне, я обрав малювання і вступив у коледж імені Труша на спеціальність художня кераміка. Та оскільки все своє свідоме життя я малював, то ще тоді поставив за мету стати живописцем.

Зізнаюсь чесно: на початках мене взагалі було важко змусити щось робити. Та коли я вже починаю, то завжди занурююся у справу з головою. Після вступу  в коледж, я думав: буду собі малювати, одразу стану художником…  Та насправді – усе далеко не так просто. Спочатку потрібно вивчитись, здобути відповідну освіту, і аж тоді ти бачиш – твоє це чи ні.

Про участь у  Slava Frolova-Group

Проект Slava Frolova-Group (ініціатива, створена для підтримки молодих художників України – ред. ) був для мене хорошим стартом. Саме там молоді художники часто вперше показують свої роботи на виставках у великих галереях. І насправді дуже приємно, що мене помітили і взяли туди. Можливо, саме там на психологічному рівні  я чи не вперше зрозумів, що те, що я роблю, комусь потрібно.

Про власні виставки

Пізніше, маючи вже певний досвід, я почав сам організовувати виставки. На це, звичайно, йде набагато більше часу, бо фактично – ти сам усім займаєшся. Та з іншого боку – я почав працювати над персональними виставками, які набагато важливіші. Бо на таких заходах  ти сам себе представляєш, формуєш певну концепцію і дотримуєшся її, намагаєшся сказати й донести своїми роботами щось важливе.

Про Америку і мистецтво

Зі своїми картинами я їздив у Штати. Одна виставка була в Чикаго, інша – у Нью-Йорку. Це те, до чого я йшов. Тепер із тим досвідом, який у мене є, я більш прискіпливо обираю, де виставлятись, і куди подавати роботи… Для мене важливо, щоб люди одразу впізнавали почерк на картинах.

Мої роботи – експресивні й ефектні. А щодо напряму, я думаю, що встигну попрацювати ще не в одному. Зате точно можу сказати, що не називатиму свій стиль «панчишинізмом».