Проти кого спрацює союз Гриценка та Добродомова?

Незважаючи на те, що представники нещодавно оголошеного об’єднання Дмитро Добродомов та Анатолій Гриценко, запевняють, що основним своїм опонентом вважають чинного Президента, такий союз найбільше шкоди може завдати лідеру президентських рейтингів Юлії Тимошенко.
   Віктор Біщук   1085  

У понеділок у Львові на публічній презентації лідери партій «Народний Контроль» Дмитро Добродомов, «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко та політичного руху «Альтернатива» Єгор Фірсов оголосили про створення платформи «Народна Довіра» для спільного походу на президентські та парламентські вибори.

«Ми ухвалили відповідальне рішення. Тепер «Громадянська позиція» і «Народний контроль» – на одній платформі, в одній команді, яка спільно пройде і президентські, і парламентські, і місцеві вибори», – наголосив Анатолій Гриценко.

Політики наголосили, що наразі мова не йде про об’єднання в одну партію, однак «Народна довіра» буде відкрита для інших політичних сил та громадських об’єднань.

Нарешті – прохідний

Анатолій Гриценко дуже довго мав імідж «самотнього вовка» української політики. Ще в 2010 році він відмовився підтримувати когось з основних кандидатів виборчих перегонів та самостійно взяв участь у виборчій гонці. Його виборча кампанія запам’яталась хіба що білбордами з жалісливим слоганом про «Першого непрохідного кандидата». Однак тоді ставка на статус жертви не спрацювала і кандидат отримав всього 1,2% голосів виборців.

Пізніше, в 2012 році він став третім номером списку «об’єднаної опозиції», ставши таким чином народним депутатом за списками «Батьківщини». Однак в січні 2014 року, в розпал акцій протесту на Майдані він різко розкритикував колег по фракції за мляву позиції стосовно влади , і, в результаті поплатився депутатським мандатом.

Уже після Революції Гідності Лідер «Громадянської позиції» залишився вірним собі, висунувши власну кандидатуру на пост Президента України. Незважаючи на суттєве зростання рейтингу, Гриценко залишився позаду основних кандидатів, набравши 5,48% і зайнявши четверту позицію.

Напередодні парламентських виборів 2014 року партії Гриценка «Громадянська позиція» пророкували третє місце з результатом близько 10%. Здавалося б, для того, щоб нарешті отримати перший реальний результат Анатолій Гриценко зробив все необхідне: залишився осторонь скандалів, пов’язаних з новою владою, заключив іміджево вдалий союз з «молодими обличчями» з Демальянсу і Центру протидії корупції, навіть встиг приміряти на себе перспективний імідж непримиримого критика влади. Однак в результаті партія отримала лише 3,10%, опинившись таким чином, поза парламентом.

Навіть під час акцій протесту під проводом Саакашвілі восени  2017 року, коли не взяти у них участі для кожного українського опозиціонера було б просто непристойно, саме Гриценко першим відмежувався від опального грузина, ніби між іншим заявивши про таємну переписку Саакашвілі та Порошенка.

Така тактика нарешті принесла свої плоди в 2018 році, коли рейтинги Гриценка несподівано для багатьох стали стрімко зростати аж поки не «винесли» Анатолія Степановича на другу сходинку лідерів симпатій українців. Такий (щоправда, доволі умовний та відносний) успіх не міг не надихнути зазвичай обережного Гриценка на радикальніші кроки. І ось в ефірі одного телеканалів Гриценко натякнув, що розглядає себе, як ту політичну фігуру, навколо якої мали б об’єднатись усі інші політики під час президентських виборів 2019 року. Такий політичний нарцисизм може зіграти злий жарт і з самим Гриценком і з іншими учасниками політичної гонки, що позиціонуватимуть себе як опозиція до чинної влади.

Несподіваний результат політичних маневрів «Народного контролю»

Натомість, шлях до союзу з Гриценком нардепа Дмитра Добродомова та його політичної сили «Народний контроль» був більш звивистим. Партія була створена напередодні місцевих  виборів 2015 року як спільний проект волонтерів та журналістів на базі однойменної телепередачі. Багато експертів тоді натякали, що «Народний контроль» створений на замовлення Банкової для того, щоб відбирати голоси в базовому Львівському регіоні від партії міського голови Львова Садового «Самопоміч».

Після виборів 2015 року потреба у ручних конкурентах на Банковій відпала. Тому партія подалась у самостійне плавання. В лютому 2016 року в ЗМІ з’явилась інформація про співпрацю «Народного контролю» і  «Батьківщини» щодо «повалення» Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Лідери двох фракцій Добродомов та Тимошенко почали дедалі частіше з’являтись під час різноманітних політичних акцій, роблячи синхронні  заяви, спрямовані проти владної команди, що дало підстави робити припущення про майбутній політичний союз НК та Батьківщини.

Однак пізніше лідера «Народного Контролю» усі частіше стали помічати в компанії екс-голови Одеської обладміністрації, а на той час – найбільш яскравого опозиційного політика Михеїла Саакашвілі. Добродомов – один з народних депутатів, які отримали звинувачення в незаконному перетині державного кордону під час скандального повернення Саакашвілі в Україну у вересні 2017 року.

Про, назвемо це так, різноманітність політичних інтересів Народного контролю свідчить і щонайменше, дивна позиція членів цієї партії на Львівщині. Так, у Львівській обласній раді соратник Добродомова Андрій Білоус, попри декларовану опозиційність «Народного контролю» на всеукраїнському рівні, є заступником голови облради, представника провладної партії Олександра Ганущина. І зайняв він цю посаду після того, як її позбулась висуванка «Самопомочі» Парасковія Дворянин. Врешті, якщо врахувати, що другим заступником Ганущина є представник «Громадянської позиції» Володимир Гірняк, після об’єднання політсил голова Львівської обласної ради виявиться в «щільному оточенні» опозиціонерів-однодумців. У Львівській міській раді, натомість, відповідно до нещодавнього дослідження ГМ «Опора» депутати від «Народного контролю» найчастіше голосують в унісон з провладною в ЛМР партією Самопоміч.

Відтак, союз Народного Контролю та Громадянської позиції виявився несподіванкою, попри очевидну потребу і перших і других в соратниках для успішного походу на президентські і ще більше – на парламентські вибори.

Проти кого союз?

У своїй публічній риториці уже доволі давно і Гриценко, і Добродомов основним об’єктом критики обрали чинного Президента Петра Порошенка. Чинна владна команда представляє собою аж надто зручного об’єкта для критики. Тож і під час учорашніх виступів політики раз-пораз  звертались до викривально-звинувачувальної риторики на адресу Порошенка. І основною підставою свого об’єднання назвали недопущення повторного обрання Порошенка на посаду Президента навесні 2019 року. Формально і Гриценко і Добродомов очолюють партії, які уже давно заявили про свою опозиційність до парламентської коаліції та президента.

Однак насправді такий союз не те що не позбавляє, але навпаки – додає Порошенку шансів вдруге зайняти найвищу посаду в країні.  Адже за усіма оприлюдненими рейтингами лідером симпатій українців залишається Юлія Тимошенко. Натомість, чинний Президент займає  (за різними версіями) від третьої до п’ятої сходинки рейтингів. Крім того, за рік до виборів кількість тих, хто не визначився, становить близько 30%. І якщо б Анатолій Гриценко публічно підтримав Тимошенко на президентських виборах, це дало б гарантію стовідсоткової перемоги Тимошенко. Натомість, чим більше кандидатів з умовно опозиційного демократичного табору буде заявляти про наміри балотуватись в президенти, тим менша імовірність, що лідери рейтингів зможуть «добрати» відсотки з числа тих, хто ще не зробив свого вибору. За умови, що Юлія Тимошенко, водночас,  має один з найбільших «антирейтингів», можливість залишитись без додаткового ресурсу голосів є вкрай загрозливою для неї.

Відтак, один з сценаріїв, що роблять хоча б ймовірним потрапляння Порошенка в другий тур виборів – розмивання голосів, що могли б бути віддані за лідера рейтингу. І якщо зважати на такий сценарій, висунення третього (а за деякими опитуваннями – другого) за рейтингом кандидата, яким є Гриценко – найбільш оптимальний сценарій для Банкової. Високі рейтинги лідера «Громадянської позиції» в цьому випадку – така собі гра на самолюбстві Гриценка, щоб схилити його до самостійного походу на вибори. І ще краще – якщо його підтримають ряд «дрібних» політиків та партій, щоб сформувати ілюзію всенародної підтримки «нарешті прохідного» Анатолія Гриценка.