Дизайнер вулиць

Активіст Олександр Шутюк не лінується збирати кошти, купувати саджанці, а ще постійно дбати, аби їх не нищили байдужі
   Святослав Драбчук    2183  

Завдяки його зусиллям з’явились сакури на вул. Гороцькій, дерева на проспекті Чорновола, вул. Курбаса, а львів’яни поволі звикають, що зелень посеред доріг – норма.

Про те, чому взявся озеленювати місто, які дерева любить найбільше та що робить, коли дізнається, що дерево зламали, далі у розповіді від справжньої Людини дії – співорганізатора багатьох спільнокоштів для озеленення львівських вулиць, урбаніста, громадського активіста та блогера Олександра Шутюка.

Про перші спроби змін

Буває так, що ходиш вулицями і бачиш: отут воно могло б бути трошки не так, як є, і там теж могло б бути по-іншому. У якийсь момент, вміючи малювати в 3D, я почав у вільний від роботи час робити якісь свої візуалізації та бачення, викладати їх в інтернет. Далі – хтось щось прокоментував, десь поширив… І якось воно так «покотилось».

Якщо ж говорити про наш перший спільнокошт, який стосувався вулиці Городоцької, то збоку це, мабуть, виглядало трохи дивно. Якісь люди, невідомо хто взагалі, десь в інтернеті пишуть: а скиньте нам грошей, ми тут якісь дерева посадимо. Це схоже на якийсь «розводняк» трохи більш ніж повністю. Так упродовж 3,5 місяців ми збирали 20% від початкових «наполеонівських» планів. Але не досягнули плану «максимум». Зате план «мінімум», а це висадка 11 дерев, ми подужали і реалізували. Це вже було щось таке, що можна побачити, і чого можна торкнутись руками: гроші перетворились у дерева, які четвертий рік ростуть і квітнуть. Це дало поштовх не лише нам, а й місту. Бо питання висадки дерев у Львові до того на порядку денному не стояло. У нас було буквально кілька випадків за всю історію із часів незалежності, коли отак на вулицях великими партіями висаджували дерева.

Про догляд

Посадити дерево – це, насправді, важливо, але і далеко не все. За ним треба слідкувати впродовж перших кількох років розвитку – уважно і регулярно. Це запорука того, що воно виросте правильно, не загнеться, не засохне і буде нас тішити вже великою кроною, коли сформується, адже на початках воно дуже вразливе і нестабільне. Звісно, щодня я цього не роблю, але загалом стараюсь слідкувати, особливо навесні.

Про вуличних вандалів

Коли перший раз ламають дерево, яке ти садив, це так… неприємно, м’яко кажучи, і дуже прикро… Зате коли таке стається вдруге – це так само прикро, хоча вже розумієш, що це якийсь статистичний відсоток, через який ти маєш пройти. Тобто так чи інакше – від цього нікуди не подінешся. Люди є різні, ситуації бувають різні… Таке життя. Але якщо ти можеш цьому запобігти, купуючи більше дерево, яке має товстіший стовбур, то це потрібно робити.

Загалом у світі це – загальноприйнята практика: коли висаджують дерева, то сформованими, тобто такого розміру, що в них обхват стовбура десь до 20 см. Це достатньо велике дерево, яке вже має вигляд і одразу робить вулицю більш затишною, дає той ефект, який від нього очікують. І плюс – воно більш «вандалостійке». Звичайно, при великому бажанні пошкодити і поламати можна, мабуть, будь-що. Але до цього вже треба докладати більше зусиль. А оскільки люди ліниві, то, може, хтось передумає і не буде цього робити.

Про мету спільнокоштів

Цим спільнокоштом ми хотіли показати, що дерево – це не такий маленький «патичок», який дуже люблять висаджувати навесні під час суботників. Знаєте, є така дуже популярна розвага. І якщо подивитися на фото, то це частенько щось таке тоненьке й нещасне, і дуже великий відсоток того, що воно взагалі не доживе до наступного року, бо його разом із травою скосять. А якраз ті дерева, які ми почали садити, уже більшого розміру – із професійних садових центрів, які одразу мають три-п’ять метрів висоти та досить великий обхват стовбура. І от якраз цим ми намагалися показати і місту, і людям взагалі, і тим, хто цим не цікавиться, але може побачити вже на вулиці і порухати дерево руками, що це отак-от має виглядати, що це отак – правильно.

Про сентимент до платанів

У мене зараз виник сентимент до платанів. Це велике та потужне дерево. І воно гарне тим, що дуже призвичаєне до такого клімату, який є у нас. Воно більш південне, добре витримує посуху, не є дуже вибагливим до вологи. Бо от є такі дерева, які наче і нашої кліматичної смуги, але їх треба дуже регулярно поливати. А у нас із цим проблема. Скажімо, в мене немає своєї власної діжки на колесах, якою б я міг щодня проїжджати і це все поливати. А якраз платани таке добре витримують. Це показали ті 30 дерев, які ми висадили просто в один ряд – притому, що умови в них дуже складні, адже це фактично загазовані проспекти. Вони навіть на осінь дуже гарно виглядають. А от деякі дерева – видно, що від спеки, від тієї загазованості стають аж втомленими, листя вкривається пилюкою і видно, що щось із ними не так. А ці – вони навіть восени, коли от-от піде сніг і вдарить мороз, мають зелене, соковите листя.

Про постійне навчання

Озираючись на кілька років назад, я зараз багато що не робив би вже так, як тоді. Тобто воно як прецедент спрацювало, але в подальшому треба враховувати значно більше нюансів, читати різні розумні книжки, де пише, що оце дерево – не любить бути в тіні, а оце – поряд із іншим рости не хоче. Тобто є безліч нюансів. Але скільки ці книжки не гортай, завжди виникне якийсь новий. Це постійне навчання та вдосконалення.