9 травня: на вістрі «русского міра»

Сьогодні українці змушені протистояти російській парадигмі «великої вітчизняної війни» і, відповідно – 9 травня,  як складової  пропагандивної гібридної агресії. Вибір українців дуже простий та очевидний  - або «русскій мір», або власне майбутнє
   Віктор Біщук   930  

Фото: Уніан

9 травня у Львові цього року пройшло навдивовижу мирно. Потроху відійшли в минуле роки, коли в заворушеннях в ці дні брали участь сотні людей, новини про скандальні події розлітались по всій Україні, а до Львова з’їжджались знімальні групи телеканалів  з усієї України.

Натомість, сьогодні за виключенням швидше курйозних випадків, відзначення дня пам’яті жертв Другої світової війни  відбулось без інцидентів. Кілька десятків представників ветеранських організацій мирно покладали квіти до могил, поводячись тихо та навіть обережно. На відміну від минулих років, не було спроб підпільного пронесення червоних прапорів, екзальтованих промовців та молодцюватих «ветеранів».

Представники правих організацій, для яких відвідування Пагорбу слави та Марсового поля 9 травня стало такою ж традицією, як і для ветеранів віддаля спостерігали за подіями. Поряд чергували представники міліції, яким сьогодні залишилась роль пасивних спостерігачів.

Очевидно, що нинішнє 9 травня у Львові – приклад того, як мають проходити заходи в цей день, коли усунути фактор провокацій – під якими б прапорами вони не відбувались чи з яких би кабінетів не інспірувались.

В 2010 – 2011 роках, коли  події 9 травня у Львові сколихнули всю Україну, роль влади (тоді – Януковича) була очевидною для всіх. Для того, щоб мобілізувати електорат на Сході України, команда Януковича (не без допомоги місцевих функціонерів) підгодовувала примітивну провокацію, яка тим не менш, увінчалась успіхом. Кадри з відео, на яких розлючені праворадикали розгойдують автобуси з ветеранами, що з’явились у Львові невідомо звідки в таких кількостях за повної бездіяльності правоохоронців зробили свою справу. Львів постав перед наляканими східняками ледь не лігвищем неонацизму, і лише «міцний господарник» Януковича міг дати раду з грізними націоналістами.

Політика протиставлення мешканців регіонів, якою успішно користувались  технологи Януковича виявилась однією з причин війни на Сході України. В цій стратегії, руйнівній для України, дата 9 травня була ключовою складовою. Після десятків років радянської, а пізніше – проросійської пропаганди найстрашніша трагедія людства неймовірним чином перетворилась в предмет хворобливої гордості для мільйонів «радянських» людей. Після розвалу Радянського Союзу і особливо – з приходом до влади Путіна, 9 травня та участь в Другій світовій війні для росіян стало своєрідним політичним фетишем, навколо якого кремлівські пропагандисти сьогодні формують новітню концепцію «Русского міра». Відношення до ролі країн в цій війні, навіть ставлення до дати завершення другої світової є ключовим фактором самоідентифікації для цієї ідеологічної конструкції. Друга опора цього образу – російська мова. Якщо віриш у «великого переможця фашизму Сталіна», підтримуєш «священну боротьбу радянського народу проти Гітлера», святкуєш 9 травня а не відзначаєш день пам’яті 8 травня (разом з усією Європою), і ще й розмовляєш російською  – значить, ти свій.. Байдуже, що більшість фактів, які визначають легенду «великої перемоги» є антиісторичними – на кшталт «георгіївської стрічки» як символу перемоги. Справжні віруючі не потребують ані доказів, ані історичної достовірності, більше того – вони войовниче налаштовані проти всього, що піддає сумніву об’єкти їхньої віри. Саме тому неможлива будь-яка дискусія з істинним прихильником «9 травня», тому усі акти примирення можливі лише на віддаленому академічно-науковому рівні, але аж ніяк не визнаватимуться адептами «перемоги 9 травня». Принаймні, до того часу, поки надпотужна російська державна пропаганда не перестане витворювати цей міф для внутрішнього споживання.

Після Революції Гідності та зміни влади, потреба в заграванні з східним електоратом, експлуатуючи міф 9 травня для тих, хто зайняв кабінети на банковій та Грушевського відпала.  На зміну політиці роз’єднання прийшла об’єктивна потреба консолідації нації. Однак в Україні залишилось надто багато політиків, які охоче спекулюють нав’язаними міфами.  Надзвичайно спокусливою є можливість і далі експлуатувати майже незнищенні стереотипи, які десятиліттями нав’язувались державою.  І тому з’являються на дорогах біл-борди з привітаннями з перемогою у «великій вітчизняній», а на центральних телеканалах транслюються концерти, наповнені гаслами, що дублюють російську пропаганду.

Однак сьогодні очевидно і зрозуміло кожному, що дата 9 травня  – один з інструментів нав’язування Росією спільного культурного та історичного простору усім сусіднім народам, українцям в першу чергу – «русского міра», за яким неодмінно приходять російські окупанти. І тому вибір України сьогодні є очевидним. На зміну 9 травня, як даті, що об’єднує «колишніх радянських» – ще один міф – «один народ» приходить відзначення Дня пам’яті жертв другої світової війни 8 травня разом з усім цивілізованим світом. І це не про календарні дати. Це про право української нації на власну історії та, зрештою, на власне майбутнє.