Костянтин Тімохін: «Сучасний музикант повинен дивитися у всіх напрямках»

«Все про валторну» – концерт під такою назвою 24 березня відбудеться у Львівській обласній філармонії
     2173  

Соліст та спеціальний гість вечора, Костянтин Тімохін – концертмейстер групи валторн в Базельському камерному оркестрі, у Швейцарії. Як соліст він регулярно виступає з Оркестровим Ансамблем Каназава (Японія), «Лє Мюзісьєн дю Лувр» під керівництвом Марка Мінковські (Франція) та «Джардіно Армоніко» (Італія) під керівництвом Джованні Антоніні. У Львові Костянтин Тімохін виступить з Академічним молодіжним симфонічним оркестром “INSO-Львів”, а напередодні концерту, 22 березня також проведе безкоштовний майстер-клас для валторністів.

– Костянтине, програма концерту 24 березня дуже різноманітна: різні композитори, різні епохи. Чи це ви обирали програму і, якщо так, то за яким принципом взяли до неї ці твори?

– Класичний концерт, увертюра, симфонія, концерт з солістом – мені здається людям трохи приїлися такі програми. Хочеться чогось нового. Є відомі солісти як Чечілія Бартолі чи Соль Габетта. Вони готували концерти з геніальними творами, які були забуті і ніколи не потрапляли до звичайних програм. Це мініатюри, які майже ніколи не виконують. Тому в мене виникла ідея зібрати разом такі твори — і народилася програма «Все про валторну». Вона, як опера, має зміст, який відображено у назві.

– Вона розповість про розвиток музики для валторни?

– Це не лише про розвиток. Перш за все, я хочу донести до публіки геніальні твори. А історичний розвиток валторни та музики для неї – це як наскрізний сюжет.

– Цю програму ви підготували спеціально для львівського концерту чи вже презентували її раніше?

– Ідея виникла в мене кілька років тому. Я готував програму вже давно – і у Львові вона прозвучить вперше. Потім повезу її до Швейцарії – в Базель та Лугано. Після Львова я їду одразу до Одеси і там виступатиму з квартетом зі схожою програмою.

– А який твір буде родзинкою вечора?

– На мою думку, це твій американського композитора Кері Тьорнера Соната для валторни і струнного оркестру. Ця композиція зображає, як валторну використовують в сучасній музиці, у саундтреках до голлівудських фільмів.

– Також перед концертом, 22 березня відбудеться ваш майстер-клас. Розкажіть трохи і про нього.

– Цей майстер-клас розрахований і на молодших учнів, і на студентів. Мені здається, що валторна – інструмент, який зараз мало хто починає освоювати в Україні і є певна криза. Потрібно працювати з валторністами, тож я хочу показати їм те нове, що зараз є у світі та дати поштовх, щоб люди більше поважали цей інструмент і щоб молоді музиканти починали грати на ньому.

– А чим спричинена така криза з валторністами?

–Займатися грою на скрипці, фортепіано чи навіть трубі – відносно легше, ніж освоювати валторну. Цей інструмент, з якого важче видобути звук. Також проблемою є сам інструмент. Навіть дитяча валторна коштує великі гроші. Багато інструментів, які залишилися ще з часів Союзу, зараз вже непридатні для гри. Зараз в Україну масово завозять китайські валторни, але на них просто неможливо грати.

– З огляду на те, які складнощі з освоєнням валторни є в Україні, повернемося до виток вашої кар’єри: як ви почали грати на цьому інструменті?

– Мій старший брат грав на скрипці. За радянських часів робота музикантом була престижною. Тому мама відвела мене у музичну школу, спочатку – також на скрипку. Коли я обрав валторну, мені пощастило – я мав геніального викладача. Андрій Кирпань фактично «зробив» мене. Ми займалися по 5-6 годин на тиждень. Я тоді був не дуже працьовитим, але він дав мені поштовх і натхнення, тому я почав грати й займатись як належно.

– А чому та як ви вирішили продовжити навчання у Швейцарії?

– Це був щасливий випадок. На початках мені здавалося, що я дуже гарно граю. За часів Союзу нам же казали, що ми найкращі. Я повірив у це і поїхав на міжнародний конкурс до Женеви. Там зіграв добре, але мені розповіли, що так у світі вже не грають останні років 50. Потім я залишився, бо не вистачило грошей на квиток на потяг до аеропорту і на додачу я загубив квиток на літак. Потім просто грав на вулицях, але українська діаспора у Женеві дуже допомогла мені. Вони порадили вступити в Женевську консерваторію. Я зробив це, але не міг там залишатися, бо  не було за що жити. Я займався у якомусь підвалі, проте далі мені дуже пощастило. Такого в житті майже не буває! Але до мене прийшли й сказали, що шукають валторніста для Женевського камерного оркестру. І я одразу ж погодився, почав працювати, згодом довів, що можу платити за себе і там залишився у Швейцарії спочатку на навчання, а потім і працювати.

– Ви також вивчали гру на бароковій валторні. Яка принципова різниця між сучасним та історичним інструментом?

– Вони виглядають схоже. Але в історичній валторні висоту нот потрібно змінювати рукою, затуляючи нею отвір. У львівській програмі я гратиму на розі, виготовленому зі справжнього рога антилопи. Виконуватиму на ньому твір Леопольда Моцарта. Потім я гратиму на так званій “натуральний” валторні Моцарта й Сен-Санса, а потім перейду до сучасного інструменту. Тому слухачі матимуть змогу і побачити, і почути, і зрозуміти, чому валторну називають «лісовим рогом».

– Ви дуже багато концертуєте і як соліст, і як оркестрант. Яка роль для вас ближча?

– Мені ближча роль соліста. Але валторна відрізняється від інших інструментів, тому кар’єру соліста можна зробити паралельно до кар’єри оркестранта і успішно поєднувати. Все одно в кожному оркестрі валторна в певному сенсі соліст.

– Зараз ви працюєте в Базелі і активно співпрацюєте з іншими оркестрами, зокрема, в Японії. Чи не важко працювати у таких різних локаціях? Що тримає вас на плаву?

– Перш за все, це сім’я, друзі, а також організованість та дисципліна. В поїздках треба бути у формі завжди. Це важко.

– Часто кажуть, що у європейців та азіатів різні підходи до виконавства. А з ким вам легше працювати, враховуючи ваш досвід?

– Мені дуже подобається працювати з азіатами, особливо з японцями. Подобається їхня дисципліна. В мене в колективах завжди багато японців, яких я сам запрошую. Імпонує їхня ментальність. Щодо емоційності, то в них вона справді відрізняється – проте вони просто емоційні по-своєму.

– А чи часто ви з концертами у Львові?

– Востаннє я був у Львові 4 роки тому з брасс-квінтетом. Ми грали прем’єру казки «Михасик-тубасик», яку написав мій брат В’ячеслав.

– А де вам найбільше подобається виступати?

– Мені дуже подобається Концертхаус у Відні, також філармонія в Парижі, філармонія на Ельбі – ці нові зали ще не обіграні, тому там почуваєш себе по-іншому, ніж вдома. В Східній Європі люблю празький Рудольфінум, зал Енеску в Бухаресті, філармонію Варшави й консерваторію Будапешта.

– Розкажіть про ваш інструмент і чи має він якусь історію.

– Зараз у мене два основні інструменти: натуральна і сучасна валторни. Обидві зроблені на замовлення. Сучасна валторна така ж, як і поширені у Європі фабричні інструменти, на них всі грають. Але моя зроблена на замовлення, щоби було якомога зручніше грати. Той же майстер зробив мені копію старовинного інструмента. Я граю на них обох вже 20 років. Це частина мене самого.

– Яка музика для валторни для вас ближча: класика чи сучасна?

– Не можу сказати. Моя спеціалізація охоплює всі напрямки. Мій оркестр грає все. У нас немає такого, щоб ми краще грали певну музику. Мене цікавить навіть техно, хард-рок, треш-рок. Зараз вийде диск з відомою швейцарською ді-джейкою, з якою я записав імпровізацію. Сучасному музиканту, на мою думку, треба дивитися у всіх напрямках.

– А чи є у вас колаборації з українськими композиторами? Чи граєте українську музику?

– Я грав музику Лева Колодуба, а ще є популярні українські твори, які намагаюся виконувати у Швейцарії.

– Що ви могли б порадити молодим музикантам, які хочуть чогось досягнути?

– По-перше, дисципліна. По-друге, гігієна – наш інструмент цього вимагає. По-третє, треба дивитися у всі напрямки, отримувати всю нову інформацію, бути дуже допитливими і цікавитися всім, а не зациклюватися на чомусь одному. Треба бути товариським і навчитися співпрацювати. Здорова конкуренція – це коли ти вчишся в одного і допомагаєш іншому. Якщо ти сам навчишся і навчиш когось – це піде лише на користь.

– А чи був у вас переломний момент, коли ви зрозуміли, що валторна – це справді ваш шлях, справа вашого життя?

– Найважливіше в житті – це завжди родина. Щодо професійного боку, то одного разу я думав, що хочу робити щось інше й не грав на валторні. Я писав музику, робив переклади, вивчав диригування – близько року. І саме після цього усвідомив, що гра на валторні – це найкраще, що я можу робити. Це було 11 років тому. Я зробив  рік паузи – і опісля все пішло набагато краще.