X
    Categories: Інтерв'юНовини

Учасник «Хати на тата»: Все телебачення можна звести до трьох букв – «шоу»

Розповідь учасника другого сезону шоу Михайла Коренева про те, що залишається за кадром

«Львівська газета» поспілкувалася з учасником 3-ї серії 2-го сезону телешоу «Хата на тата» Михайлом Кореневим. Ми дізналась, як відрізняється картинка, яку нам показують з екранів телевізорів, від того, що відбувається за лаштунками зйомок. І до чого варто бути готовим, якщо хочете стати учасником телевізійного шоу-проекту.

– Михайле, розкажи, як потрапив на проект? Як відбувається відбір?

– До мене подзвонив товариш, розповів, що шукають на проект сім’ю, де є хоча б одна дитина, яка вміє говорити, може давати інтерв’ю. І щоб тато був веселий. Основний критерій відбору: персонаж має бути цікавим. Я подумав «чому б і ні». Опісля нам з дружиною, я так розумію, одночасно телефонували з каналу.

– Що запитували?

– Про взаємини в сім’ї, про те, що ми любимо, чим займаємось. Які у нас стосунки в побуті. Вже після цього нас запросили до Києва всією сім’єю. За власний рахунок, адже поки ти не підписав договір – ти кандидат на роль. Ми їздили на кастинг ще на перший сезон шоу. Дружину Любу десь на годину відвели в окрему кімнату, потім мене. З нами там були оператор, психолог, журналіст. Запитання ставили найрізноманітніші: про фобії, про те, чого я не вмію робити. А дружину запитували більше про те, чого вона хотіла б мене навчити, які мої позитивні/негативні сторони, що її в мені не влаштовує. На основі цього потім придумували завдання, деякі пропонувала і дружина. І все. Ми поїхали додому…Чекали, але дзвінка все не було. Десь під закінчення першого сезону нас знову запросили до Києва. З’ясувалося, що на перший сезон нас не взяли, бо «татів-вар’ятів уже було достатньо». Нам сказали: «Ми витримували вашу сім’ю, як хороше вино».

– Як відбувається підготовка до зйомки?

– За тиждень «до» приїжджає троє людей. Вони оглядають квартиру, місто та дивляться, в яких локаціях проводити зйомки. За умовами, має бути достатня площа квартири, аби була окрема кімната, в якій знімальна група могла б розмістити апаратуру. В нас дві кімнати в квартирі, але вдалось домовитися з сусідами. Їх на час зйомок за кошт каналу поселили в готель, і використовували ту кімнату як back room. Тоді я і дружина мали домовитися про вихідні на роботі. Тоді ж ми підписали контракт.

– До слова, про контракт…Які там були умови?

– Я точно пам’ятаю, що за умовами договору ми рік після виходу програми в ефірі не мали права нікому розповідати про зйомки, навіть рідним. Також – жодних згадок у соцмережах чи публікацій фото. Друга умова – якщо я відмовляюся, від зйомок ДО їх початку – оплачую штраф 50 тисяч гривень, якщо відмовляюся щось виконувати вже посеред знімального тижня – 100 тисяч гривень. А виграш на той час був 30 тисяч. Розчаруванням стало те, що цю суму оплачували через банк і зняли податок на майже 9 тисяч (!) гривень… Єдиною умовою зупинки зйомок була б ситуація, яка загрожувала б життю чи здоров’ю дітей. Була ще умова, що не можу користуватись сторонньою допомогою. От коли було завдання спекти яблучний пиріг, я справді не знав, як це робити, але не мав права користуватися ні інтернетом, ні телефоном. Вони хотіли зняти, як викручуватимуся з ситуації. І про кожен свій наступний крок я мав попереджати режисерів, а вони вже казали: можна чи ні робити те або інше. Тоді я пішов на ринок, хоча навіть не знав, які інгредієнти потрібні на пиріг. І казав до продавчинь: «Я куплю у вас ці яблука, якщо скажете рецепт». Так і викрутився…

– У журналістських колах ходили чутки, що насправді ніхто не знімає весь тиждень, а днів три, а потім усе вирішує хороший монтаж.

– У нас зйомки тривали навіть більш ніж тиждень, днів 8. Тоді приїхало 14 осіб знімальної групи (оператори, режисери, психолог, сценаристи)… По квартирі розмістили 6 камер, які писали все 24 години на добу. Крім них, були ще 3 оператори, які ходили всюди за мною. Зйомки не вели тільки тоді, коли було вимкнуте світло. Мій син Ромчик махав останньому оператору ручкою «на добраніч», і той їхав до всіх у готель. Також ми домовлялися про план дій наступного дня, коли знімальна група приїжджає. Здебільшого це була 7 ранку. Писали відео і звук усього, крім прийому душу. Коли нормальна людина прокидається зранку, то йде в туалет чи робити каву, а я насамперед чіпляв на себе звук (петличний мікрофон, який записує звук на камеру, – ред.).

– У твоїй історії був момент, коли ти взяв маленьких дітей у нічний клуб. Ти сам так вирішив?

– На той час ми не залишали дітей самих удома. Старшому сину Юрчикові було тоді 6 років. Та й не все було так, як показали на відео. Насправді ми були там не довше, ніж годину. У програмі подали, наче це відбувалося глибоко вночі, а ми приїхали туди близько 22-ї години. Ми робили цю зйомку, щоб показати одне з трьох місць моєї праці.

– Якщо говорити про сюжет і монтаж. Чи багато відрізнялось у фінальному відео від реальних зйомок?

– Після того, як я побачив «телебачення» з середини, можу звести його до трьох букв – «ШОУ». Глядач бачить дуже поверхневу картинку. Як я вже згадував, на той час працював на трьох роботах, але показали тільки одну з них. Тоді я мав основну роботу, а ведучим на весіллях і в клубах працював додатково. Мене ж хотіли показати як тата-неробу, тому згадку про основну роботу вирізали з інтерв’ю і підмонтували. Також я мав виконати вдвічі більше обов’язкових завдань, але до фінального сюжету потрапили лише 6 із них. В одному із завдань, де я мав навчити Ромчика самостійно їсти, він почав робити це сам відразу, а потім ми почали трохи бавитися… У змонтованому сюжеті все було навпаки. Одне із завдань теж підмонтували. У ньому я мав привчити молодшого сина Ромчика до садка. Але зробити це за день чи два – нереально. Коли в малого почалась істерика, я сказав, щоб міняли завдання, бо травмувати дитину не дозволю. Тоді вирішили зробити сцену, де я нібито виходжу з кімнати, але насправді я залишався за кадром і син мене бачив, але вже спокійно бавився з іншими дітками. Звичайно, в багатьох моментах мені просто не щастило – коли зламалася пральна машинка… я сам собі знаходив пригоди. Частково грав на камеру, адже хотів у проекті випробувати й свої акторські здібності. Бувало, режисери через рацію зупиняли, щоб не перегинав. Але знаю, що багатьом придумують підставні ситуації.

Читайте також: «Міняю жінку»: через п’ять років учасниця вже може розказати правду!

– Одна з таких – коли твій син утік з дому?

– Так. Тоді я виконував завдання схуднути: година бігу і качання пресу. Мене схопила судома. Поки корчився від болю, хтось зі знімальної групи відчинив двері з квартири, і всі почали говорити «де малий?». Глядач дивиться це і думає, що батько такий поганий. Але ніхто не думає, що в цей час дитина не сама, з нею як мінімум оператор, який це все знімає. Ніхто не дав би дитині самій десь піти. Та й Ромчик ніколи сам з квартири не вийшов би.

– Як розподіляють кошти? За що платив ти, а за що – знімальна група?

– За все, що робилося вдома, що стосувалося виконання завдань, платив я. Коли зламалася пральна машинка, то в мене був вибір: викликати майстра (і виграш зменшився б на 5 тисяч) або купити нову. Я купив. Було завдання встановити дітям шведську стінку. Звичайно, я міг скрутити її з дощок, але я ж адекватний батько – взяв гроші, поїхав, купив. Вона ж залишилася вдома. Продукти, якими харчувалися, теж купував я, але знімальна група харчувалась окремо, я тільки кавою, чаєм пригощав. Жили вони теж окремо і за це платили самі. Це стосується також усіх домовленостей про місця зйомок, трансфери тощо. Тобто я платив лише за те, що потім залишалося в мене в помешканні. Коли зустрічав дружину, то отой букет з 70 троянд купила знімальна група. У дружини всі розваги, навчання циганських танців у тренажерному залі та зустрічі з відомими людьми, зокрема Анітою Луценко (багато з цього не увійшло до фінального монтажу) були за кошт проекту «Хата на тата».

– Ти сам придумав саме так зустріти дружину?

– У мене була інша ідея. Тоді популярності набирав Дзідзьо. Я хотів зустріти Любу і заспівати з ним пісню «Я тя кохам». У залі мали б зібратися всі друзі…Ну, мені сказали, що ідея класна, але, видно, було надто дорога для програми, або інша причина, якої я не знаю. Тому запропонували зустріти в центрі міста, подарувати великий букет троянд. Це був вихідний, я видзвонив знайомих, колег з роботи, які зустрічали її і дарували квітку, говорячи комплімент. І потім усі зійшлися навколо, після кодового слова «жінка» всі розійшлись і з натовпу вийшов я. Моєю ідеєю було викинути в кінці квіти. Я розумію, що знімальна група хотіла створити романтику, але і в ній має бути щось моє, авторська лепта. По-перше, Люба не любить троянди, і дарував їх не я. Ми з дітьми подарували їй улюблені хризантеми.

– Життя після проекту… Що змінив цей проект у вашій сім’ї?

– Не скажу, що кардинально щось змінилось, але для мене і дружини найважливіше те, що психологи нам відкрили очі на проблеми зі здоров’ям молодшого сина. На той час він говорив лише кілька своїх звуків. Усі нам казали, що це хлопчик, що скоро заговорить, але насправді була проблема з розвитком мовлення. І ми зараз ще працюємо над цим з логопедами. Величезне дякую за це знімальній групі. Друге: шоу допомогло мені в кар’єрі, адже тепер, коли веду весілля, то мене впізнають і починають розпитувати про участь у шоу. Людям це цікаво. Я розповідаю, жартую на цю тему. Всім весело.

– Ти слідкував за реакціями в соцмережах?

– Так, мене дуже засмутили коментарі. Були й хороші, але були й дуже неприємні.

– Що писали?

– Різне… Як я погано доглядаю дітей, не годую їх, що я неадекватний батько і «як так можна над дітьми знущатися». Тут два варіанти: це пишуть цільово «тролі», або люди дивляться однобоко. Вони не розуміють, що все, що робиться на телебаченні, описується словами «шоу» і «сценарій».

– А як змінилися стосунки з дружиною?

– Спочатку після закінчення зйомок вони навіть були напруженими. Якщо я сприймав шоу як буденність, то вона – радше як «зірковий час». Упродовж періоду зйомок вона жила на кошти проекту, бачила відомих людей, усі виконували її бажання. А вдома – побут… Були навіть такі фрази: «Я не буду прибирати, бо в мене манікюр». То перший тиждень був важким, але за кілька днів усе налагодилося. Щодо змін, то після виходу програми ми трохи розподілили обов’язки щодо дітей, старшого сина віддав на футбол. У побуті все залишилося так само. У мене така філософія: якщо дружині треба в чомусь допомогти, вона каже – і я допомагаю.

Мирослава Іваник: Заступниця головної редакторки