Сьогодні – День святого Валентина

День святого Валентина (Валентинів день, День закоханих) – щорічне свято, яке відзначають 14 лютого
     2201  

Джерело: Ivetta.ua

Назва свята походить від святого Валентина, якого сьогодні вшановує католицька церква.

За переказами, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст.) і, крім основного покликання, займався природничими науками та медициною.

Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію, і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, попри цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й усю родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Окрім того, вважають, що День святого Валентина у християнські часи замінив язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією – на честь богині шлюбу, сім’ї Юнони), яке відзначали щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

До слова, щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував цінності шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський – 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігали в одній із церков Рима. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні – місті, де він колись був пастирем.

Останнім часом поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих святого Валентина зберігаються і в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі. Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року.

Як свідчить о. Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. «У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Відтоді реліквію зберігають у нас. Але в комуністичні часи це замовчували», – сказав священик в інтерв’ю одній із газет.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. Винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одну з тодішніх «валентинок» нині зберігають у Британському Музеї. У США свято відзначають із 1777 року.

Втім у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився – і видужав.

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім’я котрої діставалося таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він – її «Валентином». Це передбачало взаємини протягом року між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем і його «дамою серця» (юнак скрізь супроводжував дівчину, складав їй сонети, грав на лютні тощо).

В Англії існувало повір’я, за яким перший чоловік, що його зустрічала дівчина 14 лютого, мав був стати її Валентином – хотілося їй того чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав’язаними очима.

Італійці у День святого Валентина вважають своїм обов’язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають – «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір’ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають цього дня всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії у День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Японці вважають, що тільки солодкий шоколад здатний передати силу кохання. Саме свято в Японії з’явилося після Другої світової війни. Якщо порівнювати це свято з українським, то в Японії дівчата докладають більше зусиль, аніж хлопці. Кожна дівчина має сама приготувати для коханого шоколадні цукерки і подарувати їх. І навіть якщо бажає подарувати коханому інший подарунок, вона зобов’язана поєднати його з чорним шоколадом або цукерками.

Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.