Лев Скоп: той, хто рятує пензлем

Відомий художник про живопис, ікони і війну
 |  Святослав Драбчук   1184  

Лев Скоп  найбільше у житті переживає, що йому перестануть вірити. І саме тому він займається лише тим, що по-справжньому любить. Грає на гітарі, їздить на війну і пише картини, що «рятують життя».

Про перший творчий діалог

Колись дуже давно, десь у 70-х, я заснував свій перший гурт. Ми тоді грали біт – це стиль музики, який дуже  схожий до теперішнього року. І в кімнаті, де у нас були репетиції, висів великий образ Богородиці Неустанної Помочі (а в нас на Заході образи святих на стінах є й донині). Пам’ятаю, як одного разу я прийшов не так на репетицію, як для того, щоб перемалювати собі той образ. Це було на звичайному картоні. Я не копіював його, а зробив, як тепер кажуть, рімейк. Це був мій перший творчий діалог з Ним як іконописця. А потім наш бас-гітарист відвіз мою перемальовану ікону своїй бабусі в Білорусь. Коли ж повернувся, попросив, аби я ще щось намалював, бо їй дуже сподобалось.

Про іконописців

Іконописець має бути просто нормальною людиною і не робити зі своєї діяльності показухи. Бо створення ікони – це внутрішня молитва. Ви можете вдягатись, як хочете і робити, що хочете, але якщо під час написання ікони ви чуєте ту внутрішню молитву, то будьте певні – вона людям точно сподобається, і навіть може стати чудотворною. Наші іконописці намалювали сотні таких чудотворних образів лише тому, що вони були нормальними, чесними людьми.

Про ікони в окопах

Я, скажімо, можу намалювати квадрат і якісь вуса, й написати там “Ісус Христос”. Це моє право. Люди можуть мене критикувати за це, але як художник – я саме так Його в той момент побачив. Комусь подобається, але більшість кажуть – це не ікона. У таких випадках я ніколи не протестую: якщо ви знаєте, якою має бути ікона, то малюйте. Мій стиль – це діалог між усіма. Я ж малюю не лише ікони, а й різні картини. І на виставках їх можуть бути десятки довкола. Люди ж запитуватимуть – але де ікони? А вони на фронті – в окопах і бліндажах.

Допомога пензликом

У мене, крім війни, немає нічого, і не може бути. Я зараз, як той мазохіст, бо чим більше люди стають байдужими до війни, тим більше я перекладаю це на себе. Зараз хочу купити для військових машину “швидкої”. І тому зранку до ночі малюю, бо потрібно організовувати виставки і продавати картини.  Окрім того, малюю військові прапори, пересилаю на фронт. Туди ж їдуть як окремі ікони, так і цілі іконостаси. Якщо можу допомогти через пензлик, значить це комусь потрібно.

Військові частенько приїжджають до мене в гості, у Дрогобич, і хваляться, що прапори, які я намалював, на передовій жодна куля не бере. На прапорах також малюю образи. Мої ікони часто ставлять в бліндажах і розповідають, що вони там, як джерело енергії. Приходиш втомлений з чергування, і за 20 хвилин втоми майже не відчуваєш. А ще розповідають, що мої ікони рятують при обстрілах. Мені приємно, та добре знаю: рятують не ікони – рятує Бог. Але не перестаю малювати і відправляти їх на фронт, бо в цьому є потреба. А такі розповіді надихають працювати вдвічі більше.

Про майстер-класи для військових

Я почав робити майстер-класи для військових. Тобто воїни приходять у мою майстерню і малюють. Мені приємно їх чомусь навчати, і для них це своєрідна реабілітація. Бачу, що їм подобається малювати, бо вони стають, як діти. А це ж, на хвилинку, дорослі чоловіки! Герої!

Про атмосферу  на «нулі»

Там, на Донбасі, – моя “друга родина”. А до родини в нас на Галичині прийнято ходити в гості. Тому я їжджу до військових на Схід. Та й узагалі: хто там хоч раз побував, уже більше без того не може жити. Ми ж їздимо на «нуль», де крайня точка. Там на кожному кроці небезпека. Але та атмосфера, яка панує серед наших військових в окопах, бліндажах, підкуповує. От тільки повертаєшся додому – одразу ж починаєш планувати наступну поїздку на Донбас. Бо ті поїздки – це емоції і розмови, розмови про все на світі. Але точно – не про війну.

Усі фото з сторінки Лева Скопа у соціальній мережі Фейсбук