X
    Categories: Інтерв'юНовини

Львівський скрипаль-віртуоз підкорює Європу

Недавній випускник Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Назар Федюк досягнув значних висот, до яких прагнуть чи не всі музиканти

Молодий скрипаль здобув відзнаки у понад 20 міжнародних конкурсах. Зараз навчається у швейцарській Лозанні і працює у Бернському симфонічному оркестрі. Після одного з концертів у Львівській філармонії його назвали «львівським Паганіні». Віртуоз розповів про його шлях професіонала, навчальні будні й міжнародний досвід.

– Багато музикантів розпочинають свій шлях за схемою «Батьки привели в музичну школу…» А чи пригадуєте момент, коли відчули, що музика – це ваша «стихія»?

– Складно згадати якийсь один момент. Пошук цієї стихії був довгим і тернистим шляхом для мене. На цьому шляху направляла моя перша вчителька – Огурцова Леся Миколаївна. Я прийшов до неї в п’ятирічному віці. До сьогодні пам’ятаю той день, мою першу скрипку, виступ на першому екзамені і п’єсу, яку я грав. Вчителька підтримувала мене у всіх починаннях, раділа моїм успіхам. Коли мені була потрібна краща скрипка, вона переконала батьків купити перший професійний інструмент, брати участь у конкурсах, рости як музикант і відвідувати майстер-класи у сильніших викладачів. Вона була мені «музичною» мамою. Її життєвий принцип: « Усе, що в змозі робити твоя рука – роби щосили…» став моїм власним. Всі ми приходимо з талантом, потрібно тільки реалізувати себе.

– Як ви переїхали до Швейцарії?

– На мій професійний ріст мав великий вплив професор Віденської музичної Академії Борис Кушнір. Його уроки мали демократичну атмосферу. Він розвіяв твердження, що учень – це раб. Професор Кушнір не казав “роби як я”, а пояснював, як краще. Він пояснював все на світі безліччю способів. Чому саме так варто тримати смичок, і чому саме так варто грати Брамса, Моцарта, твори інших композиторів.

Борис Кушнір  порадив мені продовжити навчання у професора Павла Вєрнікова і відрекомендував  мене маестро. Павел Вєрніков – скрипаль найвищого рівня, неймовірний викладач, студент легенди XX століття – Давида Ойстраха; викладає у Віденській музичній академії і Вищій школі музики в Лозанні (Швейцарія). У Швейцарії довший навчальний рік і, відповідно, більша кількість занять, тож я вирішив вступати саме туди.

– Спочатку було навчання в Україні. Як адаптовувалися за кордоном?

– Навчання кардинально відрізняється тим, що навчальний процес максимально імітує і пристосовує до життя після закінчення закладу. В програмі лише ті предмети, що виводять на новий рівень, глибше і ширше розкривають те, що робиш, а не ілюзорний «широкий розвиток» індивідуума, який пропонують українські навчальні заклади.

Адаптуватися спочатку нелегко: далеко від дому і рідних, нова країна зі своїми особливостями, нові мови (а в Швейцарії їх де-факто чотири – французька, німецька, італійська та англійська). Але з часом пристосовуєшся.

– Розкажіть про проекти та колективи, з якими працюєте, а з ким плануєте?

– Зараз працюю в симфонічному оркестрі Берна і Argovia Philharmonic orchestra. Це високопрофесійні оркестри з сильним підбором музикантів. Конкурси на посаду в ці колективи є потужним змаганням. Адже на одне місце претендують близько 40-50 музикантів з різних країн. Проте робота в таких оркестрах є нагодою співпрацювати з кращими музикантами світу.

– Які ваші критерії успіху?

– Для мене успіх – це відчуття, що ти сьогодні кращий, ніж вчора. Коли  себе переростаєш, відкриваєш нове, займаючись улюбленою справою. Звісно, рухаємось не лише вгору. Часто, щоб зробити один великий крок вперед, відступаємо назад.

– Ви брали участь в численних конкурсах. Що такі змагання дають молодому музикантові? Які з них запам’яталися найбільше й чому?

– Пам’ятаю кожен конкурс. Про більшість з них написав би книжки. Але загалом змагання стимулюють вийти на новий рівень, вивчити нові твори, а також доводити до досконалості вивчені. Адже досконалість не має меж. Інколи є перемоги, інколи поразки, але кожен великий конкурс дає величезний поштовх вгору для рівня музиканта.

Марічка Курило: журналістка