П’ять важливих наслідків прийняття закону про деокупацію Донбасу

Прийнятий парламентом закон про реінтеграцію Донбасу, не допоможе звільнити окуповані території в близькому майбутньому. Однак він підсилює лінію «політико-дипломатичного» звільнення окупованих територій
   Віктор Біщук   3888  

У четвер, 18 січня Верховна Рада України в другому читанні прийняла один з найважливіших законодавчих актів щодо протидії агресії Російської федерації на Сході України. Народі обранці 280 голосами, після триденного розгляду та внесення більше ніж 600 правок, прийняли Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».

Перш за все – прийнятий депутатами закон жодним чином не вирішує питання повернення (реінтеграції чи деокупації) окупованих територій Донецької та Луганської областей. Більше того – він і не планувався як такий, що пропонує оперативні зміни в стратегії України щодо окупації. І наостанок – жоден закон, прийнятий в Україні, не здатен повернути Україні ані Крим ані Донбас. Ті, хто зараз контролюють ці території давно не зважають на будь-які норми чи українського чи міжнародного права. Однак, безумовно, цей закон матиме суттєві наслідки.

По-перше, на законодавчому рівні припинено АТО, події на сході названо агресією, Росію, відповідно – агресором.

В преамбулі Закону з відсилкою до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН вказано, що «…одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частин території України».

Це рішення має стати обґрунтуванням позиції України в міжнародних судах, інших установах. На Росію, як на агресора та окупанта, покладається відповідальність за майно, територію, і основне – за життя мешканців окупованих територій. Як наслідок – усі судові позови в українських та міжнародних судах щодо компенсації шкоди, завданої в ході військових дій, також стосуватимуться Росії.

Антитерористичну операцію (АТО) замінено на термін «заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях».

Саме ці пункти стали основним аргументом, який змусив інші фракції, як би вони не були незадоволені законопроектом, все ж проголосувати за нього. В іншому разі, вони б були тими, хто «не визнав Росію окупантом» з усіма політичними наслідками.

Показовою є реакція, власне, росіян. Наприклад, голова комітету Ради Федерації з міжнародних справ Костянтин Косачов, очікувано, розкритикував прийнятий радою закон, назвавши його таким, що «ставить хрест на мінських угодах»: «Верховна рада України прийняттям одіозного закону про реінтеграцію Донбасу, по суті, поставила хрест на мінських угодах»

По-друге, прийняття цього закону підтвердило продовження лінії, яку обрав Президент та парламентська коаліційна більшість – стратегія повернення окупованих територій політико-дипломатичним а не військовим шляхом. Така позиція неодноразово піддавалась критиці опозицією, яка звинувачувала владу в нерішучості чи змові з Кремлем. Однак позитивне голосування і «Самопомочі» і «Батьківщини» показали, що вони не здатні запропонувати альтернативу владній стратегії. Зрештою, саме така позиція (з акцентом на гуманітарну складову) є найбільш прийнятною і для Заходу. Згода США врешті надати Україні «омріяні» Джавеліни, про яку стало відомо саме напередодні вирішального голосування – яскраве цьому підтвердження. Те, що Закон прийнято в цілому відповідно до ініціативи Президента, дає сигнал Заходу, що саме Петро Порошенко сьогодні залишається основним гарантом в Україні, що узгоджена позиція  України та країн Заходу щодо протидії російській агресії відповідатиме попереднім домовленостям, зокрема. І в рамках Мінських угод.

По-третє, Закон ставить крапку у дискусіях щодо визнання тих чи інших законодавчих актів, прийнятих окупаційною владою чи колаборантами. Жодні правові акти, окрім підтвердження про смерть чи народження, не визнаватимуться Україною. Тобто, після повернення окупованих територій Україні – а рано чи пізно це відбудеться, це розуміють і окупанти і мешканці цих територій, – розпочнеться маса судів та кримінальних проваджень про незаконне заволодіння майном тощо. Також це остання крапка на освіті самопроголошених республік та серйозний удар по  можливості хоча б подоби ведення бізнесу. Ніхто не захоче інвестувати в те, що апріорі буде визнано незаконним.

Натомість, виключення щодо документів про смерть та народження (внесена правкою після першого читання) – сигнал мешканцям окупованих територій та міжнародній спільноті, що Україні небайдужа доля своїх співгромадян на окупованих територіях.

По-четверте, Закон суттєво розширює повноваження Президента. Команда Банкової у властивому їй стилі не могла не скористатись гучним законопроектом для того, щоб не «пропихнути» збільшення повноважень Президента. Так, відповідно до прийнятого Закону, Президент практично одноосібно приймає рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань для стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій і Луганській областях. Також, Президент призначає Командувача об’єднаних сил як керівника об’єднаних сил Оперативного штабу ЗСУ та його повноваження – фактично – головного керівника всіх сил та засобів всіх військових формувань, в тому числі, ВСУ, МВС, Нацполіціі і т.д. безпосередньо в Донецькій і Луганській областях. Якщо раніше для цього Президентові необхідно було рішення Верховної Ради України, то тепер ці рішення приймуться без участі (а то й без відома) обранців. Зрештою, в час активних військових дій таке рішення є доцільним, адже збільшує оперативність і секретність запланованих заходів. Однак, як і з іншими подібними ініціативами, воно має і політичні ризики для Петра Порошенка, адже він бере на себе повну відповідальність за прийняті рішення. Крім того, така норма може містити суперечності з Конституцією, яка не наділяє Президента такими повноваженнями.

По-п’яте,  збільшуються повноваження і структур та повноважних осіб, що беруть участь в «заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях».

Відповідно до нововведень, такі структури – передусім, ЗСУ, Нацгвардія, МВС та СБУ, отримують право застосовувати зброю та спеціальні засоби, затримувати і займатися доставкою затриманих до органів Нацполіції, перевіряти документи у громадян і посадових осіб, а в разі відсутності документів – затримувати їх для встановлення особи; здійснювати особистий огляд, огляд речей, транспортних засобів; право тимчасово забороняти або обмежувати рух транспортних засобів і пішоходів на вулицях і дорогах; право входити в житлові та інші приміщення і використовувати транспортні засоби. На окупованих територіях є абсолютно доцільними та виправданими. Більше того – учасники «заходів», а фактично – війни проти Росії отримують законодавчий захист від можливих судових позовів за свої дії, які відтепер є законодавчо виправданими.

Однак існує і небезпека в тому, що через те, що норми і умови, за яких можливе застосування таких спецзаходів не виписано чітко і вичерпно, теоретично існує можливість, що влада не зможе уникнути спокуси використати спецпризначенців для інших, непередбачених законом цілей.

 

Всупереч критиці, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» не є декларативним, а швидше, базовим або рамковим і має бути уточненим іншими законами чи нормативними актами. Однак негативна реакція в Росії на прийняття цього закону, яка межує з істерикою вказує на його доречність та актуальність.