Рецепт політичного довголіття голови Львівської ОДА

Сьогодні, 11 січня,  Олег Синютка побив рекорд терміну перебування на посаді голови Львівської облдержадміністрації, який раніше належав Петру Олійнику
 |  Віктор Біщук   1299  

Лояльність Києва, хороші стосунки з нардепами та співпраця з Львівською обласною радою – три фактори які забезпечили голові Львівської обласної державної адміністрації рекордний термін перебування на посаді з-поміж інших очільників Львівщини – 1112 днів.

Здавалося б, три роки – зовсім невеликий термін перебування на одній посаді, однак для очільників Львівської облдержадміністрації він виявився практично неподоланною планкою. З 18-ти голів ЛОДА з 1990 року лише двоє –  Петро Олійник за президенства Віктора Ющенка та Олег Синютка  після Революції Гідності – зуміли протриматись на посаді більше трьох років.

Посада голови обласної адміністрації і сьогодні, незважаючи на децентралізацію, залишається найважливішою, і той, хто її посідає – найвпливовішим чиновником (а для Львівської області – і політиком) регіону. Звідти  і велика «плинність кадрів» в кабінеті на Винниченка. Надто багато охочих «порулити» прикордонною областю – від місцевих політиків до нардепів-«важковаговиків». Серед якостей, необхідних тому, хто захоче очолити область, мають бути не лише менеджерські здібності, але й хист політика. Для Львівської області це особливо важливо, адже не один очільник Львівської ОДА поплатився посадою саме через нездатність вибудувати діалог з депутатським корпусом Львівської обласної ради. Це яскраво демонструє період з 2010 по 2014 роки,  коли голова ОДА мав представляти президента Януковича і апріорі перебував в опозиції до обласної ради, що складалась з представників націонал-патріотичних партій. Непокірливі обласні обранці брали кабінет голови ОДА штурмом, оголошували недовіру, забирали приміщення. Відтак, навіть безумовна лояльність до Банкової не гарантувала довгого перебування на посаді, адже нікому не потрібен навіть найслухняніший голова облдержадміністрації, який не контролює і не впливає на процеси в області.

Уже після Революції Гідності призначення головою ЛОДА Ірини Сех стало ілюстрацією політики гасіння пожеж тогочасною тимчасовою владою в Києві.  Представниця ВО Свобода очолила область в основному через інерцію ще «домайданівських» домовленостей між найбільшими партіями, що брали участь в Революції Гідності і було намаганням за будь-яку ціну втримати стабільність в регіонах.

Згодом, коли Президентом України став Петро Порошенко, він почав вибудовувати команду, виходячи з власних, більш довготривалих інтересів. Призначення на посаду першого заступника міського голови Львова Олега Синютки стало несподіванкою для багатьох навіть в президентському оточенні. Як показав час, таке кадрове рішення виявилось геніальним ходом Банкової. Одним ударом у мера Львова, очільника парламентської партії, і найголовніше – третього за підтримкою політика в країні Андрія Садового забрали одного з ключових гравців команди, який курував найскладніші сфери міської господарки.  Водночас, команда президента отримала менеджера, здатного без пафосних гасел чи зайвої політичної риторики налагодити співпрацю з депутатським корпусом та громадськістю області. Загальнополітична ситуація – поглиблення розколу всередині парламентської коаліції, демарш Самопомочі в ВРУ – визначили і стосунки голови ОДА та міського голови Львова. Якщо спочатку кожен з них намагався якомога лояльніше ставитись один до одного, то, особливо після сміттєвої кризи 2016-го року, стало зрозуміло, що «суперництво за посадами» переросло в перманентне політичне протистояння.

Олег Синютка (окрім цілком раціональної та логічної потреби Києва в стабільному західному регіоні) залишається вкрай необхідним на посаді для Банкової і як альтернатива дбайливо вибудуваному іміджу Садового як «міцного господарника». І тому Синютка бере на себе персональну відповідальність за вирішення сміттєвої кризи у Львові (яка, слід зауважити, була створена «стараннями» усіх сторін); разом з Президентом відкриває нові підприємства на Львівщині, перевіряє якість відремонтованих доріг і так далі.

Ще один фактор успішності Синютки – уміння вибудувати конструктивні відносини з народними депутатами від Львівщини. Не в останню чергу через те, що Олегу Синютці, очевидно, вдалось запевнити політиків у відсутності політичних амбіцій, принаймні, в важливих для нардепів округах.

Слід зауважити, що й депутати Львівської обласної ради демонструють незвичну лояльність до очільника облдержадміністрації. Попри присутність нечисельної, однак активної опозиції, більшість в обласному парламенті, керована ще одним представником БПП Олександром Ганущиним стабільно та плідно співпрацює з виконавчою владою ось уже протягом двох років.

Таким чином спільна дія трьох факторів – лояльність Києва, співпраця з нардепами від області та стабільні стосунки з депутатським корпусом Львівської обласної ради – збіг цих трьох чинників надзвичайно рідкісне для Львівщини явище,  дають можливість Олегові Синютці оптимістично дивитесь в майбутнє. Тим більше, напередодні президентських та парламентських виборів.