Ніч на Андрія: ворожіння дівчат і бешкетування хлопців

У ніч з 12 проти 13 грудня в давнину дівчата ворожили на своє майбутнє
 |    2884  

13 грудня християни відзначають свято Андрія на спомин про день пам’яті мученицької смерті одного з дванадцяти апостолів Христових – Андрія Первозваного. За церковними переказами, святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».

Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди цього дня мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання “калити” тощо. Річ у тім, що ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити. Молодь цього дня влаштовувала різноманітні забави. За часів наших пращурів розважалися, зокрема, зборами біля вогнища, розповідями цікавих історій, жартами та різноманітними іграми. Згодом збиралися на вечорниці.

Однією з головних подій цієї ночі і були ворожіння – гадання дівчат на свою долю у ніч з 12 на 13 грудня.

Дівчата брали перстень, галузку мірти, ляльку та паперову квітку, яку самі ж робили заздалегідь. Кожну річ клали під окрему тарілку. Найперше долю вгадували старшій дівчині. Та дівчина, якій ворожили, не мала бачити, як дівчата підкладають під тарілки згадані речі. Їх розкладали й запрошували дівчину вибирати «тарілку», щоб вгадати свою долю. Кожна вибирала лише одну тарілку. Якщо під тарілкою був перстень, то вірили, що дівчина невдовзі вийде заміж; якщо квіточка – то ще дівуватиме; якщо мірта – то незабаром її чекає розлука з милим, а коли витягне ляльку, то матиме зраду від коханої людини.

Ще один простий спосіб ворожіння – на ім’я судженого. На аркушах паперу писали імена хлопців, потім перемішували їх, клали у шапку й наосліп «вибирали собі хлопця». Інший спосіб – дівчина виходила на вулицю та питала у першого зустрічного,як його звати. Яким іменем він називався, таке мало бути і в судженого.

Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата йшли на город, розкопували землю, набирали її в пригорщу, несли до хати й розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; залізо чи цвях – ковалем, скло – склярем. Якщо земля без домішок – буде хліборобом. Ниточка чи стебло – суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

Щодо вдачі майбутнього чоловіка було ще одне ворожіння. Дівчата розкладали на підлогу миску з водою, зерно і дзеркальце. А тоді запускали в кімнату півня. Якщо спершу клюватиме зерно – чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркальце – ледарем, а якщо спочатку нап’ється води – п’яницею.

Цікавим був метод гадання на цибулині. Треба взяти кілька цибулин, на кожній написати ім’я хлопця і поставити у воду. Яка швидше проросте, той і сватів зашле.

Також вірили, що можна побачити свою долю в дзеркалі. Проте такий спосіб ворожіння обирали тільки відважні. Дівчина має бути в кімнаті наодинці. Треба сісти перед дзеркалом, з обох боків засвітити свічки й промовити:

Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З’єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу.

Так треба казати тричі. Тоді відвернутися від дзеркала і з заплющеними очима знову промовляти:

«Святий Андрію, допоможи,
Судженого мого покажи!
Ворожу на свій вінок,
Прошу захисту від зірок!
Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати».

Відтак треба різко обернутися і подивитися на дзеркало, але не жахнутися, коли у відображенні побачиш не Івана, а якогось незнайомого «судженого». Якщо не вдавалося нікого побачити за першим разом, дівчина повторювала ті самі слова тричі. Але якщо й далі нічого не виходило, то слід було чекати до наступного року, бо це означало, що її доля ще десь блукає.

Ворожіння на кавовій гущі. У горнятко насипають кілька ложок натуральної кави, наливають трохи води. Це все треба випити без цукру. Коли ж у горнятку лишалася тільки гуща, його треба було перевернути на блюдце, покрутити, почекати, поки стече вода, а тоді дивитись, які візерунки утворилися на стінках. Але гадали не кожна дівчина сама собі, а передавали горнятко по колу, причому кожна «ворожка» бачила щось інше, а особливо весело було слухати коментарі.

Дуже популярним було ворожіння з балабушками – маленькими пиріжками. Воду для тіста на балабушки дівчата носили ротом, а хлопці в цей час їх смішили. Коли балабушки були готові, до хати заводили собаку. Чию балабушку собака з’їсть швидше, та дівчина першою вийде заміж.

Дівчина переставляла свій чобіт від стіни до порога помешкання і промовляла: «молодець, удовець, буду дівувати». І що з цього примовиться, коли закінчиться шлях – така доля її і чекає. Інший схожий спосіб: дівчата почергово переставляли кожна свій чобіт від вікна до порога – чий перший «добереться» до виходу – та першою вийде заміж.

Ще одне традиційне ворожіння – дівчата йшли по дрова. Дівчина навмання мала взяти оберемок дров, а в хаті порахувати їх. Якщо парна кількість – то матиме пару в наступному році.

Коли вже дівчата лягали спати, то, щоб побачити уві сні свого судженого, ставили під ліжко миску з водою, а на неї клали дощечку чи соломинку (ніби кладка через річку). І так просити:

О дай же, Боже, молодій мені,
Щоб приснився мій суджений в сні.
І Тебе, Святий Андрію,
Я прошу, як умію:
Святий Андрію, допоможи,
Мене сьогодні не залиши!
Ой ти, місточок, та не хилися,
А ти, Іванку, мені приснися.
Перейди річку – биструю воду,
Й веди до шлюбу мене, молоду.

Ще одне гадання називали ворожінням по парі. Коли дівчина лягала спати, одягала одну шкарпетку або одну рукавичку чи одну сережку – загалом одну річ з пари. Про себе повторювала тричі: «Другу в коханого забула, уві сні поверне». Саму ж пару клала під подушку. Хто уві сні принесе цей предмет, той і є судженим.

Уночі проти Андрія дівчина, лягаючи спати, клала під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, значить, це і є майбутній наречений.

Калита й парубоцькі бешкети

Язичницьке свято Калити – це свято божества людської долі. Калита – це сухий корж, посипаний зверху сухими вишнями чи родзинками. Його спеціально печуть в печі «на сухар», щоб важче було вкусити.

Тісто на корж місили всі дівчата, від найстаршої до наймолодшої. Перед тим, як класти його в піч, в центрі роблять отвір. Через отвір спеченого коржа протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до стелі. Підвішують високо, щоб парубок зміг його вкусити, тільки якщо добряче підстрибне. Один кінець нитки роблять довшим, аби в разі чого потягнути за нього, тоді калита підніметься ще вище.

Біля підвішеного коржа має стояти вартовий, «Пан Калетинський», який має смішити «Пана Коцюбинського» – хлопця, який наважиться «кусати калиту».

У цей вечір хлопцям усе прощалося, бо на Андрія парубки «пустували». Хлопці протягували нитку по вулиці, якою дівчата поверталися додому з вечорниць, ставили опудала на дорозі, знімали ворота, відносячи їх недалеко від хати, щоб батьки дівчини змогли їх швидко знайти і поставити на місце. Також хлопці малювали шибки у вікнах або затуляли вікна папером – у хаті було темно і всі думали, що ще ніч.