Як Саакашвілі та «Плівки Курченка» вплинуть на протистояння Банкової та Садового

Використовуючи Саакашвілі та записи «плівок Курченка», владна команда може разом нейтралізувати усіх можливих політичних опонентів
   Віктор Біщук   4219  

Джерело: culturemeter.od.ua

У тому числі – і  «Самопоміч», послідовно дискредитуючи представників цієї політсили участю в акціях на підтримку екс-президента Грузії. Такі кроки Банкової виглядають як завершальний акорд у стратегії пониження рейтингів Самопомочі та нейтралізації її лідера Андрія Садового.

Парадоксально, але з часу, коли Андрій Іванович уперше обійняв посаду міського голови Львова 2006 року, протистояння між міським головою Львова та центральною владою ніколи не було на такому напруженому рівні, як зараз. Навіть за часів «пізнього» Януковича, коли антагонізм був очевидним та прогнозованим, утиски влади обмежувались бюрократичними підступами на кшталт блокування рахунків міста Держказначейством. Понад те, під час підготовки до Євро-2012 влада міста й команда Януковича виявили дивовижну злагодженість дій та єдність помислів, зокрема і щодо будівництва стадіону «Арена Львів». Щоправда, відгомін цієї співпраці «відгукується» міському голові і понині. Натомість після Майдану стосунки львівської влади та Києва зіпсувались і набували рис тотальної війни – з періодичними звинуваченнями, взаємними випадами, використанням важкої артилерії у вигляді парламентської фракції та силових структур.

Три роки тому партія міського голови Львова здійснила якісний стрибок у розвитку, отримавши фракцію з 32 депутатів у Верховній Раді. Її лідер, Андрій Садовий, відповідно до соціологічних опитувань, стабільно займав місця в першій трійці фаворитів імовірних перегонів.

Поза тим, що тоді Самопоміч входила до парламентської коаліції, вже на той час було зрозуміло, що шляхи прихильників Садового та провладних фракцій розійдуться. Перший дзвіночок майбутнього «розлучення» пролунав в серпні 2015 року, коли Самопоміч різко розкритикувала ініціативу Президента щодо змін до Конституції щодо децентралізації влади. Зокрема, через «надання особливого статусу урядування окупованим територіям Донбасу». Такий демарш, крім того, що остаточно зіпсував стосунки Садового з Банковою, ще й розколов фракцію Самопомочі: прибічники міського голови Львова виключили з складу фракції 5 нардепів за те, що ті підтримали президентську ініціативу.

Після цього вихід Самопомочі з парламентської коаліції виглядав логічним і послідовним кроком і врешті окреслив розрив з колишніми «однокоаліційниками». Щоб не допустити блокування роботи парламенту та чергових перевиборів, фракції Народного Фронту та Блоку Петра Порошенка змушені були вдатися до формування нової коаліції «на двох» і звернутися по підтримку до двох квазіолігархічних парламентських груп – «Відродження» та «Волі Народу». Ці групи , утворені з уламків Партії регіонів та олігархів «другого ешелону» дали підстави опозиції звинувати більшість у співпраці з колишньою владою, однак стабілізували парламентську роботу.

Саме відтоді Самопоміч на Банковій почали розглядати як опонентів у великій українській політиці, а її лідера Андрія Садового – як конкурента на майбутніх президентських виборах. Зрештою, і сам Андрій Іванович неодноразово натякав, що не проти позмагатись за найвищу посаду в країні. Ще 2014 року він відмовився стати віце-прем’єром в уряді Яценюка, розуміючи, що за таких умов на цій посаді багато бонусів не назбираєш (інша річ, що практично всі члени першого післяреволюційного Кабміну й не намагалися це зробити, загрузнувши в міжособистісних розбірках, хто з них більший чи менший корупціонер).

Однак основний аргумент для критики Андрій Садовий «подарував» своїм опонентам власноручно. У травні 2016 року на міському сміттєзвалищі виникла пожежа та зсув відходів, унаслідок якого загинуло четверо людей. Цей трагічний факт знову підняв на поверхню вкрай актуальну для міста проблему вивезення та утилізації сміття. Понад рік «сміттєвої епопеї», звинувачень у безгосподарності та вщент заповнених смітників призвели до падіння рейтингів Самопомочі та її лідера щонайменше вдвічі.

Опитування, проведене в листопаді цього року соціологічною групою «Рейтинг», продемонструвало зниження підтримки Самопомочі та її лідера приблизно в 2,5 разу. Слід зауважити, що сміттєва криза стала лише одним з чинників зниження популярності Самопомочі. До негативних чинників варто додати і незрозумілу для багатьох позицію цієї політсили щодо конфлікту на Донбасі та критику політичного курсу офіційної влади в політико-дипломатичний спосіб вирішувати цю проблему. Так, 6 вересня цього року представник Самопомочі, віце-спікер парламенту Оксана Сироїд заявила: «Застосування Збройних сил України, згідно з Конституцією, відбувається, коли Верховна Рада дає на це згоду. Коли ви говорите, що АТО є підставою для застосування ЗСУ, це не так». Представники провладних фракцій звинуватили віце-спікера в тому, що вона піддає сумніву законність перебування українських військових на Донбасі та закликали її попросити вибачення.

Також, очевидно, не додає бонусів Самопомочі поведінка ще одного депутата від цієї політсили, Семена Семенченка. Блокада Донбасу, численні встрявання у конфлікти з очевидним лобістським характером, радикальні промови та заклики, зокрема під час акцій протесту в Києві восени цього року, навряд чи є прийнятними для ліберальних виборців Самопомочі. Інша річ, що партія тепер не зможе відмежуватися від дій Семенченка, навіть якби захотіла це зробити, без звинувачень у компромісі з владою та боягузтві.

Падіння рейтингів та загострення політичної ситуації в країні, викликане діяльністю Саакашвілі, змушує Самопоміч бути агресивнішою в парламенті, для того, щоб відмежуватись від влади і ще більше – від колег по парламенту, передусім – Батьківщини.

Банкова ж традиційно і далі діятиме в двох основних напрямках для «умиротворення непокірних». Перший, публічний шлях – системна критика Самопомочі, звинувачення в популізмі та нездатності брати відповідальність за стан справ як в країні, так і в базовому для партії Львові. Імідж господарника європейського зразка, який став вирішальним для росту підтримки партії в 2014-2015 роках, сильно похитнувся після сміттєвої кризи. В місті існують і інші системні проблеми, вирішувати які міська влада не демонструє особливого бажання. Сюди ж слід додати звинувачення проти Саакашвілі у співпраці з олігархом-втікачем Курченком. Якщо підозри, висловлені публічно генпрокурором, справдяться хоча б наполовину, це завдасть нищівного удару як по самому екс-президенту Грузії, так і по його партнерах, зокрема й Садовому. Адже ніхто ж не забув радісну зустріч біля львівської Ратуші, яку влаштував Садовий для Саакашвілі після скандального прориву кордону у вересні цього року.

Інший, не менш ефективний шлях – відкриття кримінальних справ за нові та старі «гріхи» Садового. До «давніх» справ проти Садового та його підлеглих щодо підготовки до Євро-2012, закупівлі вживаних трамваїв за завищеною ціною додалися нові, пов’язані з імовірними зловживаннями при відшкодуванні затрат при вивезенні сміття з міста в 2016-2017 роках. Журналісти видання «Ратуша» нарахували більш ніж 40 мільйонів гривень імовірних зловживань, тож розслідування справи обіцяє багато «сюрпризів».

Однак варто також пам’ятати, що практика, неодноразово застосовувана щодо інших опонентів, свідчить: дуже часто розслідування кримінальних справ ведуть не для того, щоб встановити факт злочину та покарати винних, а для «примушення до миру». Щоб виконувати обіцянки перед західними партнерами, голосів ілюзорної парламентської більшості недостатньо. Натомість, постійно «юзати» колишніх регіоналів також небажано через іміджеві втрати.

Тож якщо ми не побачимо давно анонсованих, зокрема і чинним генпрокурором результатів розслідування кримінальних справ, то це означитиме, що аргументи у вигляді томів кримінальних справ таки спрацювали, і у владної більшості в парламенті побільшає «соратників».