Михайло Сосновський: «Львівська філармонія живе у швидкому музичному темпі»

У вересні 2017-го у Львівській обласній філармонії стартував новий сезон
 |  Наталія Матолінець   2191  

Попереду – багато концертів, фестивалів та гостей. Чим живе цей заклад сьогодні, які виклики та які зміни прийшли в його життя? Про все це ми поспілкувалися з директором Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії Михайлом Сосновським.

– Пане Михайле, розкажіть, а як, власне, ви прийшли у філармонію?

– У студентські часи, коли навчався в Львівській музичній академії. Тоді тривала зміна поколінь – це було 15 років тому. І ми, молоді, багато ще моїх однокурсників, потрапили в оркестр. Зараз я працюю 15-й сезон.

– 15 років тому, на початку «нульових», ще відходили в минуле радянські схеми роботи. За цей час багато змінилося?

– Дуже багато! І сам підхід, і темп роботи. І – що приємно – якість. Змінюється і якість виконавства, й інструменти. Все пішло вперед дуже швидко. Стосовно європейських сусідів, до яких часто їздимо на гастролі, то у них ще краще. Наздоганяємо їх, як можемо. У виконавській майстерності, можливо, навіть більше наздоганяємо, ніж у матеріальній базі. База у нас бажає кращого. Музичні інструменти пішли вперед – зараз величезна пропозиція, дуже хороша якість. Великі європейські оркестри, на які ми рівняємося, забезпечені фантастичної якості інструментами.

– Молоді виконавці виїжджають за кордон. Це теж стосується різниці між запропонованим в Україні і за кордоном?

– Найбільше це свідчить про конкурентоспроможність виконавської майстерності наших музикантів. Хороший музикант у гарному оркестрі триматиме заданий рівень. Інструментарій, умови і заробітна плата – звичайно, приваблюють. Якщо хороший музикант отримує пропозицію, скажімо, з Польщі, навіть з невеликого міста, яке на мистецькому рівні поступається Львову, то все одно він поїде туди. Бо звідти – перспективний старт, а також контакти, зарплата, умови і підтримка. Так, ми втрачаємо багато, з іншого боку – наша земля багата талантами. Для нас це друзі в інших країнах, для молоді відкриваються місця закордоном. Не варто сильно драматизувати, бо навіть при ідеальному забезпеченні музиканти погоджуються на додаткові пропозиції. Бо це цікаво, коли вас запрошують грати в інший оркестр! Це як для спортсмена переходити в іншу футбольну команду.

– Постійні зміни приводять нових людей і до оркестру. Скажімо, за останні два сезони з’явилися музиканти зі США. Що це додало оркестру?

– Це цікаво. На сьогодні це явище ще не до кінця розкрите. Нам потрібно ще трохи часу, щоб побачити їхній потенціал. Наприклад, якщо приходить новий головний диригент, то за сезон він ще не може себе відкрити. Так і з музикантами. Зараз у нас перша валторністка з США – за сезон вона тільки знайомилася та адаптовувалась, наводила контакти. В головного диригента Тараса Криси були свої напрацювання в США, де він провів багато років. Щоб перенести їх сюди з користю, потрібно багато часу і ресурсів. Потрібно обмежити роботу там – бо тут збільшується навантаження. Звичайно, це нелегко – де Лас-Вегас, а де Львів. Тарас Криса може два-три рази на місяць літати до Лас-Вегаса і назад, до Львова. Звичайно, це позначається і на нашій роботі. Цей сезон буде доволі складним та перехідним. Для мене це також перший сезон на новій посаді, велика кількість нової інформації, нових людей. Раніше також був великий обсяг роботи – тепер я краще розумію як розподіляти час. Складно перелаштувати і особисте життя – у мене дружина і четверо дітей. Головний диригент – більш творча людина, побут має хвилювати його менше. В нас нова команда – і американці, і адміністрація. Хочемо впровадити частину своїх  цікавих ідей. Але все це треба робити в контексті українського простору, нашого темпу життя. У філармонії він зараз дуже швидкий. Мені це подобається і я не відчуваю дискомфорту. Але працювати у такому темпі може тільки команда. Цей сезон покаже, чи ми рухаємося у правильному напрямку.

– Якими є ключові події сезону?

– Наш головний диригент має напрям – зробити усі концерти якісними і вартісними, а також розмежувати їх тематично. Оркестр готується до зимового гастрольного туру в Німеччину. У жовтні відбувся фестиваль «Контрасти», у листопаді звучатиме Третя симфонія Лятошинського. Тарас Криса анонсував фестиваль Чапліна. Звичайно, ми завжди з відповідальністю ставимося до наших стабільних фестивалів – весняні «Віртуози» і осінні «Контрасти». Мені особисто хотілося б більше дитячих програм. Не лише для камерної сцени – є твори, які можна виносити й на велику сцену. Ця музика рідко виконується. До слова, зараз ми запровадили ініціативу – запрошуємо дітей зі шкіл на генеральні репетиції деяких концертів. До цього долучилася Обласна дитяча бібліотека. Проект набрав обертів. Тепер директори шкіл й завучі запитують про наступні дати. Мене приємно вразило, що діти дуже виховані й розуміють, куди прийшли. Під час репетиції вони сидять на балконі. Часом диригент повертається до дітей  і веде з ними розмову. В перерві ми показуємо їм інструменти… Є твори, які написані саме для ознайомлення дітей з симфонічним оркестром. Думаємо над цим проектом, щоб реалізувати його з ляльковим театром. В Італії я бачив таку виставу.

– Ви говорили про динамічність. Як, на вашу думку, філармонії залишатися в тренді?

– Усе рухає реклама. Як на мене, це 50 % успіху. З іншого боку, наша музична команда повинна нести якісний продукт. Важливо, щоб елемент культури був потрібен людям. Загальна картина повинна складатися з усіх елементів – і концерти, і дитячі вистави, і виставки. Всі політики, які зробили великі кроки, розуміли вартість культури. Наприклад, Німеччина була на нулі після Другої світової. Вони могли піднімати культуру через сто років, а спочатку все відбудувати. Але віддали перевагу культурі. Як і британці, американці чи поляки. Динаміка розвитку польської культури та інвестиції – вражають. Ми з оркестром буваємо у Польщі кілька разів на місяць. Їхні філармонії, концертні зали, інструменти, фестивалі, солісти, гонорари та прийом – приклад. Польща інвестує у свій бренд у світі. Суспільство за 5-10 років отримало великий поштовх. Тішуся, що це дуже близько від нас, тому все можна побачити. Це вражає і надихає на працю.