Роман Кресленко: «Я став диригентом волею випадку!»

Цього сезону у Львівській обласній філармонії багато змін. Серед них – поява асистентів головного диригента Тараса Криси
 |  Наталія Матолінець   2268  

Хто вони – ці молоді, амбітні й цікаві митці? Що вони хочуть принести в Академічний симфонічний оркестр та як відкривають світ диригентства? Сьогодні ми поспілкувалися з одним з асистентів – львів’янином Романом Кресленком.

– Розкажіть, як ви потрапили в світ музики?

– Так, як майже в кожного музиканта буває – в школі чи в садочку помічають, що в тебе є абсолютний слух і природні дані до навчання музикою. Так сталося і зі мною. Вихователь сказав про це батькам і порадив віддати мене в хорову школу «Дударик». Я не пробув там довго, але почав співати в хорі і грати на скрипці. Основний напрямок школи – хоровий. Далі були музичні школи – показував себе досить добре як скрипаль. На мене дуже серйозно вплинув народний хор «Жайвір», де провів понад 10 років. Само собою, коли дитина бачить Європу, в неї кардинально змінюється погляд на світ. І дуже добре, що я побачив, як живуть люди, їхні традиції. Далі було Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича. Навчався в дуже потужного педагога – Ольги Бондар. Після закінчення вступив в ЛНУ ім. Івана Франка на факультет культури і мистецтв.

– А коли у вашому житті з’явилося диригентство?

– Це сталося недавно. Трапилося дуже спонтанно – наче задум долі. Коли закінчував бакалаврат, то на базі університету проводили міжнародні майстер-класи для диригентів. Серед іноземців мав бути присутній і українець. Я займався абсолютно іншою музичною діяльністю, але отримав пораду, що варто спробувати – отож, варто. Дізнався про початок майстер-класів за два тижні. Приїхали диригенти з досвідом, я заледве навчився. Учасники були і слабкі, і сильніші. Я грав в оркестрі, але грати – і  стати за оркестр – це велика різниця. Коли вперше піднявся за диригентський пульт, з оркестром зіграли одну частину симфонії Мендельсона. І тут – оплески. Це був переломний момент для мене. Минуло п’ять років.

– Через п’ять років… від людини, яка взяла в руки диригентську паличку – до асистента головного диригента оркестру філармонії – це інтенсивний розвиток!

– О, я тоді не використовував диригентську паличку – не знав, для чого вона потрібна. Втім, завжди був у музиці, мав багато сфер діяльності – займався скрипальством більшу частину свого життя, співав у хорі, тому знаю його специфіку. Також займався як вокаліст і знаю особливості цієї сфери. Але тут наче доля мене підштовхнула стати на шлях диригента! А потім все йшло вперед дуже стрімко. Працював як артист хору. Але одразу після майстер-класів мені запропонували організувати камерний оркестр в ЛНУ ім. І. Франка. Я зробив це, почав займатися як диригент. Через рік закінчилося навчання – і свій завершальний концерт з оркестром я зіграв у Львівській Політехніці. Мене одразу ж запросили працювати, і я почав керувати камерним оркестром Політехніки – це ще на рік роботи. Але при цьому я досі не вчився на диригента. Тож вступив у консерваторію, почав там навчатися. Водночас керував і симфонічним, і камерним оркестром Політехніки, працював з іншими колективами. Серйозним кроком став початок диригентської роботи на конкурсах композиторів з оркестром Lemberg Sinfonietta. Оскільки це сучасна музика, то її неможливо ні послухати, ні побачити попередні виконання – це твори 2016-2017 року. Композитори дописали – отримав партитуру – і далі роблю лише на власному досвіді.

– Мабуть, цікаво працювати з такими творами у порівнянні з класикою.

– Це не те, що цілковито інші твори. Це те, що одразу показує клас диригента. Пропрацював в цьому проекті рік, і вже ніщо не складно.

– Навіть конкурс на посаду асистента диригента у філармонії?

– Це нормальна конкуренція. Вона не повинна лякати професіонала. Це ж робота. Або вмієш її виконувати, або ні. Просто показуєш рівень. Якщо він не підходить – то не підходить.

– Але ваш рівень підійшов. Як вам працюється на новій посаді?

– Я відпрацював у філармонії не один концерт з іншими оркестрами, були виступи в Музичній академії, у Львівській опері. Про конкурс у філармонії розповів знайомий. Довго вагався, бо роботи на той час було достатньо. Але це був крок на вищу сходинку – і це найбільше приваблювало. Також приваблювало те, що до філармонійного оркестру приєдналося багато хороших музикантів. Попрацювати з професіоналами високого рівня – дуже важливо. Знав, що асистент – це не другий диригент, що вся «чорнова робота» буде на мені. Але коли пройшов перший етап конкурсу, запитав у комісії, якою вони бачать мою роботу – чи суто асистента, чи розвиток як диригента. І Тарас Криса запевнив, що має чітку лінію розвитку для асистентів. Це мені найбільше підійшло.

– Як ця лінія розвитку рухається зараз?

– Потроху, але рух йде. Часом випадає одна репетиція, щоб оркестр побачив асистента у дії. Цікаво, бо прийшла нова людина, а з нею – і нова енергетика. Це дуже важливо, бо молода людина заряджає іншою енергією.

– А чи не виникає так званого конфлікту поколінь?

– Конфлікт завжди буде і його ніхто не скасує. Колектив оркестру Львівської філармонії не з тих людей, які будуть ставити палиці в колеса. Музиканти дають шанс. Якщо ти професіонал і на своєму місці, то цим шансом скористаєшся. Якщо не вартий цього місця, то нічого не вийде. Все залежить лише від тебе. Конфлікт виникає, коли кілька разів щось йде не так.

– Тарас Криса працював у США фактично все життя. У нього своя методика й погляди. Як вам вдається співпраця?

– Усе добре. В першу чергу, він – добра людина. Для диригента це одна з необхідних рис. По-друге, він постійно й багато вчиться. Я вважаю, що людина ніколи не навчиться на чужих помилках, тільки на власних – це і моя стратегія. Тарас Криса багато працює над собою, має хорошу команду. Мені сподобалось. Якщо диригент робить все, щоб в його середовищі були хороші люди, то це з часом дасть продукт. Тарас Криса відпрацював у Львові один сезон, а в в оркестрі вже з’явилися нові, хороші люди. Навіть те, що з’явилися асистенти диригента – важливо. Адже у світі вони присутні у кожній філармонії. Тому найбільше мені подобається, що і в нас все стає на свої місця.