Чому «чорні списки» українців є загрозою передусім самій Польщі

Свідома експлуатація шовіністичної риторики правлячою партією та високопосадовцями Польщі можуть зіграти злий жарт з нашими сусідами, першими жертвами якого стануть самі ж поляки
   Віктор Біщук   2822  

Загострення стосунків України та Польщі отримало новий виток: у суботу, 18 листопада, стало відомо, що відповідальному секретарю Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святославу Шереметі заборонили на 1 рік в’їзд до Польщі та загалом до всієї Шенгенської зони.

Цьому передувала заява міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського про те, що його відомство формує «певний список» осіб, яким заборонять в’їзд до Польщі через начебто «вкрай антипольські погляди».

«Люди, які демонстративно носять мундири СС «Галичина», до Польщі не в’їдуть», – наголосив Ващиковський.

Однак основна причина формування списку і, відповідно, потрапляння туди Святослава Шеремети полягає у забороні на здійснення пошукових робіт та ексгумацій останків польських жертв воєнних конфліктів на території України. Мораторій, який підписали директори Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович і секретар  Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті Святослав Шеремета, став відповіддю на черговий випадок нищення українських поховань на території Польщі на кладовищі села Грушовичі поблизу Перемишля та відсутність реакції на нього з боку офіційної влади Польщі. Понад те, під час демонтажу залишків українського місця пам’яті в польському селі Грушовичі був присутній війт гміни Стубно. Натомість, польська сторона відмовилась вживати будь-які дії, щоб перешкодити акту вандалізму, оскільки пам’ятник був встановлений з порушенням польського законодавства. Цьому випадку передувало близько п’ятнадцяти подібних інцидентів, і характерною була відсутність належної реакції польської офіційної влади. Формально ж спільна заява і позиція Українського інституту національної пам’яті та секретаря Держкомісїі про призупинення процесу легалізації незаконних меморіальних об’єктів та реалізацію проектів з увічнення пам’яті на території України стала відповіддю на спробу Інституту національної пам’яті Польщі взяти участь в розкопках в селі Костюхнівка Волинської області на запрошення приватної структури без повідомлення української влади, що є порушенням двосторонніх угод між Україною та Польщею.

У відповідь МЗС Польщі заявило, що заборона українських посадових осіб на здійснення пошукових робіт та ексгумацій останків польських жертв воєнних конфліктів на території України суперечить стратегічному партнерству. «Україна приймає нині рішення, що ставлять під сумнів заяви про стратегічне партнерство», – прокоментував цей крок української сторони  заступник міністра закордонних справ Бартош Ціхоцький.

Здавалося б, засідання Консультаційного комітету глав держав України та Польщі, ініційоване Президентом України Петром Порошенком, має всі шанси зупинити нагнітання ситуації. Така зустріч відбулася 17 листопада за участі заступника керівника Адміністрації Президента України Костянтина Єлісєєва та державного секретаря – керівника Канцелярії Президента Республіки Польща Кшиштофа Щерського в Кракові. Сторони погодилися, що необхідно зняти мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт і спільного їх відновлення. У цьому контексті було домовлено провести міжурядову зустріч на рівні віце-прем’єр-міністрів найближчим часом.

Однак уже наступного дня стався інцидент з Святославом Шереметою, і в цьому контексті доволі дивно виглядає офіційне повідомлення за результатами засідання Комітету про те, що «в ході зустрічі було підтверджено спільне прагнення сторін сприяти розширенню та поглибленню міжлюдських контактів». Нагадаємо, що саме Святослав Шеремета був одним з підписантів заяви про призупинення робіт з ексгумації польських жертв воєнних конфліктів на території України.

Очевидно, що запровадження «чорних списків» Польщею є логічним кроком тривалого нагнітання ситуації навколо історичної тематики, яке розпочалось з приходом до влади в Польщі право-консервативної політичної сили «Право і справедливість». Можна згадати і про ухвалу польського Сейму 22 липня 2016 р. щодо визнання подій, що розгорнулися на Волині у 1943-45 роках, «геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти мешканців ІІ Речі Посполитої», і про чисельні заяви польських високопосадовців, що засуджують історичні постаті українських визвольних змагань.

Особливо на цьому фронті відзначилися скандальними заявами уже згаданий міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський та лідер правлячої партії Ярослав Качинський, який заявив, що «Україна з Бандерою до Європи не увійде».

Кульмінацією цих заяв стало інтер’вю президента Польщі Анжея Дуди, в якому він вказав, що «люди, які відкрито проголошують націоналістичні і антипольські погляди, не сприяють розвитку відносин між країнами…» Таким чином, він очікує, що «вони не будуть займати важливі посади в українській політиці».

Відтак риторика, що ґрунтується на запереченні українців на власне трактування історичних подій першої половини 20-го століття стала офіційною для сучасної Польщі. І формування списків «нев’їзних персон» – лише черговий крок у послідовних діях чільників партії «Право та справедливість» напередодні виборів до місцевих органів влади і президентських у 2020 році.

Безумовно, що першочерговий споживач таких заяв польських політиків – усередині країни. Зрештою, слід визнати, що така політика виявилась успішною: близько 40% поляків готові були б проголосувати за «Право і справедливість», а рейтинг президента Польщі Анджея Дуди становить 54 %. Щоправда, такі високі рейтинги «ПіС» пояснюються ще й нездатністю опозиції сформувати вагому альтернативу владній партії.

Однак негативні наслідки такої політики уже наздоганяють правлячу партію Польщі. Скандальний марш, проведений польськими націоналістичними організаціями до Дня незалежності Польщі, що супроводжувався ксенофобськими та шовіністичними гаслами, викликав вкрай різку реакцію Заходу. Так, депутати Європарламенту прийняли резолюцію щодо Польщі, яка фактично рекомендує запустити процедуру застосування санкцій проти країни. Президент Європейської Ради Дональд Туск, коментуючи останні події в Польщі, натякнув, що напруженість між урядом Польщі та Україною та ізоляція в Європейському Союзі, є «кремлівським планом».

Таким чином у Польщі (звичайно ж, з великим наближенням та власною специфікою) повторюється російська ситуація, коли Кремль вирішив «осідлати» праві та шовіністичні рухи для ствердження власного режиму і придушення політичної опозиції. Майже півтора десятки років цілеспрямованого промивання мізків виростили нове покоління росіян, для яких сусіди – лише піддатливий ґрунт для ствердження власних імперських амбіцій. Заручниками такої ситуації є не лише власні ті ж сусіди, насамперед Україна, яка зараз потерпає від прямої російської агресії, схваленої, до речі, 86% росіян. Навіть якби влада Росії і захотіла змінити курс, вона не змогла б цього зробити через очікування росіян, які сама ж влада дбайливо вирощувала. І навіть якби оточення Путіна внаслідок персональних санкцій і змусило його відмовитись від агресії в Україні, кремлівська верхівка була б зметена більш агресивними політиками на кшталт Гіркіна-Стрєлкова чи Жириновського, які наступного ж дня після зміщення Путіна оголосили б останнього зрадником ідей «великої Росії».

Звичайно ж ситуація в Польщі не набула (і, швидше за все, ніколи й не набуде) незворотності, як у Росії. Надто довгий шлях пройшла Польща від країни соцтабору до члена Євросоюзу. Та в будь-якому випадку, загравання з радикальною шовіністичною риторикою – річ небезпечна та непередбачувана. Це процес, який надто просто запустити, тому він залишається надзвичайно спокусливим для багатьох політиків у багатьох країнах. І який, однак, дедалі важче контролювати. Як для сусідів, так і для самих ідеологів такої політики. Адже нікому не відома межа, за якою виявиться, що політики, які маніпулюють дражливими питання національної гордості, уже не керують процесом, а є лише виконавцями безіменної та безликої «волі більшості».