Новий виборчий кодекс: чи справді будемо обирати по-новому ?

У вівторок, 7 листопада, Верховна Рада України проголосувала в першому читанні проект Виборчого кодексу № 3112-1. Рішення підтримали мінімально необхідний 226 народних депутатів
 |  Віктор Біщук   1009  

Найважливіша новація цього законопроекту – проведення виборів народних депутатів України, виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, міських рад Києва та Севастополя, міських рад з кількістю виборців 90  і більше тис. виборців за пропорційною виборчою системою із голосуванням за відкриті виборчі списки.

Сюрприз для сірих кардиналів

Коли на табло парламенту висвітились результати голосування, навіть по обличчях нардепів було видно, що вони насправді не особливо сподівались, що законопроект  № 3112-1 набере потрібну кількість голосів. Як завжди при голосуваннях, до яких прикута суспільна увага, але які є, скажімо так, небажаними для провладної коаліції, була застосована нехитра схема контрольованого, але неочевидного провалу рішення.

Фракція «Блок Петра Порошенка» дала 68 голосів за законопроект; фракція «Народний фронт» – 56; фракція «Опозиційний блок» – 26; фракція «Самопоміч» – 20; фракція «Батьківщина» – 13; фракція Радикальної партії Олега Ляшка – 14; група «Партія «Відродження» – 1; група «Воля народу» – 2; позафракційні – 26.

З результатів голосування видно, що керівництво фракції БПП вирішило відпустити фракцію «у вільне плавання» і не приймати зобов’язуючих рішень щодо позиції по цьому питанню. Очевидно, ніхто не хотів ще більше загострювати й так непросту ситуацію у фракції напередодні важливих голосувань. Однак те, що в складі фракції керівники та ті, кого прийнято називати «сірими кардиналами» здебільшого проголосували проти прийняття цього законопроекту, свідчить, що президентська фракція, принаймні, та її частина, яка координує свою позицію з Банковою, не підтримувала цей законопроект. Так, не підтримали ініціативу Ірина Луценко, голова фракції Артур Герасимов, Сергій Березенко, Ігор Кононенко. Також, доволі прогнозовано, проти цього законопроекту виступила переважна більшість нардепів, обраних по мажоритарним округам.

«Підмогою» в нехитрому задумі провалити виборчу реформу провладним фракціям послужили (далеко не вперше) фракції «Відродження» та «Воля Народу», які дружно та майже (за виключенням одного обранця) одноголосно не підтримали законопроект.

Парадоксально, але зміну виборчих законів в переважній більшості підтримали обранці з «Опозиційного Блоку», очевидно, розраховуючи на непогані результати партії, зважаючи на результати соціологічних опитувань.

Решту парламентських партій – Народний Фронт, Самопоміч, Батьківщина, Радикальна партія Ляшка в більшості підтримали законопроект, адже зміна виборчих правил була однією з основних передвиборчих обіцянок кожної з них.

Таким чином голоси політичних антагоністів в парламенті «проштовхнули» Виборчий кодекс (авторства, до речі, спікера парламенту Андрія Парубія) в друге читання.

Не новий і не революційний

Насправді «новий» виборчий кодекс виявився не таким вже і новим, і, звичайно ж, зовсім не бездоганним.

Збірка законів, що об’єднує зміни до виборчого процесу виборів усіх рівнів, була розроблена ще в 2008 році і вперше зареєстрована в парламенті в 2010 році. Навіть у цьому скликанні ВРУ автори законопроекту зареєстрували його ще два роки тому, в жовтні 2015 року. Очевидно, цей законопроект «виплив» саме зараз, як комплексна відповідь на вимоги організаторів акцій протесту «За велику політичну реформу» 17 жовтня. Мовляв, «ми уже давно пропонуємо зміни, авторами яких є представники більшості, і те, що вони виставлені на голосування – це зовсім не заслуга мітингувальників на вулицях, а планове виконання передвиборчих обіцянок». Зайве говорити, що принаймні зараз, ніхто насправді приймати законопроект не планував.

Попри довгу історію законопроекту, автори так і не спромоглись перетворити його на такий, що справді зламає традиційну для України систему формування еліт.

До прикладу, в статті № 338 «Територіальна організація виборів народних депутатів України» вказано, що «з метою висування списків кандидатів у депутати загальнодержавний виборчий округ поділяється на 27 регіональних виборчих округів», які переважно дублюють області. Відповідно, кожна партія, яка має намір іти на вибори, «формує і затверджує регіональні списки кандидатів у депутати у кожному виборчому регіоні, зазначеному в ст. 338 » (стаття № 341). Під час виборів українці зможуть голосувати і за партію, і за одного з її кандидатів. Голоси за кандидата визначатимуть його місце у партійному списку , а отже – імовірність потрапляння до парламенту. Досвід місцевих виборів 2015 року показує, що перемогти у такому внутрішньому змаганні можуть ті кандидати, які мають потужніші ресурси – організаційні, і звичайно ж фінансові.

Тож про «нову кров» в українському парламенті, мабуть все ж не йтиметься.

Співголова та засновник політичної партії «Демальянс» Василь Гацько, як один з співорганізаторів акцій «За велику політичну реформу» розкритикував проголосований законопроект, зазначивши, що в разі прийняття в цілому нового Виборчого кодексу, вибори для кандидатів не стануть дешевшими, а стануть дорожчими. В першу чергу, це пов’язано з масштабами регіональних округів.

«Так задумано авторами, що регіональний округ, на якому змагатимуться не лише партії між собою, а ще й кандидати від однієї партії один з одним, буде в ДЕСЯТЬ разів більшим за сьогоднішній мажоритарний.

Як я бачу цей процес, то ресурсні кандидати, делеговані великим, часто олігархічним бізнесом, легко перемагатимуть нересурсних. Винятки, звичайно, будуть, але, ймовірно, небагато. Тобто нічого наднового від такої системи не очікую», – підкреслив він.

Крім того, складна й заплутана система встановлення результатів та підсумків голосування на виборчих дільницях та округах гарантує плутанину та хаос з остаточним встановленням переможців, та лавину судових позовів щодо результатів голосування.

Чи можливо все виправити?

Один з авторів проекту закону № 3112-1 одразу ж після голосування анонсував «тисячі правок» до цього законопроекту. Правки й справді потрібні, але «заговорити» законопроект до безкінечності – ще одна перевірена парламентська традиція саботувати ініціативу. Передбачаючи це, громадська мережа «ОПОРА» звернулась до обранців з відкритим листом, аби структурувати процес внесення змін та не дати нівелювати його.

Все ж, прийняття за основу законопроекту є безумовно позитивним кроком, оскільки таким чином, до цього процесу прикута увага суспільства. І проігнорувати потребу змін до виборчого законодавства стало набагато важче. А провалити законопроект означає наразитись на іміджеві втрати та ще більше роздратувати і так озлоблене суспільство.

Голосування за друге читання та в цілому за проект Виборчого кодексу України (№3112-1) анонсоване через два тижні. Це достатній час для того, аби внести необхідні зміни та здійснити справді історичні зміни в українській політиці. Єдина необхідна для цього умова – політична воля та відсутність страху втратити монополію на доступ до Верховної ради в політичних еліт.