Чи справді «автономи» хотіли здійснити державний переворот?

Дії СБУ щодо лівих активістів, які ті називають репресіями, виглядають, швидше, як дії на випередження та недопущення консолідації ліворадикальних організацій, аніж реагування на реальну спробу «повалення державного ладу»
 |  Віктор Біщук   2081  

Фото: varianty.lviv.ua

12 жовтня у Львові працівники Служби Безпеки України провели обшуки у квартирах  учасників організації «Автономний опір». Кількох з них спецслужбісти затримали.  Пізніше прес-служба СБУ розповсюдила заяву про те, що «зловмисники, прикриваючись соціальними гаслами, брали участь в акціях протесту, замовлених кремлівськими пропагандистами». Слідчі дії, за словами очільника СБУ Львівщини, відбувались  у межах кримінального провадження, відкритого за ч.2 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) та ч. 2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) Кримінального кодексу України.

Пізніше усіх затриманих відпустили, щоправда, вручивши їм повістки про допити. Жовтневі обшуки були не першими в непростій історії стосунків «автономів» та правоохоронних органів . На офіційному сайті організації з самого початку діяльності перманентно з’являються новини про репресії з боку влади, причому, як режиму Януковича, так і постмайданної влади в країні. А вже нещодавно, 4 листопада, представники поліції під приводом пошуку вибухівки зупинили проведення турніру з змішаних єдиноборств, організований “Автономним опором”.

Окрім правоохоронців, львівські «автономи» мають ще одного затятого суперника – націоналістів. Спочатку це була лише ВО «Свобода», яка займала чільні позиції в місцевій владі, а після Революції Гідності в сутичках з активістами «Автономного опору» все частіше почали з’являтись Правий сектор і Національний Корпус. Якщо протистояння з правоохоронцями є неминучим для організації, яка ставить собі за мету не більше і не менше як «соціальну та національну революцію», то нелюбов до правих, особливо «Свободи» має особливе пояснення.

Як автономні націоналісти стали лівими

У далекому 2009 році до створення «Автономного опору» долучився… свободівець Юрій Михальчишин. Тих, хто через кілька років стали ледь не найбільш послідовними критиками «Свободи» та й правого руху загалом, збирали та вишколювали під гасла та цитати націоналістичних ідеологів. А найактивнішим був новопоспечений кандидат політичних наук Юрій Михальчишин. Нещодавно в одному з телеефірів він розповів про свою роль в процесі становлення «Автономного опору».

«У 2009 році, оскільки передбачали прихід до влади антиукраїнських сил, зокрема, режиму Віктора Януковича, ми з кількома друзями у Львові, Тернополі та Києві допомогли створити рух автономних націоналістів. За зразками деяких прогресивних європейських рухів того часу. Він мав стати альтернативою партіям з фіксованим членством. Це мала бути невидима робота серед середовищ, серед субкультур, робота з студентством та шкільною молоддю. Робота на основні соціальних, спортивних проектів. Поки я у Львові цим займався, це 2009 – 2012 роки, це було дієве націоналістичне патріотичне середовище», – розповів Михальчишин в ефірі телеканалу ЗІК. Він також заперечив, що ця організація задумувалась, як  молодіжне крило партії «Свобода», назвавши «автономів» сьогодні «абсолютно штучним маргінальним утворенням»

Сам Михальчишин вкрай неохоче коментує причини розходження з автономними тоді ще націоналістами. Натомість, «автономи» пояснюють конфлікт намаганнями свободівця використати організацію для піару «Свободи» (як це відбулось під час маршу Вишиванок в 2013 р.). Зрештою, протистояння з уже народним депутатом Михальчишином в 2012 – 2013 рр. набуло серйозних обрисів – аж до заяв в міліцію (з боку нардепа), скарг про побиття та взаємних звинувачень.

Тоді ж стало помітним значне «полівішання» месиджів «Автономного опору». На вулицях міста з’являються гасла, які, мабуть, можна б було побачити на вулицях Петрограду чи Москви в 1947 році – еклектична суміш популізму, соціалізму та анархізму. На сайтах та групах в соцмережах «автономи» все частіше ретранслюють твори європейських соціалістичних груп. У публічній політиці (якщо так можна сказати про організацію з агресивно аполітичним кредо) від спікерів «АО» почали лунати заклики на захист «прав трудящих» та «проти буржуїв» – риторики, яку українці уже почали забувати за часи Незалежності.

Нові союзники – нові задачі

В той же час відбувається зближення керівництва «Автономного опору» (принаймні львівської організації ) з всеукраїнською незалежною профспілкою “Захист праці” та її керівником Олегом  Верником. Окрім профспілки, Верник також є засновником великої кількості політичних та громадських організацій лівого спрямування і співавтором (разом з екс-міністром освіти українофобом Д. Табачником) книги про виборчі системи. Співпрацю з «Захистом праці» неодноразово підтверджували й активісти «АО». Як одну з форм фінансової підтримки можна назвати те, що деякі члени «АО» стали журналістами «Захисту праці», де отримували гонорари за статті.

Після зближення з «Захистом праці» «автономи» починають бурхливу діяльність, зокрема, у Львові. Місто наповнюють якісні плакати та наліпки з символікою «АО», в організації з’являється власний офіс та магазин з символікою.  У тому ж 2013 році автономи навіть викупили приміщення у заводу «Іскра» на вулиці Залізничній, 20, м. Львів та облаштувати там спортивний клуб «Цитадель», де навчають молодь бойовим мистецтвам та паралельно, пропагують свої політичні погляди. Справно діють їх інформаційні ресурси, організовуються лекції та проводяться різноманітні акції.

Серед найвідоміших проектів АО у Львові можна перерахувати уже згаданий спортивний клуб «Цитадель», освітній проект «Вільна школа», екологічний напрямок організації – екологічний опір, турнір бойових мистецтв ММА «Нескорені».

У Львові «Автономний опір» відомий участю в багатьох протестних акціях проти забудов у вмісті. На сайті організації містяться дані про десятки таких акцій щороку. Крім цього, активісти АО були помічені в скандальному конфлікті на Привокзальному ринку у Львові, коли внаслідок конфлікту між власниками ринку та працівниками, була утворена «профспілкова організація» через яку треті особи фактично намагались захопити ринок.

Ще один напрямок роботи (особливо активний до старту процесу децентралізації) – підтримка процесу створення, так званих, «альтернативних територіальних громад», що нібито, організовуються самим мешканцями, які й вирішують, у якій формі співпрацювати з центральними органами влади. Такі «громади» самостійно визначаються, які податки платитимуть державі, самостійно видаватимуть дозволи підприємцям і т д. Очевидно, що такі процеси – це прямий крок до федералізації України за давно відомим сценарієм одіозної організації «Український вибір», головою якої є Віктор Медведчук.

Чи була спроба перевороту?

Опоненти «автономів» заявляють, що ті, використовуючи популістичні гасла з вкрапленням національної риторики, займаються розвитком підпільних організацій в тісній співпраці з проросійськими структурами. Зокрема, керівник націоналістичної організації С14 Євген Карась після жовтневих обшуків стверджував з посиланням на «джерело в АО», що керівництво цієї організації  ще в 2013 році разом з керівником «Захисту праці» Верником та російським політтехнологом Олексієм Кочетковим  налагодили співпрацю для мобілізації молоді під лівими та проросійськими гаслами: «… десь влітку 2013-го Кочетков їздив до Львова, де мав зустріч з Парамбулем (публічній лідер АО з 2012-го року) і Кротом (ідеолог АО, емігрант з Росії). Після зустрічі вирішили, що для АО закуплять травматичну зброю за журналістськими посвідченнями та озброять всю молодь старше 21-го року».

Після початку активної співпраці з «Захистом праці» активісти АО налагоджують активні зв’язки з іншими організаціями лівого спрямування через керівника профспілки Олега Верника. «Автономи неодноразово брали участь в акціях разом з такими лівими організаціями, як, наприклад, «Боротьба», багато членів якої виступали на боці сепаратистів в 2014 році. Уже в 2016-2017 році «автономи» починають співпрацю з «Чорним світанком» та «Революційною дією» – більш радикальних аніж АО організацій лівого скерування. Саме активіста «Чорного світанку» – Олега Кордіяку – затримало СБУ в 2016-му році і під час обшуку виявили заборонену законом комуністичну агітацію. Тоді ж під стіни львівського СБУ на підтримку соратника прийшли члени «Автономного опору». Обидві організації вирізняються вкрай радикальним ставленням до держави та й влади як такої. Саме на базі «Автономного опору» «Революційна дія» планувала розвивати свої структури у Львові. Зрештою, ці організації спільно планували марш УПА 14 жовтня.

Відтак, дії СБУ щодо лівих активістів виглядають, швидше, як дії на випередження та недопущення консолідації ліворадикальних організацій, аніж реагування на реальну спробу «повалення державного ладу». Важко не помітити, що ані організаційних, ані людських ресурсів (навіть якщо допустити версію фінансування з Москви) в українських ліворадикалів поки що немає. Але це не означає, що у них немає таких амбіцій. І за умови подальшого зубожіння українців, вкупі з дискредитацією класичних партій лівого спектру, більшовицькі ідеї нашвидкоруч припасовані до сучасних українських реалій та маніфести, перекладені українською, разом з симпатичними та яскравими гаслами, «нові ліві» цілком можуть стати серйозною силою. Відтак, силовики намагаються недопустити консолідації різноманітних та різношерстих лівих в потужну організацію, спроможну насправді на радикальні дії. Зрештою, один з ідеологів АО Максим Осадчук у програмній статті на сайті організації зовсім не приховує, що «не підлягає сумніву, що наші ідеї здатні заволодіти суспільством і змінити його на краще лише шляхом загальнонародного повстання, які б форми воно не набуло в майбутньому. Трагічний досвід обох Майданів переконливо свідчить, що система не може бути реформована зсередини та частково. Тому ми не віримо в парламентаризм і делегування повноважень «професійним політикам». Це не його особисті фантазії, адже маніфест на офіційному сайті АО підтверджує, що «Тільки народна революція – масштабний процес примусового переходу власності та політичної влади в руки якнайширших кіл простих людей – може бути ефективним інструментом повалення олігархічного капіталізму в Україні…». Тому заяви правоохоронців щодо намірів ліворадикалів можуть мати реальне підґрунтя, однак, не сьогодні, а з огляду на віддалену майбутню перспективу.