Сам собі піарник: Як невідомому авторові видати першу книгу і не «прогоріти»?

Як письменнику-початківцю стати популярним та впізнаваним і при цьому заробити на своїй праці? Про це розповіла спеціально для «Львівської газети» дитяча письменниця Леся Кічура
 |  Марічка Курило   1852  

За чотири місяці Леся Кічура провела понад 150 презентацій своєї книги, бувало так, що в один день письменниця мала кілька презентацій у різних локаціях і для різних вікових категорій. За три місяці у жінки повністю розійшовся перший наклад – 2 000 примірників. За гроші, виручені з продажу половини першого накладу, письменниця змогла, без залучення спонсорських коштів, самостійно видати другий наклад книги. А вже взимку готується видати нову книгу казок, присвячену святам та зимі.

– Написати книгу – це лише 20% справи, – каже Леся Кічура, яка цьогоріч дебютувала з книгою «Добрі мамині казки», – треба вміти донести свою книгу до читача.

Жінка вже 15 років у журналістиці, 13 років працює редактором літературної частини у театрі, але коли видала свою першу книгу, зіштовхнулась із тим, що чекає майже усіх авторів-початківців? – її не знають як письменницю. І шанси, що хтось зверне увагу саме на її книгу серед тисяч інших, які стоять на полицях книгарень? – невисокі.

Леся вирішила не чекати літературно-видавничого дива, яке б могло трапитись, якби раптом книгу помітив хтось впливовий у літературних колах, і розробила власну стратегію просування, яка базується на чотирьох головних пунктах: активність у соціальних мережах; особисті зустрічі з читачами; співпраця з журналістами; залучення спонсорів.

Найкраще починати просувати проект завчасно, – переконана письменниця:

«Перша презентація моєї книги була запланована на 1 червня, а говорити про неї я почала ще у лютому. Це був дуже чіткий план проекту з векторами, де він буде з’являтись. Хочеш зробити щось дійсно добре – роби це сам. Це справді працює. Деякі обов’язки можеш делегувати перевіреним людям. У мене це був мій чоловік. Решта все лягає на твої плечі. Немає вихідного – дня чи ночі – просто сідаєш за комп’ютер і працюєш. Пишеш, обґрунтовуєш, обумовлюєш співпрацю? і так щоденно. За півроку до старту проекту і майже півроку після його виходу у світ. Що краще проведеш промокампанію спочатку – то простіше буде опісля презентувати проект усюди, бо він буде на слуху».

SMM: Завдяки постам у соцмережах до того, як книга Лесі Кічури вийшла друком, близько 200 осіб замовили її собі

  1. Ваша сторінка у соціальних мережах має перетворитись на своєрідну літературну агенцію – або «Бренд самого себе».

Правила чіткі та структуровані. Не розташовувати на своїй сторінці жодних рецептів, тестів на зразок «Ким ви були в минулому житті», «На кого з голлівудських знаменитостей ви схожі?». Все це відсіює від вас потенційних читачів вашої сторінки. Заходячи на вашу сторінку? люди мають бачити цікаву для себе інформацію – знати, як зацікавити дитину читанням, яка казка буде цікава для їхнього малюка, як запросити цікаву та творчу людину для своїх вихованців у садку чи школі, – пояснює Леся Кічура.

  1. Книга – це не є одразу готовий продукт. Розповідаємо покроково, що ми робимо.

Про новий макет, про те, що шукаю художника, прошу обрати кращий варіант – це завжди працює безвідмовно.

  1. Інформація, яку ви публікуєте, має бути корисною людям.

Коли ти робиш публікацію у соцмережах, ти маєш чітко розуміти, яка користь людям з того, що ти пишеш. Що вони з того матимуть? Наприклад, про свою книгу я завжди пишу, що діти зможуть її не лише читати, а й малювати, що це добрі казки, що діти можуть познайомитись із живим сучасним письменником, що книжки можуть перемогти планшети. Користь – це головне.

  1. Інформація повинна привертати увагу.

Завжди має бути щось таке, що приверне увагу і гарна картинка – фото або відео. Відео – це взагалі завтрашній день.

  1. Соцмережі, як не парадоксально, економлять ваш час.

По-перше, завдяки соцмережам я сама легко можу знайти, наприклад, когось, хто б міг мені допомогти в проекті. Так я свого часу знайшла свою першу художницю – Наталію Манько.

За час, коли провертаюся з міста додому (це 30 хв приблизно), мені може написати 6 цілком незнайомих людей. Я відразу їм відписую, дивлюся в свій графік, який вже 2 місяці поспіль ношу з собою всюди – доповнюю й переписую – і відразу можу зорієнтуватися, на який час можу призначити наступні зустрічі-читання з дітьми.

А уявіть, як 6-м незнайомим людям знайти мене – випитати через друзів мій номер, чекати зручного часу для здійснення дзвінка – та все це потребує купу часу. А так написав у Facebook і чекаєш відповіді. Звісно, люди соціально активні дуже часто перевіряють свої нові сповіщення. Тому, думаю, у випадку мого соціально-книжкового проекту правило «Якщо ти у Facebook, ти існуєш – справді дієве».

  1. Не лайками єдиними.

Кожен коментар та репост підносить ваш пост значно вище у стрічці, ніж пости просто з лайками.

Особисті зустрічі з читачами

  1. Зустрічі як сарафанне радіо.

Після того, як ми побували в одній школі, другій, третій – це вже працювало як сарафанне радіо, було таке, що ми ще не встигли вийти зі школи, а мені вже телефонують або пишуть, що «ми такі-то із такої-то школи, чули про вас, читали книжку, нам вас порадили і ми б хотіли, щоб ви прийшли до нашої школи».

  1. До кожної презентації – особливий підхід.

Треба розуміти, що це не просто презентація, з кожною віковою категорією ти працюєш по-іншому. А ще ж треба врахувати те, що діти приходять додому і розповідають про тебе батькам (у моєму випадку – діти). Ти не можеш просто відбути зустріч і почитати дітям, ти маєш бути цікавим.

  1. Ваш книжковий проект має ідею. Витримуйте її до кінця.

Я, наприклад, задумала, що мій проект буде книжково-соціальним, і мені вдалось цю задумку донести до кінця. Я приїжджала до дітей, часто у святкові та вихідні дні, мені ніхто не платив гонорарів, ніхто не компенсував вартість добирання. Мені важливо було поговорити з дітьми і донести їм, що книжка може бути цікавою, сучасною, веселою, а письменники – живі люди, з якими нарівні можна поспілкуватись.

Було багато таких моментів, які мене зворушували, вчителі, наприклад, казали: «Знаєте, наші діти не люблять книг, не люблять читання, можливо, приїзд до школи вас як молодого письменника змінить їхнє ставлення». І ввечері, після зустрічі мені в Facebook пише незнайомка: «Знаєте, мій син ніколи не любив читати. А зараз він читає вашу книгу молодшому братові». У такі моменти я починала чітко розуміти, що все, що я роблю, має сенс і я правильно визначила суть мого проекту.

  1. Письменник має бути активним.

Якщо ти бачиш у місті проекти, до яких ти можеш долучитись – треба це робити. Наприклад, я у Міжнародний день бібліотек дарувала свої книги бібліотекам.

Спілкування із пресою 

  1. Заручіться інформаційною підтримкою ЗМІ ще до початку проекту.

Мені вдалось домовитися про інформаційну підтримку на радіо. На FM Галичина ми перевіряли, як люди знають українські народні казки, і за це щодня розігрували мої книжки, це тривало більше місяця. Спочатку я придумувала прості запитання, наприклад про Колобка, далі були вже складніші. Як сказала мені діджей Оля Телипська, вона не пам’ятає, коли ще так шалено телефон студії дзвонив ще за 10 хвилин до початку розіграшу. Таким чином вже до першої презентації моя книга вже була на слуху.

  1. Телебаченню потрібна картинка.

Важливо зробити те, що до мене ще ніхто не робив, тому коли я готувала «Смачні читання у Домі Франка», я запрошувала колег-телевізійників, бо мені було що показати, не були просто письменник і глядачі, був інтерактив – 70 дітей, дорослі і справжнє солодке та книжкове свято. Для телебачення важливо пропонувати щось таке, чого до нас ще ніхто не робив.

  1. Усі медіа хочуть ексклюзив.

Сайти та друкована преса хочуть мати якусь новинку, яка ніде до того не друкувалась, тому я ніколи не розповідаю одразу все одному ЗМІ. Я зв’язуюсь із журналістами і кажу: «У мене є таке-то, про це ще ніхто не знає. Хочете, про це напишете ви».

  1. Журналістам треба про себе нагадувати.

Якщо на презентації сидить 50 людей, то кожному було повідомлено про подію за два місяці, за місяць, тиждень і за день до події, щоб знати, скільки усіх буде, на кого можеш розраховувати. Від кількості людей і присутності медіа міняється формат презентації. Коли це все готується, в мене вдома десятки аркушів просто списані телефонами, мейлами, прізвищами, щоб знайти потрібну людину, нагадатись десь, дати комусь прес-реліз, комусь – фото, комусь – ще якусь інформацію.

  1. У кожному місті є журналісти – знайомтесь.

Якщо ви приїжджаєте презентувати свою книгу у нове місто – майте на увазі – там теж є впливові ЗМІ, які можуть створити додатковий позитивний імідж вашого продукту, якщо ви подбаєте про це самі. Зазнайомитеся, сконтактуєтеся і обумовите зустрічі та інтерв’ю.

Якщо ж в автора нема колег-журналістів, йому доведеться налагоджувати контакти з нуля. Тут без журналістсько-комунікативних навиків просто ніяк. Якщо автор таких не має – йому варто залучити фахівця для супроводу свого проекту. Серед ваших знайомих точно є людина, яка може вам допомогти у цьому – і не обов’язково журналіст, почати можна з того, що попросити відгукнутись про вашу книгу когось, хто має авторитет у тій сфері, в якій ви хочете показати себе, або у дотичній до неї.

Як звертатися до спонсорів

«Я написала листи 15-ти організаціям. Надіслала усе, і перший тиждень була тиша. Жодної відповіді. І лише на кінець другого тижня хтось відписав, мовляв, приходьте, поговоримо. Із 15 організацій, до яких я зверталась, відгукнулось 3», – згадує Леся.

Спілкуватись із потенційними спонсорами – це ще те мистецтво. Але ключове тут, як і у всіх переговорах, пояснює жінка, – що ти говориш і як ти це говориш.

  1. У вас має бути план проекту.

Ти маєш максимально уявити і прописати схему свого проекту – яким він буде. Людина має знати у що вона вкладає свої кошти і з чим буде асоціюватись її бренд.

  1. Із потенційним спонсором ви маєте говорити нарівні.

Якщо ти виступаєш як прохач, ти людину не переконуєш, бо ти не впевнений у своїх силах. Ти маєш показати, що ти вже зробив. На той час, коли я зверталася до спонсорів, мені дуже допомогло те, що я заздалегідь почала просування проекту. Як я вже казала, ще з лютого розповідала, що готую соціально-книжковий проект, і коли писала до спонсорів, то вже могла долучити до листа низку посилань на публікації. Погодьтеся, це додає ваги. Те саме робила, коли їхала з презентацією в інші міста.

І найважливіше правило – знайти того, хто вірить у вас і ваш проект, навіть більше, ніж ви самі,- переконана Леся Кічура. Буде складно. Шлях письменника-початківця непростий. Але зусилля варті результату.