Листівки, світлини і бофони – як у Львові відновлюють документи ОУН-УПА

«Львівська газета» побувала там, де повертають втрачені сторінки історії
 |  Тетяна Дзяма   1390  

У лабораторії Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» час… зупиняється. Тут консервують історичні документи, які є мовчазними свідками української історії. Завісу у світ реставрації «Львівській газеті» привідкрила художниця  – реставраторка І-шої категорії Ірина Дуткевич.

Фото: Роман Бруцяк

Лабораторія часу

У крихітній лабораторії – безліч баночок та коробочок з реактивами і хімікатами, а також реставраційними  інструментами . За їх допомогою Ірина Дуткевич повертає до життя документи, які потрапляють в музей.

Фото: Роман Бруцяк

«Як правило, ми працюємо з викопаними архівами УПА. Потрапляють вони до нас  з різними шляхами. Інколи випадково люди знаходять, або ж це цілеспрямований археологічний пошук», – розповідає реставраторка.

Сам музей не веде пошуків – це не їхня робота. Але за три роки роботи Ірині вдалося врятувати приблизно 4000 документів.

У реставраційній лабораторії документам не повертають первісний вигляд. Завдання Ірини – законсервувати і не допустити подальшої руйнації.

«Інколи, документи можна ідентифікувати лише частково. Є речі, які відновити вже неможливо. Проте, переважно вдається», – ділиться Ірина.

Фото: Роман Бруцяк

Реставраторка каже, що все залежить від того, де документ зберігався.

Зазвичай їх переховували  у металевих бідонах від молока. Траплялось, що бідон мав пошкодження  або метал руйнувався, відповідно нищився і папір.

Більшість документів того часу друкувалися на цигарковому папері. Робили так тому, що він був найдоступнішим. Звичайний папір було не так легко придбати, і тодішня влада ретельно пильнувала, хто і для чого купує його у  великій кількості.

Фото: Роман Бруцяк

Ірина стверджує, що цигарковий папір – важко реставрується. Адже, якщо зазвичай при реставрації паперу використовують воду, то цигарковий папір може просто розсипатися.

Ювелірні моменти

Для того, відновити документ, є чимало засобів та реактивів. Однак Ірина працює виключно з натуральними.

«Можна використовувати різні розчинники. Але я прихильник натуральних. Жодної синтетики», – стверджує реставраторка.

У реставрації є золоте правило у виборі матеріалів – всі вони повинні мати ефект «зворотності». Скажімо, якщо йдеться про клей, то він легко повинен розчинятись і відклеюватись, так, щоб інший реставратор, навіть через років 50, міг без проблем щось поправити. Тому, до прикладу, використовують борошняний клей з різними антисептичними домішками, а не силікатні синтетичні клеї.

Фото: Роман Бруцяк

«Коли ми отримуємо архів, спершу він проходить класифікацію. Ми визначаємо, які документи в кращому стані, які в гіршому і найгіршому. Далі ділимо їх на групи відповідно до того, що з ними будемо робити. Окремо виділяємо ті, які потребують негайного  реставраційного втручання», – розповідає Ірина.

Перша і обов’язкова процедура – санітарна. Папір зберігався довгий час в різних умовах, тому повинен пройти очистку  – дезінфекцію, інакше є небезпечним для самого реставратора, чи науковця який працюватиме з документом, а також для інших документів, які зберігатимуться в архіві поруч. Адже часто старі документи можуть бути носіями різного характеру  цвілі та грибків.

Якщо документ односторонній, – працювати з ним легше. Потрібно лише розпрямити і можна наклеїти на спеціальний папір-основу, щоб запобігти подальшій руйнації  – це так званий процес «дублювання на нову основу». Якщо ж текст надрукований з обидвох сторін, робота ускладнюється.

Тоді використовують прозору тоненьку плівку, яку наклеюють на документ.

Робота над одним документом може тривати п’ять і більше днів. Над деякими архівами Ірина працює і по два місяці. Адже в одному згортку паперу може виявитися від 100 до 300 документів.

Фото: Роман Бруцяк

Буває, що документ неможливо відновити і він не несе вже ніякої інформації. Тоді його просто консервують і зберігають як експонат.

Привіт з минулого

У лабораторію музею потрапляють документи із всієї західної України. Коли  до рук істориків потрапить цінна знахідка, передбачити неможливо, однак останнім часом це трапляється доволі часто.

Фото: Роман Бруцяк

Як розповів «Львівській газеті» директор музею Руслан Забілий, найчастіше – восени і навесні.

«Найбільше знахідок трапляється весною і восени, коли люди копають городи. Випадкові знахідки бувають за різних обставин. Якось нам передали зі Сколівщини архів, який виявили, шукаючи гриби. Наштовхнулися на щось невідоме, а це був бідон з документами. Є і такі випадки, коли люди цільово роками шукають. Знаходять і передають нам», – каже Руслан Забілий.

Питаю в Ірини, чи траплялися їй такі документи, зміст яких закарбувався у пам’яті. І вона розповідає про випадок, який трапився незадовго після того, як прийшла працювати у «Тюрму на Лонцького»:

«То було напередодні Великодня. Якраз привезли цілий архів на реставрацію. Він був понищений і здавалося, що там нічого рятувати. Яким же було моє здивування, коли всередині знайшла листівку із привітанням до Паски. Дуже це мене зворушило. Такий собі привіт із минулого».

Однак, реставраторка зазначає, зазвичай не має часу заглиблюватися в емоційні моменти. Робота виглядає швидше конвеєрно – відпрацювати всі технічні процеси і передати історикам на вивчення.

Крім документів, просвітницьких листівок, бофонів  (грошові документи (квитанції) з національною символікою та символікою ОУН і УПА) тощо, трапляються іноді і особисті речі. Це можуть бути захолявні книжечки, вірші чи листування.

Але кожен документ – дуже важливий для істориків. Реставратори просять людей, котрі знаходять щось подібне, ніколи не братися за роботу самостійно. Адже грошей  в паперових згорточках не буває, та й цінності для пересічного мешканця вони не несуть. Недбалими рухами їм дуже легко зашкодити, а реставраторові ускладнити роботу.