«Реквієм для Воїна» у Львівській філармонії

14 жовтня в рамках проекту «Реквієм для Воїна» відбудеться прем’єра твору «Присвята Василю Сліпаку» львівської композиторки Марії Олійник
 |  Наталія Матолінець   2009  

Вона навчалась у Львівській Національній Музичній Академії ім. М. Лисенка, а згодом у Королівській Консерваторії в Гаазі (Нідерланди). Стипендіатка Президента України, урядів Республіки Польщі та Нідерландів. Переможниця міжнародних композиторських конкурсів та учасниця музичних проектів в Україні, Польщі та Нідерландах, зараз вона викладає на кафедрі Композиції у ЛНМА ім. М. Лисенка. Ми поспілкувалися з Марією Олійник та солісткою Уляною Горбачевською.

– Пані Маріє, ви долучилися до цього проекту пам’яті Василя Сліпака?

– Я дізналася про смерть Василя в день його загибелі. До того я, на жаль, про нього не знала. Почала просто переглядати записи з його концертів та інтерв’ю. Усвідомила, що це дуже непересічна людина і митець. У Львові відбувся його похорон. Того ж дня вирішила, що напишу для нього твір з присвятою. Це була внутрішня потреба. Взимку 2017 дізналася, що буде проект пам’яті Василя на фестивалі «Контрасти» і поцікавилась, чи зможу долучитися. Директор філармонії та диригент Володимир Сивохіп погодився. І я продовжила роботу над твором, який почала писати ще влітку.

– Яким буде цей твір?

– У червні я познайомилася зі співачкою Уляною Горбачевською, яка займається традиційною українською піснею. Ми вирішили працювати над твором разом. За підказкою Уляни, я використала у творі кілька старовинних українських пісень, які вона виконуватиме. Це особливість твору, його автентична родзинка. Це також буде прем’єрне виконання.

– На концерті прозвучать чотири твори, присвячені Василеві Сліпаку, всі різні, але кожен по-своєму рефлексує щодо його особистості. Як вам таке поєднання?

– Кожен написав від свого серця те, що він хотів би віддати в пошану Василеві. Це щирий проект, зроблений з особистим внутрішнім заангажуванням композиторів. Дуже достойний задум. Кожен його учасник незалежно виявив бажання написати щось. Ми просто не змогли не зреагувати на цю втрату.

– Чи є плани презентувати концерт з цими творами не лише у Львові чи за межами України?

– Про це я не знаю. Можливо, якщо фестиваль пам’яті Василя Сліпака відбудеться і наступного року. Але моє завдання – лише написання музики.

– А над чим ви зараз працюєте?

– У нас з Уляною Горбачевською є ідея більшого твору, теж з думкою про Василя. Зараз ще рано про нього говорити. Я, мабуть, візьмуся за цей твір після концерту 14 жовтня. Це те, що я вже робила теж і у «Повіяв вітер» – залучення оригінальної пісні з авторським прочитанням.

– Пані Уляно, а як для вас почався цей проект?

– Перш за все, це початок нашої співпраці з Марією Олійник. Вона вже писала твір для цього концерту, коли ми познайомились, а я мала в репертуарі пісні, які дуже відповідають цій темі. Рік тому, коли я згадувала про Василя, то в моїй голові постійно звучала пісня «Сніжки». Я дізналась про неї в селі на Полтавщині, від жінок, які ще співають її. Це своєрідний народний реквієм. І так все природно з’єдналося: композиторські знахідки Марії Олійник та пісня, яку я хотіла заспівати. Так виник наш тандем.

– Ви були знайомі з Василем Сліпаком?

– Я була знайома з ним давно, ще до його від’їзду у Францію. Потім сталася велика перерва: він поїхав у Париж, ми жили своїм львівським життям. Але був момент, коли він виклав корсиканську поліфонію на фейсбуці. І я почала переписуватися з ним, розповіла, що мрію про фестиваль, де була б корсиканська, грузинська, українська поліфонія – бо вона дуже потужна, але маловідома у світі. Ми обговорювали такий фестиваль. І я запитувала, чи він би приїхав. А Василь сказав: «Не зараз, не час. Зараз час воювати». І це було останнє, що він мені написав.