Молоді скрипкові віртуози збираються до Львова

У жовтні 2016 у Львові вдруге відбувся Міжнародний конкурс скрипалів Олега Криси
 |  Наталія Матолінець   521  

Минув рік після конкурсу – і його переможці знову завітають до нашого міста, щоби виступити з сольними концертами у Львівській обласній філармонії. 25 жовтня – віртуозний вечір володарки першої премії конкурсу-2016 Еллі Сах (США/Південна Корея), 27 жовтня – виступить соло, володар другої премії першого конкурсу, який відбувся у 2013 році, Лев Солодовніков (Росія). А в листопаді заплановано концерт володарки другої премії минулорічного змагання Еймі Вакуй (Японія). Засновник конкурсу та президент Громадської організації «Мистецьке об’єднання «Світ класичної музики» Сергій Подолянчук розповів про унікальний скрипальський конкурс у Львові та проблеми української музичної освіти.

– Задум про те, щоб переможці виконували концерт у Львові – як він виник?

– Це не є стандартом для музичних конкурсів. Проте зазвичай такі змагання допомагають просувати своїх переможців на фестивалях чи у відомих концертних залах. У світі виграти престижний конкурс – це отримати золотий квиток для подальшого розвитку своєї кар’єри. Це дуже великий плюс для музиканта, оскільки він піднімається на сходинку вище – його професіоналізм та майстерність визнали. Конкурс Олега Криси – перший і наразі єдиний такого рівня в Україні. За приклад ми беремо конкурс Королеви Єлизавети в Бельгії. Рівень визначається перш за все тим, що до суддівства запрошено кваліфіковане й поважне журі, до складу якого увійшли відомі скрипалі та педагоги з багатьох країн. Також ми встановили високий преміальний фонд – 20 тис. євро для першої премії. Після конкурсу переможці підписали з нами договір, згідно з яким вони повинні виконати мінімум два безкоштовні сольні концерти – або на відкритті наступного змагання у 2019, або серед року чи в ході якогось фестивалю. У нас немає Карнегі-холу, але ми можемо запропонувати зал філармонії. Для переможців це престижно і вони з великим інтересом погодилися на таку пропозицію. Щобільше, історично склалося так, що Львів – колиска мистецтва ще з часів Австро-Угорщини і тогочасна скрипальська школа походить великою мірою з Галичини.

– Зіграти концерт повинен лауреат першої премії чи всіх трьох?

– Це не обов’язково перша. На даному етапі до нас завітають лауреати першої і другої премії 2016 року та лауреат другої премії 2013 року. Ми готуємося опублікувати програму наступного конкурсу найближчим часом. Тому ці три концерти – як анонс. Щоб глядачі могли подивитися на наших переможців та їхній рівень. Бо рівень дійсно високий. Проте для його досягнення дуже важливі якісна освіта та невпинна праця над вдосконаленям своєї майстерності. Наприклад, Еллі Сах, яка здобула перемогу восени 2016, походить з Південної Кореї, але все життя провела в США і закінчила там Джулліардську школу. А сьогодні ця школа є першим номером в топі музичних вишів світу. Якщо порівнювати з університетами на кшталт Оксфорду чи Гарварду, то серед музичних закладів на вершині Школа Джулліард у Нью-Йорку та Віденський університет музики та виконавського мистецтва (mdw). Потім йде університет Моцартеум в Зальцбурзі, німецькі вузи та інші музичні заклади.

– Як визначається цей рейтинг вишів?

– Перш за все, важливий рівень професорського складу. Наприклад, Школа Джулліард прославилася завдяки педагогічній роботі скрипаля Івана Галамяна – радянського музиканта вірменського походження. У 1919 році він емігрував до Парижа, а потім в США. Його учні – Іцхак Перлман, Пінхас Цукерман, Берл Сенофскі, Міріам Фрід, Дмитро Ситковецький, Майкл Рабін, Арнольд Стайхардт, Девід Надьєн; з ним працювала Дороті Ділей, в якої, до речі, навчався австрійський викладач, професор Віденського університету музики та виконавського мистецтва Крістіан Альтенбургер, член журі нашого першого конкурсу. Ці імена творять музичну історію, а навчання в найкращих дає і відповідний результат.

– Рівень музичного вишу має найбільший вплив на такі високі показники випускників?

– Звичайно, знання ніхто не дасть – викладач може дати навички, методологію, але все інше – твої зусилля, натхнення й інтерес до самовдосконалення. Наприклад, Еллі Сах розповідала, що в Джулліарді вона не вчилася в одного викладача. А окремо в одного вивчала змалечку постановку, техніку лівої руки – в іншого, ведення смичка – в третього. Вона працювала над собою і досягнула дуже високого виконавського рівня. Потім поїхала до Зальцбурга, до відомого викладача П’єра Амояла, який, до речі, має одеське коріння. Він викладає в Моцартеумі. Там викладає також Ігор Озім, Бенджамін Шмідт та інші відомі імена, тому рейтинг вишу на висоті. Здавалося б: навіщо ще кудись їхати після закінчення Джулліарду? Але Еллі Сах не зупиняється і це основна причина її перемог. Як і володарка другої премії японка Еймі Вакуй, яка зараз навчається в П’єра Амояля на бакалавраті. На конкурсі у 2013 році першу премію поділили між собою Да Сол Джонґ та Маркіян Мельниченко, студенти престижної Істменської школи музики в США. Другу премію отримали Лев Солодовніков і Ї-Йон Гонґ, яка теж навчалась в Зальцбурзі.

– Тобто, якщо в заявках на конкурс Ви бачите ці топові школи, то вже можна очікувати, що їхні представники покажуть вищий клас?

– Так. Вони покажуть себе щонайменше вище середнього – можна бути впевненим щодо цього. Проте ще до початку конкурсу ми маємо певні очікування. Адже, перш за все, всі учасники на відбірковому етапі надають відео своїх виступів. Щоб ми розглядали не лише заявку. І оргкомітет на чолі з Олегом Крисою проводить відбір. Тому можемо сміливо сказати, що практично всі зі шкіл високого рівня потрапляють на конкурс – там нема кого відсіювати. Чого, на жаль, не можна сказати про українських конкурсантів.

– Чому така різниця у виконавському рівні?

– Конкурс показав все – реальну картину того, що відбувається в музичній освіті в Україні. На початку ХХ століття велика кількість скрипкових віртуозів вийшли з наших країв, із західних та південних регіонів. Тому так звана “московська школа” складається великою мірою з вихідців з України. Це такі відомі імена, як: Пейсах Столярський, Давид Ойстрах, Борис Гольдштейн, Семен Снітковський, Натан Мільштейн, Михайло Фіхтенгольц, Михайло Ельман, Мирон Полякин, Абрам Ямпольський, Юлій Ейдлін, Леонід Коган, Михайло Вайман, Олексій Горохов, Віктор Пікайзен, Ольга Пархоменко, Айзек Стерн, Богодар Которович, Олег Криса та інші. Проте зараз Україна переживає важкі часи: АТО, засилля корупції у всіх сферах. Про рівень освіти ніхто особливо не задумується. Левова частка кваліфікованих викладачів виїхала під час розвалу Союзу, потім – у 90-тих. На жаль, зараз наші студенти не мають змоги виїжджати закордон навіть на майстер-класи. Бо це, попри те, що віднедавна ввели безвізовий режим, впирається у немалі кошти.

– Конкурс може стати гарним стартом для музикантів. Тим більше, він вже засвідчив свій високий рівень.

– Так. Конкурс пропагує українську музику. В програмі обов’язковим є виконання творів українських композиторів у першому і третьому турах. До нас не бояться їхати, отож визнають, що оцінювання об’єктивне. Попри проблемність і корумпованість країни. Оскільки ми незалежна Громадська організація, то не маємо стосунку до державних органів. А до проведення конкурсу було залучено незалежну аудиторську компанію, яка контролювала голосування журі, підрахунок балів та підбиття підсумків. Також про нас писав популярний музичний журнал Strad – і його журналісти вже повідомили, що хочуть особисто висвітлювати третій конкурс у 2019 році. А увага ЗМІ світового рівня означає, що нас визнали на рівні з провідними музичними змаганнями.

– У жовтні та листопаді до Львова приїздять троє конкурсантів з концертами. У кожного різна програма. Що везуть вони?

– У Еллі Сах дуже цікава програма, яка поєднує сучасну музику і класику. Вона, зокрема, зіграє твори Гершвіна та Бетховена. У Лева Солодовнікова у програмі – Джон Адамс, Каміль Сен-Сан та Петро Чайковський. На конкурсі всі вони виконували українську музику, а тепер везуть до нас програми, якими хочуть поділитися з львівською публікою. Відбувається постійний мистецький діалог.

– Уже минуло 4 роки з першого конкурсу. Чи спостерігаєте за долею переможців і тих, хто був в топі змагання?

– Відразу після перемоги на нашому конкурсу Еллі Сах здобула Гран-прі Міжнародного музичного конкурсу оркестру філармонії Марокко. Це підкреслює те, що ми лише підтвердили її майстерний рівень. Один з переможців 2013 року, австралієць українського походження Маркіян Мельниченко, неодноразово відвідував наше місто з концертами, зараз він професор в музичному виші в Австралії. Еймі Вакуй теж бере участь в багатьох конкурсах і отримує винятково перші-другі премії.

– А українські конкурсанти?

– Під час першого конкурсу один з український конкурсантів Назар Федюк дійшов до другого туру. Одразу після конкурсу він поїхав на навчання до Лозанни та зараз працює в симфонічному оркестрі Берну. Конкурс допоміг йому побачити різницю у рівні та нові перспективи. До речі, єдиний український конкурсант, який дійшов до третього туру у 2013 році – Роман Холматов з Києва. Однак, в фіналі третю премію не присудили нікому. Конкурсант сам зізнався, що не сподівався потрапити до третього туру. У цьому проблема психології українських музикантів – вони йдуть на конкурс, але не впевнені в собі і відкладають програму останнього туру на задній план. Викладачі не налаштовують наших студентів на боротьбу за перемогу. Це нонсенс. Коли їдеш на конкурс, треба бути готовим до всіх турів! Україна дуже багата на таланти, але вони не можуть отримати підготовку відповідного рівня.

– СКМ організовує проект з майстер-класами, щоб зробити доступ до освіти простішим.

– Так, ми вирішили заснувати Міжнародну музичну академію «СКМ». Вона почала свою роботу з проведення майстер-класів з відомими викладачами – Олегом Крисою, П’єром Амоялем, Крістіаном Альтенбургером. Це дуже витратний захід – ми хочемо зробити майстер-класи безкоштовними для студентів, тому повинні фінансово забезпечити всю організацію та гонорари професорам. Ми в пошуку додаткової підтримки для створення приватної Музичної академії на постійній основі – на кшталт Іспанської школи, яку заснувала королева Софія. Це наша мрія – запрошувати в школу провідних викладачів з Відня, Зальцбурга, Джулліарду і щоб наші студенти могли навчатися у них.