Римма Зюбіна про корупцію, DZIDZIO і контрабас

Її називають українською Джульєттою Мазiною, і водночас, вона дуже схожа на Квітку Цісик, яку мріє зіграти. Вона виставила свою «Київську пектораль» на аукціон, щоб допомогти пораненим у зоні АТО бійцям і «бореться» з контрабандою
 |  Ольга Телипська   6715  

Це – Римма Зюбіна. Про творчість і життя з актрисою Київського Молодого театру пощастило поговорити в ефірі Радіо FM Галичина.

«Гніздо горлиці»

«Гніздо горлиці» став сенсацією Одеського кінофестивалю. У сюжеті фільму – українка Дар’я, яку грає Римма Зюбіна, змушена їхати на заробітки в Італію, щоб прогодувати свою сім’ю. Та через заробітки за кордоном сім’я починає розвалюватися.
Стрічка вийшла в український широкий прокат 10 листопада 2016 року.

Я дуже дякую Тарасу Ткаченку, який мене зняв у цьому фільмі. А ще дякую Ірі Устеленцевій, студентці Тараса: я знялась в її студентській короткометражці, Тарас мене побачив, і запросив мене без усіляких кастингів, кажучи, що тільки я маю цю пропозицію: «От Вам сценарій і давайте будемо працювати». Цим він і вбив, і спантеличив водночас. Бо українському кіноактору такий шанс випадає раз на століття. Ми завжди в кастингах, а потім після нас беруть московську актрису, тому що «ми не вміємо, а вони вміють». І це постійно відбувається в цій професії.

Фільм має міжнародні нагороди і це дуже важливо. У Мумбаї ми отримали приз журі, в Мангеймі – приз екуменічного журі і так само в мене, за акторську роботу, окрема відзнака у Варні. Про цю нагороду мені Тарас Ткаченко повідомив смс-кою.

Кіно чи телебачення

Виток популярності, звісно, більше дає телебачення, тому зараз для «Гнізда Горлиці» ми готуємося трішки дозняти матеріалу щоб зробити чотири серії для телевізійного варіанту фільму.

Насамперед тому, що у нас жахлива ситуація з кінотеатрами. У нас по всій Україні всього 160 кінотеатрів, це – мізерна кількість. Наприклад, у моєму рідному Ужгороді, в центрі немає жодного кінотеатру. Я кажу одне, ніде: ні в Кракові, ні в Парижі, ні в Лондоні, люди не їздять дивитися кіно в спальні райони. А хочеться щоб кіно, яке ми знімаємо як кіно, а не як серіал: в якому робота художника, оператора зовсім інша, хочеться, щоб його люди дивилися на екрані. На якісь акценти, на певні моменти звертали увагу, бо це – кіно.

Війна, кіно, телебачення

Війна в Україні, так, сприяє тому, що українських акторів нарешті помічають. А от на телебаченні, ми маємо ту ж картину, що була в 2013 році. Під різними видами все одно знімається копродукція з Росією. Так, зараз не пишуть, що це ОРТ чи РТР, продюсери всіляко навчилися обманювати глядача. Але наявність в ролях московських акторів говорить про те, що це – копродукція з Росією. Українських серіалів, як не було, так і немає. От я зараз знялась для ICTV в серіалі «Копи» тільки тому, що він українською мовою.

Про корупцію в Держкіно

Річ у тому, що є так звані прокатні документи, які видає Держкіно для телеканалів, а телеканали все одно цілеспрямовано знімають російськомовний продукт. Вони хочуть отримати право на прокат і тут працює ціла схема через підставних осіб.

Тому тут далеко не питання патріотизму чи бажання викрити страшну корупційну схему. Ні! Це, на жаль, питання того, що продюсери і власники наших провідних телеканалів не хочуть втрачати, бо саме вони зацікавлені в прокаті російськомовного продукту.

Яскраво це видно з сюжетів каналу «1+1», який регулярно звинувачує Пилипа Іллєнка в речах, які не може довести, бо навіть свідками з боку, так би мовити, «обвинувачення», є люди, некомпетентні в цих питаннях.

Сказати, що Пилип Іллєнко фінансує фільми свого дядька?! Знаєте, єдиний фільм, який недознятий, і це в рамках того, що зараз знімається одночасно 50 українських фільмів, – це саме фільм його дядька, Михайла Іллєнка – «Толока». Картину знімають вже 5 років, і все тому, що Михайло Герасимович сказав: «Дадуть мені гроші – скажуть, що дав племінник». І в підсумку грошей не дали, і люди, не маючи інформації, все одно звинувачують в тому, чого немає.

Контрабанда в житті Римми Зюбіної

Контрабанда, судячи з двох моїх останніх кіноробіт, щось та й значить. У фільмі «DZIDZIO Контрабас» у мене комедійна роль, то у стрічці «Межа» зовсім інша історія. Це кримінальний трилер і правдива історія написана словацьким драматургом Петером Бальком. (Фільм «Межа» став рекордсменом в Словаччині ще з першого дня прокату, коли її подивилося більше 16 тис. людей. Режисер фільму Петер Беб’як отримав Кришталевий глобус за кращу режисерську роботу 52-го міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах. В українському прокаті вона з’явиться 16 листопада цього року, – ред.)

В Ужгороді, після допрем’єрного показу фільму, глядачі почали казати, що впізнали цілком реальних закарпатських персонажів, а я їм кажу: «Це просто збіг». На жаль, роки минають, а мафія залишається. Події у картині відбуваються у 2007 році, на порозі вступу Словаччини до Шенгену. Ми бачимо Ужгород і прикордонне селище, біля словацького кордону. У цих умовах контрабанди, або як в нас на Закарпатті кажуть – бізнесу, але це – контрабанда, живуть дві сім’ї, які займаються цигарковим бізнесом. І, коли люди бачать ці шалені гроші, вони вже не можуть зупинитись, тоді йде і торгівля наркотиками, і людьми, і руйнація свого власного життя.

Режисер Петер Беб’як так і говорить про саму назву: «Є кордони, які ми можемо перетинати навіть кілька разів між країнами, але є межа в людини, яку вона може переступити тільки один раз». Цей фільм, власне, про цю межу. У мене там невелика роль, але я дуже пишаюся тим, що в моїй фільмографії з’явився фільм, який в Карлових Варах, на фестивалі категорії А, отримав приз за найкращу режисуру. У стрічці, цю незворотну межу, прекрасно зіграв Станіслав Боклан. Там є сцена, де він просто ліпить пельмені, а потім раз – і вбиває людину. Просто так, взяв і вбив, і як ні в чому не бувало знову починає ліпити пельмені. Ось вона – межа.

Як же без каверзів

Смішний випадок у нас стався на зйомках «Межі». Нам потрібно було знімати митницю, а ми не можемо ж знімати на справжньому кордоні. Ми знайшли місцину на кордоні Чехії і Словаччини, в ангарах повісили жовто-блакитні прапори, поставили наших хлопців, у нашій формі, й написали «Пункт перетину «Убля». А якраз з «Ублі» приїхав українець, далекобійник, і ліг спати. Від «Ублі», на хвилинку, він проїхав 500 км. Прокидається зранку і бачить перед собою напис «Убля» – той самий пункт пропуску, з якого вчора приїхав. Дивиться: люди ходять у погонах, він заходить в корчму і запитує: «А що тут відбувається?». Йому і відповідають: «А що?! Тут українсько-словацький кордон!». Важко передати словами стан цього чоловіка! Він, звісно, ввечері трішки розговівся, але не настільки, щоб знову опинитися в тому самому місці, звідки вчора виїхав.

Жертви заради професії

Я колись пробувалась на головну героїню у фільм «Фучжоу» Михайла Іллєнка. Я прийшла і Михайло Герасимович каже мені: «Ви, знаєте, мені треба щоб ви схудли. Моя дружина колись займалась балетом, і от є така дієта прекрасна: їсти можна все, але тільки з 12:00 до 17:00». А я була настільки фанатично віддана цій ідеї, що навіть коли моя подруга виходила заміж, її мама в ресторані всім сказала: «За стіл маємо сідати не пізно, хоча б о пів на п’яту, бо наша дружка їсть тільки до 17:00». На що їй відповіли: «Ви доньку заміж видаєте чи дружку?».

Квітка Цісик

Я колись почула її голос (а це припало на момент, коли мені в житті було дуже важко), і за одну ніч дізналась про неї все, що можна було. Мені стало цікаво, чому вона не судилася за «Оскар» (1978 року пісня «You Light Up My Life» з однойменного кінофільму отримала «Оскар» у категорії «Найкраща музика, оригінальна пісня» та «Золотий глобус» у категорії «Найкраща оригінальна пісня до кінофільму». Вперше цю пісню виконала Квітка Цісик, але вся подальша слава й успіх дісталися співачці Деббі Бун, батько якої перекупив у Джо Брукса права на цю композицію, – ред.), як сталося з цією хворобою, в її житті дуже багато загадок. І в якийсь період ми з організаторами «Коронації слова», з Тетяною Логуш домовились, що зробимо спеціальну відзнаку від актриси Римми Зюбіної. Я готова нагородити твір на тему про Квітку Цісик, якщо він буде цікавим, талановитим. Так що усі, хто відчуває в собі пориви, пишіть. Я дуже хочу зробити з цього сценарій, але, на жаль, багато років нічого немає.

Тому зараз я придумала зробити короткі метри і назвати його «Квітко, я люблю тебе!», за принципом фільмів «Париж, я тебе люблю», «Нью-Йорк, я тебе люблю».

Це так прекрасно: «Квітко, я люблю тебе!»