Донеччанка відкрила у Львові унікальну фотостудію для тварин

Історія переселенки з Донецька, що вже три роки мешкає у Львові
 |  Тетяна Дзяма   3093  

Наталія Кузнецова переїхала до Львова з окупованого Донецька. Тут організувала унікальну у місті фотостудію для тварин «Art Pet».

«Клієнти у мене будуть…»

«Ось тут ми ще докупимо нові меблі, м’які, наприклад… А тут я хочу зробити міні-магазинчик товарів для тварин… Клієнти у мене будуть, просто зараз ще серпень, люди по відпустках…» – Наталя залюбки робить нам екскурсію своїм «офісом» на вулиці Науковій.

Переїхавши до Львова з Донецька, жінка вирішила не чекати на чиюсь допомогу. Хотіла заробляти на новому місці самостійно. Оскільки в минулому мала досвід із фотографуванням домашніх улюбленців, довго не думала. Почала з оренди приміщення на три години, прибрала його, повісила плакати, власні фотографії, фон – така собі тестова студія. Люди на подію прийшли, ентузіазм жінки зріс.

«Я дуже хотіла відкрити фотостудію для тварин. Я їх уже 10 років фотографую. І ось так поступово в мене все вийшло», – каже Наталя.

А втілити мрію допомогла доля. Наталя, як переселенка з окупованих територій, виграла одразу два гранти. Один від «Центру просвітництва та розвитку людини», що співпрацює із Литовським МЗС, другий – від Міжнародної організації по міграції. Написала бізнес-план, захистила його і отримала 1000 євро та 950 доларів.

На ці гроші жінка купила світильник для студії, фоторюкзак і планшет, на якому обробляє фотографії. А ще сервер для їх зберігання. Решту техніки привезла з собою з Донецька. Нещодавно студію відкрили для постійної роботи. Мисткиня вірить, що проект «Art Pet» буде прибутковим.

«У Львові дуже багато фотостудій, багато фотографів. Але я не знайшла такої, де можна спокійно знімати тварин. Особливо великих. Та й взагалі в оті всі декорації, на красиві дивани не дуже радо пускають домашніх улюбленців. Ну бо це ж шерсть, а за годину там будуть маленьку дитинку фотографувати, наприклад», – пояснює Наталя.

Вона вважає, що тварини теж повинні мати гарні фото.

«От буває, що тваринку пострижуть гарно. То чому б не зробити їй фото? І на аватарку господарю буде нова фотографія. Експрес-фото в мене коштує 150 гривень. Та це ж кави попити…».

А ще студія потрібна тим, хто розводить і продає тварин. Адже гарне фото в оголошенні – половина успішного продажу. Власне, на них і зроблена ставка.

На відкриття «Art Pet» до Наталі Кузнецової прийшло зо два десятки людей, привели з собою і домашніх улюбленців. Власниця  всіх радо зустрічає, декого навіть фотографує на пам’ять.

«Це – мій асистент, Валентина», – знайомить з нас із зовсім юною дівчинкою.

Валентина – дочка Наталі. Вона тримає в руках іграшку-пищалку і концентрує на ній увагу тварини, коли мамі треба зловити кадр.

«Мої кішки живуть по всьому світу»

Фотостудія для домашніх улюбленців – неспроста. У Донецьку, до війни, в Наталі був власний котячий розплідник. Вона 9 років розводила і продавала сомалійських кішок.

«Я спочатку собаку собі завела, добермана. Та потім зрозуміла, що з маленькою дитиною і собакою мені буде складно. Бо собаку треба виховувати. Так у нас з’явився кіт породи сомалі», – пригадує Наталя.

А після цього захотілося розводити цих кішок. «Сомалікана» була заснована в 2006 році. Це була зіркова справа Наталі Кузнецової. Її коти брали участь і перемагали у престижних українських та міжнародних конкурсах.

«Мої кішки живуть по всьому світу. В Індонезії є, у США, у Таїланді. От хіба що в Австралії нема», – сміється.

Середня вартість кошеняти із «Сомалікани» – 500 доларів: «Продавали тримісячне кошеня, зі всіма щепленнями і документами, родоводом, котячим паспортом та супроводом усе життя».

Та потім почалася війна, розплідник довелося закрити.

«На момент переїзду в мене були лише 2 племінні тварини – кіт і кішка, тому що саме був період зміни сімейства. Кішка ця живе зараз в Києві, а кіт зі мною. Взагалі тут маю трьох котів сомалі, але вони стерилізовані. Ну і ще дві собаки є».

 

Львів – бо далеко від Донецька

Вона розповідає мені свою історію переселення. Спокійно і впевнено. У жінки дуже чиста українська мова.

«Ми ж до останнього не могли повірити… Уже в квітні 2014 року я хотіла їхати. Зупинила школа. Тож як тільки почалися канікули, ми відразу сіли і поїхали. І тут ми вже три роки».

У Наталі є 11-річна донька та 7-річний син. До Львова вона приїхала з дітьми, чоловіком та батьками.

Я питаю її, чому саме Львів, а не якесь інше місто.

«Та ми тільки між двома містами вибирали. Мав бути або Київ, або Львів».

Але Київ виявився дорожчим, тож обрали Львів. Хоча не мали тут родичів чи знайомих. Взагалі до переїзду у цьому місті Наталя була лише двічі.

«Ну, тут аргументи сильніші були: Львів до Європи ближче, – це раз. А ще він далеко від Донецька».

Про побут Наталя говорить небагато. Каже, що квартиру орендують. Зараз живуть окремо від батьків. Та перший рік знімали житло всі разом.

«У Львові малі зарплати та дорога оренда. Ми як сюди приїхали, то я жахнулася. Шукала роботу. Зарплата 3-5 тисяч гривень. І оренда квартири стільки ж. Це навіть без комунальних. Ну як бути?»

Її часто питають, як вони тут жили перший час.

«Я чую такі питання і навіть не знаю, що відповісти. Ну якось було. Підробляла, де могла. Фотографії на фотостоках продавала. Це мене рятувало. Там десь щось сфотографую, там консультацію дам. Трохи пенсія батьків рятувала. Так і жили».

«Я не слідкую за подіями на Донбасі…»

Але повертатися до Донецька Наталя та її родина не планує.

«Ми вже давно зрозуміли, що будемо тут. Може, перші місяці десь ще сподівалися. Але зараз точно знаю, що ні».

Найважче було Наталиній мамі.

«Мені і дітям простіше. А мама моя важко переїзд перенесла. Були проблеми зі здоров’ям. А коли зрозуміла, що вертатися ніхто не буде, то взагалі… Я не була там ні разу за три роки. Чоловік хіба їздив».

В Донецьку в них залишилась квартира: «Так і стоїть там усе…»

Питати у Наталі про її ставлення до війни важко, бо їй важко відповідати.

«Яке ставлення? Ну задумав хтось таке, комусь треба цього… Тому так є. Я взагалі не знаю, що там зараз відбувається».

Раніше, каже, стежила за подіями, а зараз зовсім не цікавиться. Хоча з деякими знайомими «звідти» зв’язок тримає.

«Є кілька людей. Є такі, що пробували теж переїхати, але їх це виснажило і вони повернулися додому. Взагалі вся ця оренда дуже виснажує».

Поки що Наталя цим старається не перейматись. Бо має великі надії на свою фотостудію. А у вільний час, аби не думати про важке, робить хорошу справу – знімає бездомних тварин, яких треба прилаштувати. Має щасливу руку, бо цуцики з її фото таки знаходять дім.