Вартовий львівського часу

Як працює один з найдавніших у Європі міських годинників

Людмила Кривобок, 1 серпня 2017 року

Пан Василь іде коридорами Львівської ратуші, повертає на її вежу. Проходить крізь пункт продажу квитків. Минає чергу гомінких туристів, вітається з касиром та піднімається вгору. Там, через 300 сходинок, – головне місце його праці – годинник. У руках в’язка ключів. Один з них – від головної кімнати вежі, де й розміщений увесь механізм. Якщо запізнитися, не перевірити все чи про щось забути – головна візитівка міста дасть збій. Тому робота регулярна й відповідальна. Повз пана Василя в обидві сторони проходять гомінкі туристи, жваво обговорюючи враження від побаченого. А він піднімається вже звичними за 16 років роботи сходами, щоб ще раз проконтролювати, чи точний час бачать львів’яни. Підходить до дверей, відчиняє їх. До кімнати заглядають цікаві туристи, дехто навіть намагається зайти й зробити селфі. Але так не завжди, адже годинник перевіряють переважно тоді, коли тут нікого немає, – або пізно ввечері, або ж рано-вранці. Раніше механізм був прихований від чужих очей, а тепер за склом можна побачити його роботу. Така звична для пана Василя річ викликає стільки ажіотажу й цікавості в гостей міста. Та попри їхні зацікавлені погляди, він спокійно робить свою роботу, не відволікаючись на спалахи фотокамер.

Як працює головний годинник Львова?

Василь Війтович або його помічники піднімаються на львівську Ратушу раз на два дні. Механізм годинника розміщений на висоті 75 метрів. Щоразу годинникар долає 255 сходинок від четвертого поверху ратуші до кабіни, де є годинник. А загалом до оглядового майданчика на вершечку ратуші, під самими дзвонами, – 364 сходинки. Якщо туристи одразу швиденько йдуть до невеликих дверей, щоб подивитися на місто з висоти пташиного польоту, пан Василь чи його помічники зупиняються, пропускаючи їх.

Основна частина роботи майстрів – механізм годинника. Увагу тут приділяють найменшим деталям, а роботи виконують тільки вручну.

Через день майстер ретельно перевіряє всі складові механізму. Обхід та перевірку він робить або зранку, перед початком робочого дня, або ж увечері. Частота перевірок залежить від багатьох факторів, один з яких – погодні умови. Температура та вологість впливають на роботу механізму, тож у сильні морози чи спеку годинник перевіряють частіше, ніж раз на дві доби. Також раз на два дні майстер підтягує гирі – це джерело енергії, що забезпечує роботу годинника. Хто піднімався сходами вежі, міг бачити на нижчих поверхах отвори для проходу цих гир.

Рік тому, 14 липня, годинник виходив з ладу, тож майстри замінили зубчасте колесо й зробили креслення деяких нових деталей. Тоді, щоб полагодити поломку, вистачило трохи менше тижня, тож 19 липня годинник вже працював. Годинникарі консультувалися з львівськими майстрами, як краще провести ремонт, й одне з місцевих підприємств зголосилося виготовити нову деталь. Після цього роботу механізму налаштовували вручну майстри ЛКП «Ратуша-Сервіс».

Із 2001 року, а саме з моменту відкриття вежі для відвідувачів – це друга серйозна поломка в годиннику. Перша трапилася близько п’яти років тому, але тоді обійшлося без заміни деталей механізму.

– Торік вийшло з ладу колесо, що робить відлік секунди. Тобто воно рухається щосекунди. Там є два коромисла, які зупиняють колесо, щоб постійно йшов відлік. Далі іде передача на основний механізм. Фактично це серце годинника, – розповідає головний інженер ЛКП «Ратуша-Сервіс» Василь Війтович.

Старіший за Біґ Бен

Механізм годинника дуже давній, а годинник Львівської ратуші старший за всесвітньо відомий годинник на вежі Біґ Бен на кілька років. Годинник на вежі Біґ Бен запустили в травні 1859 року. А дзиґарі на Львівській ратуші почали працювати 1852 року.

Історик Ілько Лемко розповідає, що годинник, який нині є на вежі ратуші, поставили 1852 року, бо стара ратуша завалилася у 1826 році, а будівництво нової завершили 1835-го. Втім під час революції 1848 року вже нова ратуша була сильно пошкоджена пожежею: провалився її купол і знищив годинник. Ратушу довелося частково відбудувати, а також створити купольне звершення, яке створено для того, щоб удосконалити пожежну безпеку.

Механізм сучасного годинника львівської ратуші створили на фабриці Wilgelm Stiehl під Віднем. Це – один з останніх механічних вежевих годинників у Європі.

– Механізм цього годинника дуже давній, але основна його частина зберегла свою автентичність. Приміром, у Європі на більшості таких веж годинники переведені на електронні сучасні механізми. Але ми хочемо зберегти дух Львова й максимально довго підтримувати у гарному стані наш годинник. Тим паче, попередні годинники, що були на ратуші, постраждали від пожеж, тож увага до цього – максимальна, – каже пан Війтович.

За годинником ведуть постійний відеонагляд, адже охочих потрапити у приміщення з механізмом вистачає. А щоб майстер мав можливість бачити, що відбувається назовні, у кімнаті з головним механізмом є невеликий годинник. Саме по ньому майстер орієнтується під час проведення перевірок та зміни часу. До речі, кожні півроку годинник ратуші на літний і зимовий час переводять саме в ручному режимі.

Цікавими є й дзвони годинника. Менший відлито в майстерні Яна Бельмана у Львові 1835 року. Саме за його голосом львів’яни рівно о 23-й годині повинні були гасити світло. Більший годинниковий дзвін відлив 1849 року віденський майстер Гільцер. На ньому латиною написано: «Люди добрі, не проспіть царство Боже». Він важить 700 кілограмів, близько третини його складу – срібло, точніше по 280 кілограмів срібла та міді та 140 кілограмів чавунного сплаву. Саме йому приписують магічні можливості виконувати бажання, тому всі, хто про це знає, неодмінно видряпуються ще на кілька метрів, щоб доторкнутися до «чарівного» металу.

Цікаві факти про вежу Львівської ратуші

 

Вхід на вежу Львівської ратуші відчинили не так давно – 2001 року. До цього об’єкт вважався стратегічним, тож будь-кого на вежу не пускали.

Важить годинник ратуші 2,5 тонни, діаметр циферблата – 2,7 метра, довжина великої стрілки близько 2,15 метра (вага 15 кілограмів), а малої – 1,7 метра.

Слово «ратуша» походить від німецького Rathaus – будинок ради. Першу міську ратушу побудували у 50-60-х роках XIV століття, коли Львів отримав Магдебурзьке право.

Найперші відомості про годинник на ратуші датуються 1404 роком. Під час перебудови ратуші і вежі у 1491 році на вежі розмістили годинниковий дзвін вагою 1,1 тонни, який виготовив ливарник Валентин Фельтен. За допомогою цього дзвону вручну відбивали години, аж доки монах Григорій не зробив нового автоматичного годинника, який сам відбивав години і був встановлений на вежі 1504 року.

До годинників у Львові завжди було особливе ставлення

 

Як розповідає львовознавець Ілько Лемко, до XVI століття годинниками, як правило, опікувалися монахи. Однією з причин було те, щоб не дозволити «нечистій силі» оселитися в складному годинниковому механізмі. Вважалося, що годинник, яким опікується «божа людина», ніколи не введе в оману.

– Свого часу годинникарем на Львівській ратуші був Йозеф Вайс. Він дуже ретельно пильнував годинник, щодня проводив перевірки. Кажуть, коли цей годинник почав поспішати на пів секунди, то Йозеф Вайс не зміг цього пережити й від горя помер. Це свідчення того, як люди ставилися до своєї професії та до своєї справи, якими відповідальними були та як переймалися своїми обов’язками, – каже пан Ілько.

Розповів історик і легенду того часу, в якій також ідеться про схожий випадок людської самовідданості, але пов’язана вона вже з іншим годинником Львова – Бернардинським.

Згідно з легендою, коли австрійський імператор Йосиф ІІ скасував Бернардинський орден, в межах секуляризації у Львові понад 20 чернечих орденів було розпущено, то на вежі Бернардинського собору залишилися монахи для того, щоб пильнувати годинник. Один монах там перебував постійно, йому туди передавали їжу. І коли траплялося, що в шпарини вежі дув пронизливий вітер, цей монах зривав з себе одяг і закривав ним діри, щоб вітер не пошкодив годинниковий механізм.

– Ось таке свідчення ставлення людей того часу до тих речей та принципів, які були їм дорогі та цінні, – переконаний пан Ілько.

Ілько Лемко додав, що до 1939 року у Львові годинники били дзвони на семи різних вежах. На вежі монастиря Бернардинів годинник дзвонив до 2001 року. Тоді ним опікувався інженер заводу кінескопів Василь Котик.

Сьогодні вежа ратуші – одне з улюблених місць міста як львів’ян, так і туристів. Тут освідчуються у коханні, загадують бажання, тримаючись за купол під час дзвону, роблять мальовничі світлини панорами міста, а інколи навіть офіційно реєструють шлюб.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.