Збірка геніальної Караффи-Корбут перейде до Львівської галереї мистецтв

Так вирішив приятель художниці Богдан Горинь

 |  Ярина Коваль   4668  

Її – чия перша посмертна ретроспективна виставка з колекції дисидента, політика, депутата ВР ІІ скликання Богдана Гориня відкрилася у Львівському палаці мистецтв – часто називають однією із каріатид української графіки другої половини ХХ століття. А відтак побачити оригінали малярства Софії Караффи-Корбут, її станкову та книжкову графіку, ескізи, проекти вітражів сьогодні прийшло дуже й дуже багато люду. Значно більше, ніж знала художниця довкола себе за свого буття. Адже офіційного визнання за життя Софія Караффа-Корбут так і не дочекалася.

«Ви не турбуйтеся тим, що в мене жодних нагород немає, – писала вона незадовго до смерті у правління Спілки художників. – Бо перейшла вже актуальність їх, і час минув, коли то інколи й заболіло в глибині душі та тихо так промовило чи просвердлило в мозку – аж на дні: а чи я гірша за всіх чи ні? Тепер вже думаю інакше, інша у мене етика і естетика буття. Вже друга глибина душі – я цінності оті марні давно переоцінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…»

Софія Караффа-Корбут помилилася. Тому що попри те, що її не стало ще наприкінці 1996 року, добра пам’ять про неї і як про митця, і як про непересічну особистість лише шліфується і стає досконалішою. Як ще одне підтвердження, що час і справді все розставляє на своє місце. У її випадку – зусиллями її близького приятеля Богдана Гориня, що на основі численних листів художниці та інших документів спочатку упродовж п’яти років писав гучний роман-колаж у двох томах «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут». Потім відкрив свою приватну збірку творів мисткині для ширшого огляду. А завтра урочисто вручить Львівській національній галереї мистецтв акт, що всі 122 виставлені нині у Львівському палаці мистецтв твори Софії Караффи-Корбут перейдуть до галереї для вивчення і збереження.

«Колись Софія Караффа-Корбут сказала мені: «Данку, будь моєю совістю в усьому», – ділився думками з «Львівською газетою» Богдан Горинь. – І я поклав собі зберегти її спадщину неторканою. Ця спадщина однозначно варта окремого музею. Але на це немає наразі реальних підстав сподіватися. А я вже немолодий чоловік, і мушу мудро тим всім розпорядитися, щоб воно не розпорошилося і не пропало.


Коли друком в «Апріорі» вийшов мій роман-колаж, дехто питав мене, чи мав я право написати таку книгу, відкривши стороннім очам те, що художниця мала в душі. Але це право мені дала сама Софія Караффа-Корбут. Якось помітивши, що тримаю її листа у кишені, художниця зауважила, що маю завести на її листи окрему папку. Мовляв, колись – коли її вже не стане – зможу тим усім добре розпорядитися. Адже листи, то завжди ключ до розуміння людської душі. А коли йдеться про митця, то ще й чому саме таким було його мистецтво. Тоді я ще цього не розумів. Але з віком осягнув, наскільки внутрішньо самотньою була ця геніальна і неймовірно працьовита людина, наскільки сильною була її драма душі з огляду на надії, які для неї, на жаль, не сповнилися ні у творчості ні в родині. Але можливо, якби все склалось по-іншому, такої внутрішньої сили і глибини митця ми б не мали»…

Виставкою творів Софії Караффи-Корбут Львівський палац мистецтв розпочав цикл заходів до святкування Дня Незалежності України.

Фото Ярини Коваль